53. Головні особливості соціологічної перспективи дослідження наукового знаннЯ

Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або не­доліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу суспільства на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання — так типу "міцну програму" Д. Блура [6, с. 162-166].

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та шіукового знання, е таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знан­ня про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його ква­ліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інтитуціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соціальних груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знан­ня виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну сан­кцію; водночас думкою можна вважати ве індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та науко» вого знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосеред­жуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до поко­ління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробниц­тві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які поста­ють, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири прин­ципи "міцної програми:

1) принцип каузальності: соціологічне пояснення знання має бути каузальним, тобто мати за спій предмет ті умови, що спричиняють появу пеш-ніх уявлень та станів знання. Також передбачається наявність причин, підмінних від соціальних, що впливають на генезис наукового знання;

2) приймеш неупередженості: соціологія знання має бути нейтраль­ною щодо істини та хиби, раціонального та ірраціонального, досягнень і невдач. Усе це потребує тлумачення. Обидва боки цієї дихотомії потре­бують пояснень;

3) принцип симетрії: форма соціологічних пояснень мас бути си­метричною. Одні й ті самі типи причин повинні пояснювати як істинні, так і хибні уявлення;

4} принцип рефлексивності: соціологія знання повинна бути рефлек­сивною, тобто її пояснювальні конструкції мають застосовуватись до самої соціології - у протилежному випадку соціологія являла б собою спросту­вання власних теорій.

Таким чином, процедура пошуку пояснені, в соціології наукового знання майже нічим не відрізняється від аналогічної в інших науках.