48.Вибірка т її види. Репрезентативність та процедури її досягнення.

Сукупність- будь яка група людей,організацій, подій,відносно яких дослідники бажають зробити висновки.

Вибірка – будь яка підгрупа сукупності ,що виділена для аналізу

Репрезентативна вибірка – це така ,в якій всі основні ознаки генеральної сукупності , з якої вилучена дана вибірка,представлені приблизно в тій же пропорції,з якою дана ознака виступає в цій генеральній сукупності. Являє собою вибірку ,меншу за розміром ,але точну модель генеральної сукупності. в основі реприз. Вибірки лежить принцип рандомізації.

Вибірка називається випадковою,якщо виконуються 2 умови:

Вибірка має бути побудована так,щоб будь хто мав рівні можливості бути відібраним для аналізу.

Вибірка повинна бути сформована так,щоб будь яке поєднання із п суб’єктів мало рівні можливості бути відібраним для аналізу.

Проста випадкова вибірка – ідеал,до якого прагнуть,а систематична випадкова вибірка – наближення до цього ідеалу.

49. Дихотомізм

У Дюркгейма відминості індивіда ісуспільства виступають в нього в формі дихотоміческіх пар в яких так чи інакше виражається різноманітність соціальних реальностей

Іктернаціоналізм. До інтерналістів належать К. Попер, І. Лакатос, , Л. Лаудан, В. Ньютон-Сміт та ін. Усі вони визнають факт перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процес ак­тивної з ним взаємодії. Разом з тим інтерналісти вважають, що детерміну­ючий вплив на розвиток і характеристики (наукового) знання мають лише внутрішні, когнітивиі фактори (суперечності між різними теорія­ми та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). У найбільш за­гальному сенсі інтерналізм можна звести до таких положень.

1. Наука розглядається з логіко-нормативної точки зору, коли най­більш важливим її аспектом є логічний аналіз структури наукового знання, що за свою кінцеву мету має проведення чіткої демаркації між наукою та не наукою.

2. Передбачається існування абсолютної, хоча й недосяжної, істини, а також різні ступені науковості тих чи інших наукових дисциплін, що ди­ференціюються залежно від ступеня відповідності існуючим критеріям на­уковості, які дозволяють у процесі раціональної дискусії визначати справ­жні теорії через їх порівняння з емпіричними фактами.

3. Наука - це анонімна систему висловлень, байдужа до осіб та обста­вин її формулювання: вся сукупність соціальних і психологічних факторів виникнення і розвитку наукових теорій з аналізу науки виключається.

Екстерналізм. Головною тезою цього напрямку, який відображають праці Т. Купа, Л. Флека, Ст. Тулміна, П. Фейєрабенда, Ч.Р. Мілса та інших, є визнання то­го, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціальні й культурні фактори (політика, економіка, релігій або мистецтво) здійснюють ви­рішальний вплив |не лише на темпи, а й па напрямок розвитку і зміст знання Екстернапістську перспективу можна звести до таких положень.

1. Наукове знання необхідно розглядати в його власних термінах, як сукупність історично та соціальне пов'язаних настанов щодо світу та поведінки з якими ця наука співвідноситься.

2. Взаємозв'язок науки та суспільства — це активно і перманентне від­критий процес зі зворотним зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як "раціонального".

3. Адекватне розуміння науки та знання, яке вона продукує, обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.

4. "Внутрішні" й "зовнішні" фактори співвідносяться в такий спосіб: остані створюють як самі альтернативи в науці, так і обумовлюють вибір однієї з них у ролі домінуючої (стосовно процесу прийняття рішень). Когнітивні фактори надають компетентну експертизу альтернатив), що можуть бути затребуваними у разі невдачі однієї з них.

5. Кваліфікація чогось як наукового знання санкціонується використанням певних методів, у свою чергу конституйованих культурними цін­ностями і звичаями.