- •Початок позитивізму в соціології: уявлення про суспільство о. Конта та його закон трьох станів людського знання
- •2. Фактори виникнення та розвитку соціології як нової науки (на прикладі концепції Конта)
- •3. Можливості ідеї еволюції. Г. Спенсер та суспільство як біологічний організм, що розвивається. Соціальні інститути та їх види.
- •4. Спростування уявлень про суспільство к.Маркса та Просвітництва: вчення про воєнне і індустріальне суспільства г.Спенсера
- •5. Соціологізм е.Дюркгайма: вчення про суспільство. Теорії суспільного розподілу праці, соціальної аномії та солідарності.
- •6. Позитивізм Дюркгайма
- •7. Буття людини в суспільстві: погляд Маркса на фактори формування людини. Уявлення про відчужену людину Маркса.
- •8. Діалектика базису і надбудови в соціологічній концепції к. Маркса.
- •9. Розуміюча соціологія м. Вебера: категорія розуміння, віднесення до цінностей та ідеальні типи.
- •11. Вплив психології на концепцію людини в соціології XX століття: основні положення теорії соціального обміну Дж. Хоманса. Тлумачення влади та соціальної стратифікації.
- •12. Суспільство та демістифікована людина. З.Фройд
- •13. Проблема порядку в західній соціології XX століття: структурний функціоналізм т.Парсонса.
- •14. «Велика Відмова» г.Маркузе: неомарксистське прочитання психоаналізу
- •17. Соціальна роль, соціальний статус та соціальний інститут: визначення, основні положення та співвідношення.
- •18. Соціальна стратифікація ,як ознака нерівності суспільства: визначення, критерії принципи та наслідки системи/ моделі соц. Стратифікацїї: рабство ,класи, стани та касти
- •19.Порівняльна характеристика теорій соц. Стратифікації: функціональна, (нео)вебер. Та (нео)марксистські перспективи.
- •20. Класовий поділ сучасних західних суспільств: види класів та критерії класового розшарування. Зміни класової структури сучасних західних суспільств та методи її дослідження.
- •21. Соціальна мобільність: визначення, види та тенденції розвитку в сучасних умовах. Фактори, що їй сприяють, та методи вивчення
- •22. Концепція середнього класу: історичні витоки та демістифікація підгрунтя
- •24. Тенденції розвитку процесів соціальної стратифікації українського суспільства. Наслідки соціального розшарування сучасного українського суспільства.
- •25 Середній клас в Україні: соціально-економічні характеристики та особливості вимірювання.
- •26. Гендерний вимір соціальної стратифікації та його наслідки: випадок сучасних західних суспільств.
- •27. Теорія патріархату як спроба концептуального осягнення гендерної нерівності: економічні та психоаналітичні пояснення.
- •29.Основні категорії гендерної соціології :стать, категорія статі, гендер та андрогінна особистість. Теорія формування тендерної ідентичності та сексуальності н.Ходоров.
- •30. Соціальні та біологічні відмінності між чоловіками та жінками
- •31.Гендерна стратифікація сучасного українського суспільства та її наслідки.
- •32. Пояснення суспільства через звертання до природи людини: ч. Дарвін та соціобіологія.
- •34. Соціалізація: визначення, принципи, види та агенти. Відмінності між соціалізацією дорослих та дітей. Випадки „мауглі” та госпіталізм.
- •36.Девіантна, деліквентна та злочинні види поведінки:біологічні, психологічні та соціологічні пояснення.
- •39. Соціологічні виміри явної та латентної злочинності в Україні.
- •40.Культура як соціальна система:визначення поняття та фундаментальні ознаки.
- •41.Мова як фактор творення суспільства та людини: деякі поняття, гіпотези та результати сучасної соціолінгвістики.
- •42. Сім’я: визначення, види та тенденції розвитку. Альтернативні форми сім’ї на сучасному етапі.
- •43.Деякі приховані сторони сімейного життя:насильство щодо дітей, жінок та чоловіків.
- •46. Соціологічні дослідження визначення, види функції та основні категорії.
- •47.Валідність та надійність соціологічної інформації:визначення, види та співвідношення.
- •48.Вибірка т її види. Репрезентативність та процедури її досягнення.
- •49. Дихотомізм
- •50. Природа наукового факту
- •51. Кількісні і якісні види досліджень
- •53. Головні особливості соціологічної перспективи дослідження наукового знаннЯ
- •54. Екстерналістське бачення соціологічних методів: концепція подвійної легітимізації (на прикладі контент-аналізу).
- •55. Вимірювання: визначення, види, основні проблеми та шляхи їхнього подолання
- •56.Опитування та його види. Переваги та недоліки.
- •57. Інтервю, як вид опитування. Основні проблеми та шляхи подолання.
- •58. Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов’язані із ним проблеми. Шкалування за Лайкертом та Гуттманом.
- •59. Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов’язані із ним проблеми. Особливості шкалування за Тёрстоуном та метод семантичного диференціалу.
- •60. Контент – аналіз
39. Соціологічні виміри явної та латентної злочинності в Україні.
Вцілому, останні 20 років злочинність в У. зростає. хоча є певні нюанси: в період з 1986 – по 1995р. злочинність в У. збільшилась більш, ніж в 2,5 разів, темпи – більш 11% щороку, пік припав на 1992р.(збільшення на 18%). В цей період був зафіксований найбільший коефіцієнт злочинності – 1245. Після цього злочинність в У. постійно падає. Найбільше скорочення спостерігається в 1999 – 2000р. Але, навіть, по абсолютними та відносними показниками, злочинність зросла в 2рази. Є сумніви, що дані офіційної статистики відповідають дійсності. Ці сумніви спричинені: 1) рівнем розкриття злочинності (менше 90%); 2) кількість розкриття злочинів зросла приблизно на 11%, а кількість самих злочинів – на 200%; 3) за даними досліджень, що охопили 23 найпоширеніших злочинів, рівень злочинності сягає не менше 30%. Найбільш часто злочини скоюють молоді люди (до 30р.) – більш, ніж 57%. Тут лідирують хакерство (100%), військові злочини, статева недоторканість особи (68%), проти власності (65%).
Незважаючи на уявлення про жінку, як про берегиню, аналіз ставлення жінок, що скоюють злочин, свідчить про протилежне – з’ясовується, що злочини, які вчинили жінки, розглядаються, як порушення моралі родинно-шлюбних відносин тих порядків, які освячені релігією, тому відносились до тяжких та суворо карались. Релігія завжди розглядає жінку, як активне начало(тілесне, пристрасне), тому формується уявлення про перебільшену схильність жінок до злочинної поведінки. Питома вага жінок, які вчинили злочини в У. не більше 17%. Коефіцієнт кримінальної активності у жінок у 6р. менше за показники активності чоловіків. Питома вага жінок серед засуджених приблизно 14%. Особливістю жіночої злочинності в У. є її підвищена схильність до зловживання спиртними напоями. Частка жінок, засуджених до позбавлення волі, яким суд призначив лікування, на 10% більше, ніж у чоловіків. 90% жінок, що вчинили вбивство на побутовому рівні були в стані алкогольного сп’яніння. Кожна 5-та жінка, яка відбуває покарання за вбивство і 3-тя за крадіжку – алкогольно залежні.
Жіноча злочинність являється насильницькоспрямованою. Найбільш питому вагу серед жінок насильницької злочинності є вбивства на сімейному підґрунті. Вцілому, виокремлюють 3 найбільш великих категорії засуджених жінок, які становлять найбільшу питому вагу в місцях позбавлення волі: злочини проти власності (10%), з наркотиками (30%), насильство (20%). Жінки, що скоюють злочин, зазвичай знаходяться в скрутному фінансовому становищі (45%).
Рецидивна злочинність молоді зростає щорічно на 7,5%. Серед цієї групи злочинців вищу освіту мають 0,4%, середню – 10%, незакінчену – 45%.
40.Культура як соціальна система:визначення поняття та фундаментальні ознаки.
Культура — исторически сложившаяся совокупность социальных норм и ценностей данной общественной системы. Нормы и ценности культуры генетически не наследуются, потому культура своим существованием демонстрирует социальную природу, выражая в каждый момент направленность общества на создание, хранение и распространение результатов человеческой деятельности. Культура как явление соткана из сознания, его элементов. Но культура не вообще сознание, не отдельные его элементы, а способ, метод ценностного освоения действительности. Ведь, способ, метод выявления ценностей и есть культура. Культура — взгляд на мир сквозь призму Добра и,Зла, полезного и вредного, умного и глупого, прекрасного и безобразного и т. д.Как способ освоения действительности, культура — не отдельные оценки, нормы, не их набор, сумма, а лишь ценностные элементы, взятые как целостность. Внутреннее сопряжение культуры проявляется в виде "устойчивой логически прослеживаемой в основных элементах сознания определенности восприятия мира, оценки реальных явлений, ценностей — ментальности. Изменение взаимосвязей людей приводит к эволюции культуры. С такой точки зрения мир человеческой культуры выступает сферой формирования, развития и проявления сущностных сил человека, их реализации в природе и обществе.
Определяя смысл, значение и содержание понятия культура, важно уяснить: в современных условиях культура не просто научное понятие, нуждающееся лишь в однозначном определении, но и реальная практическая проблема, требующая во всех сферах разрешения. Речь идет не об обыденном, а о научном понимании культуры. Ведь трудно назвать иное понятие, которое имело бы столько же различных смысловых оттенков. Часто говорят о культуре поведения, культуре быта, культуре чувств, культуре управления, культуре досуга и т. п. Говорят и о культурном человеке, культурной семье и т. д. В обыденном сознании понятие культура служит обычно оценочной для характеристики отдельного человека, той или иной социальной общности. Что же касается научного понятиякультуры, то рассматриваем-ее как совокупность материальных и духовных ценностей, созданных и создаваемых в результате созидательной деятельности людей. Духовная культура •— есть результат развития духовной жизни, продукт человеческого творчества,, представляя развивающуюся совокупность духовных ценностей, само производство ценностей и систем соответствующих культурно-просветительских учреждений. Это понятие охватывает не толькЪ уже созданные ценности, но и сам Процесс их производства, распределения и потребления. В социологии под культурой понимается не отношение вещей и не отношение ролей в системе социальной организации, а отношения самих людей, которые связывают их в качестве личностей и субъектов общественного развития. Духовная культура чрезвычайно сложное и специфическое общественное явление. Перед лицом культуры природа и общество обнаруживают глубочайшее внутреннее родство: закономерности социального организма функционируют с такой же объективной необходимостью, как и все иные природные организмы.
С позиций социологии фиксируется три основные сферы проявления человеческой культуры. Во-первых, отношение человека к окружающей природе. В современных условиях культура и личность, культура и общество измеряются степенью сознания той ситуации, при которой человек во избежание непоправимых последствий должен ответственно относиться к среде обитания. Культура человеческого общества — в гармонии его взаимосвязей с природой, проявляющейся в самых различных сферах: на производстве, на отдыхе, в быту. Во-вторых, культура — отношение человека к другому. От степени осознания факта взаимосвязи людей зависит уровень культуры межличностных, межгосударственных, межэтнических отношений, культурный климат взаимоотношений в коллективе, в быту, в семье. В-третьих, культура — отношение человека к самому себе. Культурная деятельность индивида — это постоянное самовоспитание, самопознание, самодисциплина, саморазвитие. Уровень культуры личности проявляется в выработке позитивного отношения к приобретению знаний, в формировании устойчивых нравственных принципов, в развитом чувстве красоты, в. благородном внешнем облике, в поддержании хорошего здоровья.
Культуру различают — материальную и духовную, соответственно двум основным видам производства — материального и духовного. Выделяя такие виды культуры, нельзя забывать, что культура — единая целостная система, все элементы которой взаимосвязанны. Но выделение видов культуры — материальной и духовной, оправдано тем, что каждая из них обладает спецификой и играет особую роль в развитии общественных отношений.
Материальная культура охватывает всю сферу материальной деятельности и ее результаты (орудия труда, жилища, средства транспорта, предметы обихода), представляя материализацию человеческих идей, овеществление знания. Связанная с преобразованием окружающей среды, материальная культура включает, во-первых, целесообразное формирование материальной среды производства, во-вторых, изменение материальной среды быта, и, в-третьих, изменение социальной среды физического развития человека.
Духовная культура — весьма сложная и многогранная система, включающая все виды и формы и уровни общественного сознания, системы образования и воспитания, системы учреждений культуры. Сюда же относятся все виды познания и просвещения, все формы и типы литературы, искусства, философии, религии, науки, нравственности. Духовная культура играет огромную роль в формировании всесторонне развитой и социально активной личности в условиях построения демократического общества. Если духовная жизнь общества — относительно самостоятельная специфическая сфера жизни общества, связанная с производством и распределением общественного сознания и с удовлетворением духовных потребностей членов общества, находящаяся в духовной деятельности людей, то духовная культура — совокупность материальных и духовных ценностей, созданных и создаваемых вследствие творческой деятельности людей.
Признавая относительную самостоятельность духовной культуры, учитывая всю ее специфику, социология решительно противостоит концепциям культуры, рассматривающих ее в отрыве от социальной жизни, от интересов социальных общностей, как форму выражения некоего духовного начала. Социология исходит из того, что духовное производство развивается вместе с материальным, что в антагонистических обществах культурное развитие отражает борьбу классов и чтав индустриальных, постиндустриальных, социально-интегрированных обществах формируется совершенно новая общечеловеческая культура, ядром которой становятся общечеловеческие интересы и ценности- Если материальная культура преимущественно представляет достижения в овладении силами природы, то духовная культура характеризует уровень и глубину познания природы и общества.