13. Проблема порядку в західній соціології XX століття: структурний функціоналізм т.Парсонса.

Використовуючи поняття «сис-ма» і «функ-я», П. намагався розв’язати проблему того, що суп-ва існують, вони впорядковані і все це, не зважаючи на істинність парадоксу Гоббса.

Для того, щоб розв’язати проблему порядку П. вводить поняття соц. дії. Соц. дія – це сукупність стійких взірців моментів поведінки. Кожна соц дія складається з:

• «діючого» індивіда (особа, якій притаманне намагання діяти у відповідності до певних цілей, яка здатна осягнути засоби їх досягнення);

• ситуаційного оточення (сукупності змінних та незмінних факторів, які обмежують дію та ств-ть її можливість.

Таким чином логіку П. можна звести до такого: треба пояснити проблему порядку, виходячи з порівняння сусп-ва з природою або біологічним організмом - таким шляхом розв’язати проблему порядку неможливо, тоді П. порівнює суп-во із сис-мою. Таке порівняння наштовхнуло його на розуміння того, що порядок у сус-ві так само, як і сам факт виникнення сус-ва можливий, тому що сус-во, задовольняючи базові потреби своїх членів водночас обмежують їх у їхніх прагненнях та можливостях. Такий процес поступового обмеження П. описав за допомогою певної ієрархії соц. дії:

1. зовнішнє середовище – кінцева реальність;

2. сис-ма культури;

3. соц. сис-ма;

4. сис-ма особистості;

5. поведінковий організм (сукупність біолог. ознак, що констатують видову відмінність людства);

6. кінцева реальність – фізико-органічне середовище.

Іншими словами, на всі людські дії загалом впливають такі фактори:

1. біологічний організм, тобто поділ на 2 статі.

2. культурні системи, як символічно організовані зразки, засновані на здатності людини говорити і передавати досвід негенетичним шляхом.

Перед нами 2 фактора, які впливають, роблять можливим і які надають стійкий характер і граничну загальну сис-му дії. Отже, з цих двох випливають ще 2 фактора:

3. особистості

4. соціальної сис-ми

Системи дії є відкритими сис-ми. Кожна система на більш низькому рівні представлена чотирма підсис-ми, які виникають для задоволення чотирьох системних потреб, необхідних для продовження існування сис-ми як такої:

1. кожна система повинна пристосовуватись до свого оточення (адаптація)

2. кожна система повинна мати засоби для визначення порядку цілей та мобілізації їх ресурсів в порядку їх досягнення (цілепокладання)

3. кожна система повинна підтримувати свою єдність - внутр. координацію частин – і запобігати можливим відхиленням (інтеграція)

4.кожна система повинна прагнути до стану рівноваги (латентність – підтримання зразка).

Відрядним для Парсонса був «парадокс Гоббса», згідно з яким усі люди мають приблизно однакові здібності та можливості, при цьому намагаються домогтися приблизно однакових цілей. Виходячи з егоїстичності людей та обмеженості цінностей має виникнути т. зв. «війна усіх проти усіх», сус-во не може існувати. Але насправді сус-во існує. Як це можливо? Парсонс розглядає сус-во як систему, яка обмежує людину, тим самим зберігаючи свою «системну» цілісність та збалансованість. Структура дії у Парсонса представлена взаємодією 4-х взаємопов’язаних аналітично відмінних систем, які не зводяться одна до одної:

а) біологічна (організм), що слугує з’єднуючою ланкою між матеріальним і ідеальним світами, цінностями, нормами, значеннями, які складають світ дії. Виконує функ-ю адаптації.

б) культурна це сукупність історичного досвіду – ідей, ідеалів, цінностей і т.д. Виконує фун-ю «підтримки зразка», конкретизуючи ідеї в нормах соц. сис-ми та інтерналізуючи їх в сис-мі особистості.

в) особистісна, яка виконує функ-ю ціле покладання, формуючись в процесі соціалізації індивіда, направленому на інтерполізацію цінностей та норм, стає інструментом, завдяки якому с-ма дії визначає порядок цілей.

г) соціальна-це сукупність ролевих статусів, що управляються нормами, які визначають, які дії більш прийнятні, виконує фун-ю інтеграції.

Всі сис-ми мають однаковий вплив на дію. Пріоритет тієї чи іншої сис-ми залежить від ситуації. У відповідності з сис-ою ієрархією, сис-ми вищого інформац-го рівня відіграють переважну роль у контролі над поведінкою інших сис-м. Кожна система прагне до підтримки меж та інтеграції, обмінюючись інфо-ю з іншими системами.Сис-м притаманні такі риси:

1. впорядкованість та незалежність складових частин;

2. підтримують межі зі своїм зовн. середовищем;

3. сис-м притаманна тенденція до порядку, що само підтримуються.