2. Суть та зміст процесу управління

Система наукових знань, що становить теоретичну основу практики управління, а точніше забезпечення практики менеджменту науковими рекомендаціями, і є теоретичною основою практики управління. Тому сучасна теорія менеджменту виділяє системний, ситуаційний та процесійний підходи в управлінні. Процесійний підхід був вперше запропонований представниками класичної школи в менеджменті, які сформулювали основні функції управління.

Отже, процес управління – це сукупність та послідовність цілеспрямованих дій керівника і апарату управління для налагодження спільної діяльності людей. Різні форми дій керуючої системи на керовану мають на меті забезпечення функціонування об’єкта управління у певних параметрах стійкості і стабільності, а також гнучкості і динамізму розвитку.

Предметом управлінського процесу є інформація, яку керівники та виконавці використовують у своїй діяльності, а засобами здійснення процесу – документи, технічні засоби приймання, передачі та зберігання інформації.

Управлінський процес, як і процес виробництва, постійно удосконалюється. Тому менеджмент доцільно розглядати як процес, оскільки діяльність по досягненню мети – це не разові дії, а серія неперервних взаємопов’язнаих дій, які в свою чергу, є також процесами і виступають як функції менеджменту. Процес управління виступає в єдності трьох сторін : змісту, структури, технології менеджменту.

Зміст менеджменту як процесу розкривається в його функціях, що являють собою види діяльності, за допомогою яких суб’єкт управління впливає на керований об’єкт.

Організаційна сторона процесу управління відображає порядок взаємодії керуючих ланок системи та взаємодії між керуючими та керованими ланками, тобто просторову взаємодію суб’єкта і об’єкта управління. Аналізуючи організаційну структуру процесу управління, розрізняють організаційну структуру системи управління, її рівні, ланки та зв’язки між рівнями і ланками.

Процедурна сторона процесу управління виробництвом – це взаємозв’язок та чергування в часі його стадій та етапів. Аналізуючи процес управління з погляду процедур управління, виділяють операції та цикли управління.

Процес менеджменту передбачає виконання різних функцій, покликаних націлити суб'єктів на розв'язання різних проблем взаємодії між окремими підрозділами організації (фірми). При цьому сфера управління охоплює всі фази суспільного та індивідуального відтворення, а також фінанси, речові та особисті ресурси, комунікації тощо. У процесі управління вирішують різні завдання: визначають конкретні цілі розвитку, їх пріоритетність, черговість та послідовність рішень, опрацьовують господарські питання і визначають основні напрями та шляхи їх розв'язання; визначають необхідні ресурси та джерела їх забезпечення; встановлюють контроль за виконанням поставлених завдань.

Правильно спроектований процес управління забезпечує успіх організації. Процес починається з постановки цілі, завдань і закінчується виконанням цих завдань, висуваються нові цілі і процес починається спочатку. Загальну структуру процесу управління можна зобразити за допомогою схеми:

Рис. 4. 1 - Загальна структура процесу управління

1. Функції менеджменту – планування, організація взаємодії, мотивація, координація, контроль, облік, аналіз.

2. Визначення мети – конкретний бажаний результат людської діяльності, уява керівника про керований об’єкт. Кожному з процесів управління притаманна своя мета, а неправильно поставлена мета робить процес управління неефективним.

3. Оцінка ситуації – всебічний аналіз стану підприємства, який оцінюється відносно мети. Ситуація в процесі управління виникає під впливом зміни характеристик внутрішніх змінних або чинників зовнішнього середовища і може виявляти як негативний, так і позитивний вплив.

Ситуації в процесі управління створюють проблеми, що повинні вирішуватись менеджерами.

В менеджменті ситуація має важливу особливість: багаточисельні ситуації, що впливають на організацію, як правило, взаємозв’язані. Одна ситуація викликає за собою багато інших. Тому перший процес управління, який виробляє реакцію на вплив ситуації, викликає появу інших процесів управління, а ті, в свою чергу, викликають нові процеси, тим самим створюючи постійні управлінські цикли.

4. Перелік проблем визначається зіставленням бажаного і реально існуючого стану системи. При вирішенні проблем необхідно використовувати системний підхід. Для цього необхідно встановити взаємозв’язок між даними змінними і виробити комплексну реакцію на усунення небажаних впливів. Вибираючи можливі напрями виходу із ситуації, що склалася, менеджер зобов’язаний пам’ятати про взаємозв’язок управлінських ситуацій.

5. Рішення – це заключний, відповідальний етап в процесі управління. Саме цей етап приводить до дії людські, матеріальні та фінансові ресурси. Рішення акумулює в собі вдалі і невдалі сторони попередніх етапів процесу управління і відкидає неефективні напрями діяльності керованих об’єктів або дій менеджерів. Процедура реалізації рішення вимагає від менеджера не лише прийняття ефективного варіанту дій, але й обов’язкової організації його виконання.

Для всіх процесів менеджменту характерні неперервність, нерівномірність, циклічність, послідовність, мінливість, сталість (будь-який процес реалізується за певних критеріїв, норм і обмеження).

Неперервність. Процеси виникають і здійснюються безперервно, обумовлюючи постійність управлінської діяльності. Ця риса проявляється по-різному в залежності від рівня управління та об’єкта управління, на який направлені результати управлінської діяльності. Наприклад, чим вищий рівень управління, тим більша тривалість процесу управління і тим складніший об’єкт управління.

Нерівномірність. Процеси управління стосовно окремих етапів та стадій управління реалізуються нерівномірно. Так, постановка мети, аналіз ситуації, визначення варіантів усунення проблеми здійснюються повільно, але в стадії прийняття рішення процес прискорюється, приймаючи активну форму організаційної діяльності.

Циклічність. Всі процеси управління без виключення здійснюються у вигляді реалізації взаємозв’язаних етапів та стадій менеджменту. Така послідовність утворює управлінський цикл. Порушення циклічності зменшує ефективність процесу управління. Тому етапи процесу управління є обов’язковими повторюваними.

Послідовність. В процесі управління дотримується певна послідовність реалізації його етапів. Очевидно, що не можна організувати виконання рішення, не сформулювавши мети, для досягнення якої організовується даний процес управління.

Мінливість. Характер процесу управління постійно змінюється внаслідок впливу загального принципу управління – динамічної рівноваги системи. Це відбувається тому, що постійно виникають ситуації, пов’язані з порушенням запланованих процесів внаслідок зміни чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. Мінливість процесу управління обумовлює наявність його неперервності. В результаті прояву цих рис виникає взаємна обумовленість процесів управління, тобто протікання одного процесу викликає необхідність протікання іншого. Тому управління організацією можна уявити як одночасне і послідовне здійснення великої кількості процесів управління, що реалізується різними рівнями ієрархії, підрозділами або окремими менеджерами.

Сталість. Одночасне здійснення багатьох процесів в межах однієї організації не має хаотичного характеру, а навпаки, створює сталість діяльності. Така сталість забезпечується відповідною управлінською технологією, яка визначає форму і канали здійснення процесу, критерії, обмеження та норми його реалізації.

Перераховані характеристики процесу управління створюють системний ефект управління.

В практиці менеджменту зустрічаються різні типи процесів управління. За характером виконання розрізняють лінійний, коригований, розгалужений, ситуаційний, пошуковий типи процесів управління.

Лінійний тип процесу управління характеризується суворою послідовністю здійснення етапів управління. Він притаманний процесам з чітко визначеними цілями, типовим складом робіт та операцій. Лінійний тип процесу управління найчастіше реалізується на нижчому рівні менеджменту.

Коригований тип процесу управління характеризується послідовним уточненням кожного попереднього етапу після завершення наступного.

Розгалужений тип процесу управління виникає тоді, коли немає

можливості узагальнено оцінити ситуацію і виділити основну проблему з єдиним рішенням. Найчастіше такий тип процесу управління реалізується на вищому рівні менеджменту.

Ситуаційний тип процесу управління характеризується попереднім формулюванням мети впливу, яку уточнюють після оцінки ситуації, визначення проблеми і розробки рішення. Такі випадки виникають, коли за браком часу не вдається повно сформулювати мету впливу або коли немає повної інформації.

Пошуковий тип процесу управління грунтується на повній визначеності мети впливу при неможливості досить повно оцінити існуючу ситуацію, рішення розробляються для основних цілей при загальній оцінці ситуації, а потім коригуються.

Процес управління значною мірою залежить від структури прийняття та реалізації рішень. Наприклад, якщо в ній збільшується кількість рівнів, то змінюється процес управління: збільшується, як правило, число операцій та робіт, він стає більш тривалим, ускладнюється взаємодія , а при скороченні кількості рівнів у структурі підвищується оперативність. Процес і структура управління взаємозв’язані тому, що вони відображають дві сторони одного явища – впливу керуючої системи на керовану.

Структура відображає необхідний склад ланок, які здійснюють вплив і в яких він зароджується, а також зв’язки, через які він реалізується. Процес управління характеризує склад і послідовність операцій при формуванні і здійсненні впливу, порядок діяльності ланок структури і розповсюдження впливу по її зв’язках. Структура і процес виражають статику і динаміку організації управління, її стабільні параметри і порядок функціонування системи управління.