2. Історичні етапи розвитку менеджменту

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, тому виділяють декілька етапів розвитку менеджменту.

Перша управлінська революція - стародавній період. Він був найбільш тривалим - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. Перш ніж виділитися в самостійну галузь знань, людство тисячоліттями по крупицях накопичувало досвід управління. Перші, найпростіші, зародкові форми упорядкування й організації спільної праці існували на стадії первіснообщинного ладу. У цей час керування здійснювалося спільно, усіма членами роду, племені або громади. Тому початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писемності в стародавньому Шумері. Це привело до виникнення особливої верстви жерців, зайнятих торговельними операціями. Виявлено документи шумерської цивілізації, що існувала більше 5 тис. років тому. Вони свідчать, що стародавні менеджери прекрасно розуміли важливість таких елементів адміністративного управління, як інвентаризація, реєстрація фактів, організаційна звітність і контроль. Це була перша управлінська революція, яка одержала назву релігійно-комерційної. У Стародавньому Єгипті був накопичений багатий досвід управління державним господарством. У цей період (3000 - 2800 рр. до н.е.) сформувався досить розвинений для того часу державний управлінський апарат і його обслуговуючий прошарок (чиновники-писарі та ін.).

Близько 4000 років тому був написаний трактат про методи й стиль управління колективом "Повчання Птаххотепа", який радить: "Якщо ти начальник, будь спокійний, коли слухаєш слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче виговоритися навіть більше, ніж домогтися сприятливого вирішення свого питання". Уміння слухати - важливий прийом мистецтва управління.

Друга управлінська революція належить до 1760 р. до н. є. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав «Кодекс законів управління державою» для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, приступив до неї на самому початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар «встановив право країні». Дана кодифікація, на жаль, не збереглася, а відомі сьогодні закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання. Ці закони були вибиті на великому чорному базальтовому стовпі. Нагорі, на лицьовій стороні стовпа зображений цар, що стоїть перед богом Сонця Шамашшем - покровителем суду. Під рельєфом написаний текст законів, що заповнює обидві сторони стовпа. Всього пам'ятник налічує 282 статті. Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити суспільний лад держави, панівною силою в якому повинні були стати дрібні і середні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, висвячував рабовласницький лад, приватну власність. Закони містять пережитки родового ладу, що проявляється в суворості покарання, збереженні принципу таліона (відплати), застосуванні ордалія. У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна. Види покарань, передбачені законами Хаммурапі, визначалися їх метою. Такою метою було відплата. Тому при визначенні покарання законодавець досить часто керувався принципом таліона. Основним видом покарань була смертна кара в самих різних варіантах: спалення, утоплення, посаджені на кіл, відрубування руки, відрізання пальців, язика і т. п.; штрафи, вигнання.

Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора II (682 - 605 pp. до н. є.). Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва та будівництва. Навуходоносор (Nebuchadnezzar II) - старший син і спадкоємець Набополасара, засновника Халдейской (чи Нововавилонської) імперії. Найвідоміший представник цієї династії. У історію увійшов, як полководець, організатор столиці та як людина, котрий зіграв видатну роль єврейської історії. Ім'я його знаємо з написів на глиняних табличках, з єврейських джерел постачання та від античних авторів. Правильна форма імені Навуходоносора - Набу-кудурри-усур, що означає: "бог Набу, охорони мої кордони". Саме це ім'я відтиснуто на мільйонах цеглин, які нині на руїнах Вавилонської вежі, описаної Геродотом. Археологи розкопали ще й знамениту "дорогу процесій". Цей путівець вимощений величезними квадратними кам'яними плитами, і нижньої боці кожної їх викарбувано напис: «Я - Навуходоносор, цар Вавилона, син Набопаласара, царя Вавилона». Цар Навуходоносор II стає автором системи виробничого контролю на текстильних фабриках і в зерносховищах, першим застосовує кольорові ярлики, за допомогою яких визначалась продукція, що поступала на фабрику і склади кожного тижня.

Досягнення Навуходоносора II характеризує третю управлінську революцію. Якщо перша була релігійно-комерційною, друга - світсько-адміністративною, то третя - виробничо-будівельною.

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ (470-399 р. до н.е.) , підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність кваліфікованого керівництва. Аналізуючи обов'язки гарного промисловця, торговця, воєначальника, Сократ показав, що, по суті, вони в усіх однакові, і головний полягає в тому, щоб поставити потрібну людину на потрібне місце й домогтися виконання своїх вказівок. Сократ увійшов в історію як майстер мистецтва діалогу. Його незламна логіка й велике ораторське мистецтво дозволяли дошукуватися істини шляхом розкриття протиріч у міркуваннях опонента й переконувати його у своїй правоті.

Відомий давньогрецький мислитель Платон (427-347 р. до н. е.), один з перших в історії людства, висловив наукові ідеї про поділ праці. У своїх виступах він відзначав, що людина не може одночасно працювати й з каменем, і з залізом, і з деревом, тому що скрізь встигати в неї немає можливості. Платон у своїх "Політичних діалогах", "Республіці" і "Законах" виклав теорію "ідеаль­ної держави". Він розглядав управлін­ня як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи жит­тєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику – мистецтво багатства. Він же заклав основи вчення про домашнє господарство і управління ним.

Четверта управлінська революція датується 17-18 ст. н. е. і пов'язана із зародженням капіталізму. ЇЇ головним результатом стало виникнення професійного управління. На даному етапі базова основа для розвитку наукового менеджменту була закладена англійськими мислителями. Томас Гоббс в 1651 р. і його співвітчизник Джеймс Стюарт в 1767 р. доводили, що основний мотив людської поведінки полягає в прагненні до влади. Англійський філософ Ієремія Бентам у книзі "Введення в принципи моралі й законодавства" відстоював точку зору, згідно з якою мотивами людської поведінки є користь і задоволення. Великий англійський економіст Адам Сміт у своїй праці "Дослідження про природу й причини багатства народів" (1776 р.) та роботах сформулював принцип "економічної людини", головною метою якої є прагнення до збагачення й задоволення особистих потреб. Подальші дослідження, правда, спростували цю тезу й показали, що більше були праві Стюарт і Гоббс, тому що винятково до збагачення прагнуть лише близько 12 % людей, у той час як до слави - майже 40 %. Англієць Ричард Аркрайт, який офіційно вважається винахідником прядильної машини, об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва й увів ієрархічний принцип його організації. На основі поділу праці, планування розміщення устаткування, координації роботи машин і персоналу, твердої дисципліни йому вдалося домогтися безперервності технологічних процесів. Це дозволяло істотно заощадити на витратах виробництва й досягти чималих успіхів у боротьбі з конкурентами. По суті, Аркрайт заклав основи того, що зараз називають організацією виробництва. Одночасно він сформулював дисциплінарний "кодекс" фабричної системи у вигляді сукупності штрафних санкцій, що зводяться до відрахувань із заробітної плати за різні порушення, які фіксуються в спеціальній книзі. А погляди А. Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії і практики менеджменту.

Наука управління як цілісна система із своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у ХХ ст. ЇЇ появу пов’язують із п’ятою управлінською революцією, що відома під назвою «бюрократична». В її основу була покладена концепція «раціональної бюрократії», яка відводила велику роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов’язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Якщо попередні якісні, революційні зміни у практиці управління відбувалися через значні часові відрізки, то стрімкий розвиток наукової думки у ХХ ст. прискорив всі соціально-економічні процеси разом з процесами їх управління. Тому революційні стрибки не обмежуються виділеними п’ятьма. Наступною, шостою управлінською революцією можна вважати всебічне впровадження у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і обробки інформації і зробило можливості росту організацій практично безмежними. Така революція має назву “інформаційної”. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації зробила домінуючим у системі загального менеджменту не організацію виробничих процесів, а маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.