Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

"лось в кодексі законів Ліпіт-Іштара і застосовувалося, зокрема, що- )до громадян міст Шумеру і Аккаду. Перше його значення полягало В звільненні реформою Ліпіт-Іштара (бл. 1935 р. до н.е.) громадян цих міст і надання їм певної сукупності прав (які в майбутньому, зокрема в сучасному міжнародному праві, становитимуть основу поняття «громадянські права та свободи»). Серед іншого передбачалося звільнити їх від рабства та залежного стану й надати їм свободу пересування в Месопотамії та за її межами. Згодом це поняття поширилось і на іноземців, зокрема подорожуючих торговців та офіційних (дипломатичних) представників інших країн.

Так, установлення правового статусу іноземців було одним із перших кроків на шляху до становлення міжнародного права: «Припущення про те, що контакти з іноземцями були головним рушієм історичних змін, — писав В. Мак-Ніл, — і зараз видається мені слушним, а акценти, зроблені на базі цього припущення, — правильними. ...Щоб утримувати цивілізацію від розпаду, у ній повинна відбуватися постійна циркуляція новин та їхніх тлумачень між окремими містами, регіонами, соціальними та етнічними групами, що складають соціум»1.

З розвитком міжнародних відносин і збільшенням міграції виникає необхідність врегулювати не лише особистий статус іноземців, а й статус їхнього майна. Це відбувається на етапі повного визнання за іноземцями певного (часто більш сприятливого) статусу, і впливає на становлення низки інститутів міжнародного приватного права. Вимоги врегулювати міжнародні майнові відносини походять з тих самих економічних чинників, які привели і до утворення статусу іноземців взагалі. Виходячи з економічної доцільності цього інституту, він передбачав надання сторонами — учасницями торговельних відносин взаємно сприятливого режиму для своїх офіційних представників та максимального задоволення їхніх майнових інтересів. Врегулювання статусу майна іноземців мало вплив і на .становлення інституту міжнародної відповідальності (зокрема за ушкодження чи знищення іноземного майна), яка, як правило, носила колективний характер.

Починаючи з окремих випадків регулювання статусу майна іноземців, відповідні норми розвинулися до рівня регулювання широ-

1 Мак-Ніл В. Піднесення Заходу. Історія людського суспільства. З авторською ретроспективною передмовою. — К.: Ніка — Центр, 2002. — С. 17, 19.

81

кого кола міжнародних майнових відносин. Відповідні витоки цього регулювання полягають саме в необхідності на перших етапах міжнародних відносин (навіть на етапі їхнього зародження) врегулювати статус майна іноземців. Останні з певним поширенням ще первісних контактів між різними суспільними групами, племенами, перебуваючи на території іншої такої групи (в тому числі і переважно з економічною метою), змушували її встановлювати статус свого майна, що пізніше став основою сукупності міжнародноправових норм щодо врегулювання статусу іноземного майна (як особистого, так і державного).

Головною формою здійснення міжнародних відносин спершу

на меті забезпечити торговельні відносини. Еквівалентні дарунки, що започаткували ширший торговельний обмін, а згодом стали між- народно-правовим інститутом, вплинули на становлення супутніх інститутів права торгівлі (гостинності, визначення статусу офіційних торговельних делегацій та його відмінність від статусу приватних торговців чи купців, поняття мита, податків на іноземні товари, режимів міжнародної торгівлі, статусу іноземного майна, територіальних режимів, сплати данини, укладання угод та визнання інших джерел міжнародного права, відповідальності і навіть укладання династичних шлюбів).

Розвиваючись у регулюванні міжнародного економічного обміну, ці інститути з розширенням сфери міжнародних відносин набували нових рис і включалися в інші галузі права (посольське, морське, право договорів, право війни та ін.). Це видно на прикладі інституту обміну жінками, який вплинув на появу інституту еквівалентних дарунків, а згодом ліг в основу процедури укладання династичних шлюбів та відповідних їм договорів.

Зародившися великою мірою для задоволення економічних потреб (і внаслідок маючи як форму, так і зміст економічного, торговельного характеру), перші контакти між первісними утвореннями, розвинувшись і перерісши в сталу систему міжнародних відносин, залишили подібну форму та риси. Проте вже при розвинутих міжнародних відносинах (публічного, навіть міждержавного характеру) вони містили подібні економічно-торговельні риси, лише з метою посилення публічно-правових, політичних аспектів (як дипломатії

82

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

чи торгівлі престижу, торговельного обміну, як прояву comitas gentium). Своїм же походженням така форма здійснення міжнародних відносин завдячує саме первинним потребам у походженні міжнародного права як регулятора економічної та торговельної взаємодії несамодостатніх в економічному розумінні первісних утворень.

Економічні вимоги вплинули в стародавній період і на запозичення суто торговельних процедур при формуванні міжнародно-пра- вових інститутів. Зокрема, інститути міжнародно-правової суб'єктності і статусу території зазнали впливу вимог міжнародного економічного характеру, узвичаєним способом набуття території стала її купівля. Процедури, характерні для торговельного обігу, починали застосовувати й інші інститути та правила міжнародного обороту.

Основним здобутком міжнародного права стародавнього періоду, який перейшов до нього від вимог міжнародного економічного обігу, є становлення принципу еквівалентності, правової взаємності і відповідності дій однієї сторони діям іншої, котрі є властивими саме торговельним, обмінним відносинам.

Він є ключовою ідеєю дипломатичного листування правителів Близькосхідного регіону. Питанню дотримання принципу еквівалентності в міжнародних взаємовідносинах присвячено більшу частину дипломатичного листування Тель-ель-Амарнського архіву.

Обмін подарунками є обов'язковим інститутом як з боку залежного правителя щодо його господаря чи просто керівника більш могутньої держави, так і навпаки.

Взаємні відносини ґрунтувалися на своїх правилах взаємності: а) взаємна довіра; б) домовленість про взаємну довіру чи недовіру іншим царям; в) дозвіл взаємоузгодженого контролю та ін. Кожний з видів взаємних відносин мав свої особливі правила. Так, на загальноприйняту взаємність могли претендували інші царі, бо ж неодмінною умовою її був груповий характер. Взаємність на умовах рівного статусу повинна була поширюватися на всі види співробітництва: від обміну принцесами до компенсацій у формі подарунків.

Принцип еквівалентності, правової відповідності проявився і в міжнародних відносинах регіону античної Греції. Аристотель пи- сав про необхідність «політичної дружби», що ґрунтується на Принципі взаємовигідності та правової відповідності. Саме цей принцип не лише сприяє встановленню рівності суб'єктів міжнаро- дних відносин, а й утворює стан «взаємної рівності».

8 3

У Стародавній Греції взагалі існувала ідея правової відповідності в міжнародних відносинах, справедливості, яка стала для греків основою їхньої правосвідомості. За свідченнями Фукідіда, вони вважали справедливим, «щоб той, хто просить допомоги в іншого

... (якщо він не вправі розраховувати на винагороду за минулі великі благодіяння або на союзницькі взаємовідносини), довів, що задоволення його прохання відповідає інтересам тих, до кого він звертається, або, принаймні, не суперечить їм, і що ця допомога буде зустрінута з неодмінною вдячністю». (Історія. 1.32).

Існування держав і державоподібних утворень на територіях з різною економічною цінністю в умовах, коли чи не найпершу роль у становленні стародавніх держав відігравали економічні інтереси, потребувало правового врегулювання статусу території. При вступі первісних утворень у взаємовідносини виникла необхідність розмежувати межі допустимого втручання на територію один одного. Через це вже на перших етапах міжнародної взаємодії виникають міжнародно-правові інститути встановлення, визнання, зміни та режиму кордонів і статусу території. Саме тому в стародавньому міжнародному праві статус території та встановлення кордонів стали одними з найбільш розвинутих інститутів. Виникають різні способи набуття території та їх правового закріплення, визначення територій з різним правовим статусом.

З подальшим розвитком міжнародних відносин виникла необхідність урегулювати засоби їх здійснення: встановити статус офіційних дипломатичних представників, розмежувати їхні функції та надати їм відповідного захисту. Першими інститутами, знаними ще на ранніх етапах міжнародних відносин, були гостинність, гарантії безпеки дипломатам, правила покровительства, а першим необхідним елементом міжнародних відносин, який би їх уможливлював, було визнання за офіційними представниками іноземної сторони статусу особистої недоторканості. Вони генетично пов'язані з інститутами статусу іноземців та гостинності, проте мають самостійне походження ще на етапі «первісної дипломатії».

Розвиток відносин між державами і державоподібними утвореннями потребував не лише правового врегулювання, а й закріплення останнього у відповідних міжнародно-правових джерелах.

На ранньому етапі міжнародних відносин стали виникати правила і процедура створення міжнародних звичаїв, договорів, усних домовленостей. Один із найперших міжнародних договорів (договір ца-

8 4

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

ря хетів Цидантаса І з правителем Кіццуватни Піліясом — поч. XV ст. до н.е.): «Сонце, великий цар, цар Цидантас, цар країни хетів, і Піліяс, цар Кіццуватни, зв 'язали себе договором».

Представляючи різні соціальні утворення, часто різні релігії, які забороняли відносини, а тим більше укладання домовленостей з іноземцями, сторони таких актів вдавалися до деталізованої процедури їх укладання з метою взаємного визнання за ними юридичної сили. Так виникають досить складні правила процедури укладання міжнародних договорів та встановлення засобів їх забезпечення (визначення статусу заручників, розміру та умов сплати данини, визнання богів сторін та ін.) і встановлюється принцип дотримання міжнародних зобов'язань. Таким правилам створення міжнародноправового джерела, тісно пов'язаним з ритуалами та обрядами при укладанні і реалізації, найбільше відповідав звичай. Тому досить тривалий час саме він був основним джерелом стародавнього міжнародного права.

Проте з розвитком стародавніх міжнародних відносин виявилася недостатність звичаю для їх регулювання. Відтак почали вдаватись до можливостей інших джерел, що породжувало відповідні нормотворчі процедури. Необхідність визнання таких правочинів з іншими суспільними утвореннями (або їхніми представниками) породжувала супутні міжнародно-правові інститути: договірної ініціативи (що мала відповідати встановленій процедурі), форми договору, статусу та положення свідків укладання договору, підписання та ратифікації, депозитарію, гаранта договору, підстав, суб'єктів, умов та розмірів відповідальності за його порушення та ін. Цій меті слугувало і зазначення в текстах договорів існуючих і давно визнаних між сторонами звичаїв: договори царя хетів Цидантаса з правителем Кіццуватни Піліясом, царя хетів Тудаліяса IV з правителем Датасси Улмі-Тешубом, правителів малоазійських міст Ямхаду (Абба-Ана) і Алалаху (Ярімліна), правителів Алалаху (Нікмепи) і Туніпу (Ір-Іма) та ін. Це сприяло не лише підтвердженню юридичної сили таких звичаїв, а й підвищенню авторитету договору, особливо на тих етапах, коли він ще не отримав достатнього визнання в стародавній правосвідомості.

Чи не головним аргументом заперечення міжнародного права стародавнього періоду було твердження про переважання в той час відносин ворожості між народами, переважання воєнних відносин перед мирними. Стан недовіри, ворожості між різними народами і

85

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

державами можна вивести швидше з релігійних, етичних, ідеологічних, інших соціальних переконань стародавніх народів. Виходячи з причин появи та функцій міжнародного права, швидше слід говорити не про неможливість його існування внаслідок ідеології ворожості між різними суспільними групами, а про його виникнення саме як засобу запобігання конфліктів і первісної ворожості та уможливлення міжнародної взаємодії. Внаслідок первісного негативного ставлення до іноземців і за умови крайньої необхідності міжнародних економічних контактів з ними міжнародне право виникає для уможливлення таких контактів і запобігання міжнарод-

ним конфліктам.

Воно виникло в тому числі й для подолання низки негативних чинників, що існували у відносинах між первісними суспільними групами: «Уже в глибокій давнині люди стали розуміти, що боротьба, доведена до непримиренності, до такого озлоблення, при якому сторони знищують одна одну або настільки втрачають повагу одна до одної, що не здатні вести переговори і встановлювати мир, крайнє шкодить обом сторонам. ...Метою архаїчного права було примирення сторін»'.

Це ж є і функцією права взагалі, яке виникає для «пом'якшення аргесивної поведінки як членів общини, кланів, так і цих колективних утворень у цілому, встановлення необхідного співробітництва та взаємодопомоги між ними. Процес соціалізації (співробітництва, взаємодопомоги, колективізму, організації відповідного духовного життя, корисного управління і т.п.) в суспільствах привласнюючої економіки набирав сили, замінював і витісняв чисто біологічну еволюцію людини, і немає нічого більш далекого від сучасних етнографічних та археологічних даних про життя первісних суспільств, аніж зображувати їх як осередок агресивності, взаємознищення, «війни всіх проти всіх»2.

Тут важливою передумовою утвердження правових засобів запобігання війнам і конфліктам у міжнародних відносинах було запозичення принципу запобігання злочинам чи їх покарання, що втілювалось у первісних ідеях принципу таліону. Саме він обмежував покарання тим злочином, який було скоєно (якщо хтось украв якусь річ, то він мав віддати її власникові таку саму річ, і т.п.) і

1Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки

иновые подходы: Учеб. пособие. — М.: Юристь, 1999. — С. 184, 229.

2 Венгеров А. Теория государства и права. — М.: Юриспруденция, 1999. — С. 64.

8 6

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

цим запобігав необмеженості в накладанні санкцій на злочинця. В основі принципу таліону лежить знову ж таки принцип еквівалентності або відповідності масштабів покарання масштабам злочину. Принцип таліону не лише відповідав ідеї правової еквівалентності — відповідності покарання злочину, а й сприяв установленню більш гуманної системи покарань.

Установлення мирних відносин і запобігання виникненню конфліктів досягається шляхом упровадження правових інститутів недоторканості іноземних офіційних представників, гостинності, переговорів, посередництва, арбітражу, встановлення правового статусу територій, розмежування кордонів, врегулювання меж надання притулку, правового вирішення проблем іноземних біженців та мігрантів, забезпечення міжнародної релігійної терпимості. Виникнення подібних міжнародно-правових інститутів установлювало процедуру ненасильницького вирішення найбільш суперечливих питань міжнародних відносин. З розвитком стародавнього міжнародного права процедура запобігання міждержавним конфліктам ускладнюється, і з'являються нові інститути міжнародного примирення, більшість із яких відомі сучасному міжнародному праву.

В античній Греції говорять про бажаність запобігання війнам як про принцип життя народів: «Немає на світі настільки нерозумної людини, яка переважала б війну, а не мир» (Геродот. Історія. І. 87).

Іншою причиною появи і функцією міжнародного права було

врегулювання вже існуючих міжнародних конфліктів. Саме з цією метою вже на початку історії міжнародних контактів виникають інститути ведення війни, правове врегулювання статусу представників ворожої сторони, поводження з воїнами і цивільним населенням, договірного врегулювання воєнного конфлікту. Подібна функція міжнародного права вплинула на появу теорії примирительного походження міжнародного права (Г. Берман, Е. Аннерс). У міжнародному праві, від часу його появи, примирення сторін міжнародних відносин є одним з його найважливіших завдань, хоча й виникло воно паралельно з іншими його функціями: регулювання та стабілізації міжнародних відносин, запобігання міжнародним конфліктам, установлення міжнародного балансу сил.

Переважна більшість міжнародних усних угод і письмових договорів того періоду містять: 1) вимоги мирного улагодження конфліктів; 2) закріплення мирних відносин на тривалі (або необмеже-

8 7

мент: уже на перших етапах міжнародного спілкування його учасники намагаються створити систему міжнародного балансу сил між собою. За умови часто недружнього ставлення до представників інших етносів або релігій і цю функцію виконувало міжнародне право. Свідченням цього є інститути, що виникли для забезпечення еквівалентних дарунків і згодом склали процедуру і правила торговельної взаємодії, правові інститути, що супроводжували політичну інтеграцію в процесі створення унітарних держав, відносини союзництва, розмежування юрисдикції тощо. Система міжнародного балансу сил, досягнута засобами правового регулювання, мала свої регіональні особливості (концепція мандали — кола держав у Стародавній Індії, концепція сім'ї держав на Стародавньому Близькому Сході та ін.).

У Стародавній Індії баланс сил між державами досягався встановленням «кола держав», дипломатичної концепції, за якою союзницькі відносини підтримувалися між державами, що не мають спільного кордону, а навпаки, держави-сусіди мали остерігатись одна одної. Цю доктрину сформульовано в Артхашастрі.

Подібна концепція зовнішньої політики існувала і в Хетській державі. Такі звичаї існували і в стародавніх персів.

Організаційними передумовами встановлення системи міжнародного балансу сил у стародавній період почали виступати вже перші союзницькі, інтеграційні відносини між державоподібними утвореннями в процесі створення ними унітарних держав (міста — номи Месопотамії, держави — царства стародавніх Китаю, Індії). Процес їхнього об'єднання в єдину державу (Вавилон, Ассирія) супроводжувався укладанням договорів, які гарантували б певну міжнародну рівновагу різних держав-імперій. Це потребувало відповідних міжнародно-правових інститутів: встановлення міжнародного статусу та обсягу міжнародної правосуб'єктності союзів держав, союзних держав, імперій, держав — учасниць союзів, урегулювання між ними питань взаємної військової, торговельної взаємодії, умови взаємної видачі ними злочинців, біженців, урегулювання спільних кордонів.

8 8

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

Іншими міжнародно-правовими засобами встановлення міжнародного балансу сил були договірні відносини між державами, створення багатосторонніх союзів (тимчасових або постійних), спільна міжнародна боротьба із загальними загрозами (піратством, бандитизмом, що проявлявся в нападі на торговельні і дипломатичні делегації, спільним ворогом).

Засобами міжнародно-правового регулювання встановлювалась міжнародна релігійна терпимість. Уже в III тисячолітті до н. е. учасниками системи міжнародного балансу сил виступали держави з різними релігіями і віруваннями, що не завадило їм укладати між собою десятки сотень договорів з найважливіших питань міжнародного співіснування.

Цьому сприяли вірування тотемізму в середовищі первісних племен. Символічне втілення певної суспільної групи (утворення) у відповідному тотемі, яким обов'язково виступав «представник природи» — звір або рослина, символізувало однакове походження таких груп від природи. Відтак усі суспільні групи-тотеми були пов'язані спільним верховенством природи, були ніби однаковими її «дітьми», рівними перед нею. Тотемізм ставав основою не лише релігійної терпимості, а й засад рівності в міжнародному суспільстві.

** *

8 9

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

пільних відносин стародавнього періоду та відносин між стародавніми народами. Характерні риси стародавнього міжнародного права витікають з механізму його походження і періоду формування.

2.3. Механізм і особливості виникнення міжнародного права

Особливості процесу формування міжнародного права зумовлені відповідними чинниками в міжнародних відносинах стародавнього періоду як об'єкта міжнародно-правового регулювання, зокрема характером їх учасників. Внаслідок об'єктивних потреб це право виникає в додержавний період. Процес формування цього права проходить дві стадії: додержавного періоду та періоду взаємодії стародавніх держав, які надають цьому праву новий поштовх.

Особливістю стародавніх міжнародних відносин було те, що в них держави взаємодіяли з іншими суб'єктами: недержавними об'єднаннями, локальними групами, племенами, сімейними групами, етнічними спільностями, родинними кланами, субкланами, громадами тощо. У деяких регіонах (Індія), міжнародні відносини тривалий час розвивалися взагалі за відсутності держав: «Суспільство, означене у ведичній літературі, було за своїм характером племінним»1. Немає жодних підстав вилучати такі взаємини зі сфери міжнародних відносин, оскільки між цими суб'єктами укладались угоди, закріплювалися звичаї, вони обмінювались посольствами, здійснювали торговельні та інші операції, які з часом трансформуються в норми, інститути та інституції міжнародного (міждержавного) права. Такі самі правові категорії та інститути як норми права і суб'єкти права почнуть з'являтися лише на етапі взаємин надобщинних політичних структур, протодержав (вождеств), ранніх держав.

Паралельно з процесом формування міжнародного права відбувається ускладнення структури й характеру його суб'єктів: локальна група (община) — плем'я — вождество — місто (поліс) — переддержава — рання держава — стародавня держава. При цьому норми міжнародного права формуються на етапі вождества.

Відносини між утвореннями недержавного або додержавного типу були досить розвинутими і охоплювали практично всі напря-

' Bhatia H.S. International Law and Practice in Ancient India // New Delhi. Deep & Deep Pudlications, 1977.— P. 122.

9 0