Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

рію цього права як переважання насильства і війн у міжнародних відносинах1. Йому ж належить новаторство у вживанні терміна «міждержавне» замість «міжнародне» право, який більше відповідав сутності тогочасного права.

Професорові В. Незабитовського на кафедральній посаді проф. О. Ейхельману (був також товаришем Міністра закордонних справ УНР, автором проекту Конституції УНР) (1854-1943) належать праці, присвячені безпосередньо історії міжнародного права. Він висловив прогресивну на той час думку, що міжнародне право існує від часу існування міжнародного суспільства (був прихильником концепції «де суспільство, там і право»). Крім ґрунтовної праці «Начерки з лекцій по міжнародному праву», автор видав ряд праць з історії (в основному предметом його інтересів було право війни): історії дипломатичних відносин Росії XVIII ст., історії права війни (періоду Середньовіччя), праця «До питання про історію міжнародного права й літератури» та ін.

Професори Харківського університету Д. Каченовський (18271872) та А. Стоянов (1831-1907). Каченовському належить ідея створення міжнародної асоціації міжнародного права, що втілилася в 1873 р. у створення Інституту міжнародного права. Він присвятив багато уваги дослідженню історії морського права (магістерська дисертація «Історичний огляд положень міжнародного права про владарювання над морями» 1849 p.). Автор пропонує історичну періодизацію морського права, яку поділяє на 5 періодів, починаючи з раннього Середньовіччя. Йому ж належить переклад російською мовою частини праці Ф. Лорана щодо міжнародного права античної Греції. Д. Каченовський вивчав також історію науки міжнародного права2.

А. Стоянов став перши вченим Східної Європи, який розкрив динаміку становлення позитивістського напряму в міжнародному праві, аналізуючи погляди глосаторів, постглосаторів і класичних учених.

Саме на харківський період діяльності припадає і видання найбільш відомої історичної праці видатного юриста-міжнародника

1 Незабитовский В.А. Международные обычаи во время войны. В кн.: Собрание сочинений. Киев. — 1884, с. 147-165.

2 Каченовский Д. Курс международного права. — Книга первая. — Харьков: В Университетской типографии, 1863. — 336 С.

31

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

М. Таубе «Історія зародження сучасного міжнародного права (Середні віки)».

Дещо менше уваги історії міжнародного права приділяли одеські вчені, хоча й вони не оминали її огляд у загальних творах. Професор Одеського університету П. Казанський — один з небагатьох учених того часу доводив існування стародавнього міжнародного права. Профессор цього самого університету О. Лохвицький (1830-1884) вивчав передусім історію права війни, зокрема морської: «Морська війна» (1853), «Про полонених за староруським правом» (1856).

Внесок у розвиток науки історії міжнародного права (зокрема його стародавнього періоду) здійснив інший український вчений проф. Варшавського університету В. Александренко (1861-1909). Йому належать праці з історії дипломатичного права, договірного права, аналізи історичних праць М. Таубе, праці про історію науки міжнародного права (зокрема про А. Джентілі і Г. Гроція) та ін. Найбільш відомою працею проф. В. Александренка є стаття «Міжнародне право Риму» (1895), де автор аналізує позиції науковців щодо стародавнього міжнародного права (М. Таубе, М. Вогта, Г. Вітона та Ф. Лорана) і визнає недостатність навіть їхньої уваги до питання про історію міжнародного права.

Певну увагу історії міжнародного права приділяв і виходець з України професор В. Лешков (1810-1881). Він присвятив низку праць історії Російського цивільного та адміністративного права історії морського права дипломатичного права.

Автором першого в XX ст. українського підручника з міжнародного права є професор Львівського та Віденського університетів, політичний діяч часів ЗУНР М. Лозинський (1880-1937), у якому чільне місце відвів аналізу історії та періодизації міжнародного права.

Серед видатних вихідців з України — суддя Міжнародного Суду ООН X. Лаутерпахт (1897-1960). Як у цілому автор досить прогресивних і новаторських ідей у міжнародно-правовій теорії (X. Лаутерпахт вперше науково обґрунтував міжнародну правосуб'єктність індивіда, а інститути та елементи цього права вивчав виключно в їхній історичній перспективі), до виникнення міжнародного права він підходив із традиційних позицій. На його думку, «сучасне міжнародне право великою мірою зобов'язане своєю появою державам Заходу і особливо державам християнської цивілізації».

3 2

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

Немало уваги історії міжнародного права та його науки присвятив Людвіг Ерліх — професор Львівського і Ягеллонського університетів, суддя ad hoc Постійної палати міжнародного правосуддя.

Професор римського права в Чернівецькому та Віденському університетах, представник соціологічної школи права та засновник концепції «живого права» Євген Еріх, ґрунтуючись на ідеях римських юристів, зокрема Ульпіана, розглядав право як продукт соціального життя. Вважав за необхідне відмовитися від ідеї, що право формується державою, а пов'язував його появу та розвиток з об'єктивними вимогами соціального життя. Міжнародне право обмежував «цивілізованими націями», до яких включав Японію та Китай.

Доробок з історії міжнародного права та історії його науки академіка Академії наук України В.Е. Грабаря становить понад 140 праць. Більшість питань міжнародного права, до яких звертався автор, він намагався розглядати в історичній перспективі, користуючись історичною методологією і розглядаючи розвиток того чи іншого між- народно-правового інституту з точки зору його виникнення, становлення й розвитку'.

Основним предметом наукових досліджень В. Грабаря була історія становлення міжнародного права і його науки в середні віки. Зокрема дослідники творчості В. Грабаря виділяють такі напрями його досліджень: 1) історія міжнародного права в ХІХ-ХХ ст., 2) історія міжнародного права та його науки в середні віки; 3) аналіз міжнародно-правової практики СРСР; 4) історія науки міжнародного права (зокрема в Росії).

Однією з найвідоміших праць автора є його магістерська дисертація «Римське право в історії міжнародно-правових вчень. Елементи міжнародного права в працях легістів XII — XIV ст.», яка отримала визнання як на заході, так і в СРСР і, на думку її дослідників, «без неї не може обійтися жоден історик міжнародного права і міжнародних відносин тієї епохи»2. В. Грабар був противником етатичного підходу до міжнародного права і вважав, що його поява не пов'язана з виникненням чи діяльністю держав. В одній з найвідоміших і вагомих праць з міжнародного права «Початкове

1 Серед досліджень В. Грабаря — перша праця з історії річкового права («Про міжнародні ріки», 1888), а також «Положення іноземців у давніх євреїв» (канд. дисертація автора), перша праця з історії повітряного права «Історія повітряного права», 1927.

2 Дурденевский В. Владимир Грабарь (1865 - 1956) // Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647 - 1917). — М.: Издво АН СССР, 1958, с. 9.

3 3

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

значення римського терміна jus gentium» (1964) Грабар виводить появу цього права з міжплемінних відносин доримських общин і обстоює його первинність стосовно внутрішнього права.

За радянських часів українська наука міжнародного права в цілому відповідала загальним ідеологічним правилам. У цей період можна виділити роботи проф. І. Лукашука, який, добре розуміючи існування прогалини в міжнародно-правовій історії, писав про необхідність звернення до цієї дисципліни.

Академік Академії наук УРСР, суддя Міжнародного суду ООН (з 1967 по 1970 Віце-президент цього Суду) В. Корецький (1890-1984) зокрема розглядав питання історії кодифікації міжнародного права та його основних принципів. У праці «Проект Іржи Подебрада про організацію світу і сучасність» дається історичний огляд і характеристика проектів вічного миру і міжнародного устрою.

Українська наука міжнародного права перебувала на досить прогресивних позиціях в питанні історії міжнародного права, про що свідчить факт звернення до дискусійного і малорозробленого питання його виникнення і розвитку.

Нині виділяються окремі проблемні моменти науки історії міжнародного права.

У більшості досліджень виявляється брак історичної міжнарод- но-правової науки і методології. Відтак автори змушені користуватися методом дослідження інших наук, що впливає негативно на правовий аналіз становлення міжнародного права.

Немало суперечностей у дослідження історії міжнародного права вніс позитивістський напрям його теорії. На думку позитивістів, право взагалі і міжнародне право зокрема не можуть досліджуватись історично, оскільки немає їхніх історичних джерел (витоків): право, за позитивним його баченням, — це те, що існує в даний момент. Ті ж джерела, що не мали позитивно-правового характеру, взагалі не вважали за доцільне вивчати і представляли їх для дослідження лише неюридичними науками — історією, філософією, культурологією та ін.

Ототожнюючи право з державою, позитивісти розглядали його породженням і втіленням волі держав.

Так, наголошення на вольовому державницькому характері міжнародного права суттєво звузило його правотворчі надбання. Наприклад, з міжнародного права при такому підході вилучали цілі інститути, створені церквою (божий мир, боже перемир'я), міжнародними

3 4

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

союзами (арбітраж, посередництво), додержавними і недержавними утвореннями (більшість інститутів міжнародного права стародавнього періоду). Не визнаючи в міжнародному праві нічого поза суверенною волею держави, дослідники звужували хронологічні рамки його функціонування.

Сучасна наука вирізняє в еволюції держави такі етапи: рання держава — держава — національна держава. Щодо функції зовнішніх зносин, то вона є однаковою для всіх етапів становлення держави. Зокрема, в системі міжнародних відносин стародавнього періоду часто в одному й тому самому регіоні відносини підтримувалися між суб'єктами з різним характером влади (світським чи релігійним), різною сутністю влади (общинною чи політичною), які могли навіть представляти різні історичні епохи еволюції (локальні групи, родинні клани, общини, протодержави, вождества, ранні держави, держави і т.д.). Можна зробити висновок, що в історії інститут міжнародної правосуб'єктності ширший за державницькі критерії і тому охоплює більше коло суб'єктів.

Загалом етатизм у підході до історії міжнародного права вплинув на порівняно пізнє датування його появи, звуження реального кола його суб'єктів (до держав та похідних від них вторинних суб'єктів).

Необхідність дослідження історії міжнародно-правових поглядів проявляється в тому, що в деяких регіонах що й досі не виявлено таких важливих джерел міжнародного права, як міжнародні договори. По-перше, вони могли бути конкретно-прикладними і не завжди фіксувалися (в Індії), а по-друге, в окремих регіонах світоглядні висновки мислителів могли вважатися більш вагомим джерелом міжнародно-правової практики (Китай).

1.3. Історичні періодизації міжнародного права

При розгляді періодизації історії міжнародного права важливо встановити різницю між термінами «період» і «тип» міжнародного права, які не обов'язково збігаються. Так, у радянській науці міжнародного права (вона виділяла рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний періоди міжнародного права) ці поняття збігалися. Проте й більшість західних дослідників відповідний тип міжнародного права виводила залежно від історичного

3 5

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

періоду його існування. Упродовж одного історичного періоду може існувати декілька типів міжнародного права. Відмінність між ними полягає в регіональних, релігійних, етнічних, суспільних та інших особливостях учасників відповідних міжнародних відносин. Так, у стародавній період існували близькосхідний (його ще часто називають «Амарнський»), китайсько-конфуціанський, індійський, буддистський типи міжнародного права. Хоча в процесі взаємовідносин між народами ці типи зазнавали правового взаємовпливу, проте в своїх основних характеристиках вони зберігали самобутність. Якщо йдеться про середні віки, то можна говорити про євро- пейсько-християнське міжнародне право, мусульманське (сійяр), китайско-конфуціанське. Відмінність цих типів ґрунтується не лише на географічному регіоналізмі, а й на ширшому колі чинників — культурному, цивілізаційному, політико-соціальному, навіть економічному та ін.

Не існує єдиної історичної періодизації міжнародного права для всіх регіонів. Так, Індії та Китаю невластивий поділ періодів, як у європейському регіоні, на стародавній та середньовічний (там межа між ними розмита). Ісламський тип міжнародного права виникає, коли в Європі це право зазнає трансформації від стародавнього до середньовічного періоду.

Найчастіше періодизація міжнародного права проводиться згідно із загальноісторичною періодизацією та критеріями. Вважаючи історію міжнародного права частиною загальної історії людства, дослідники запропонували хронологічний поділ періодів міжнародного права, який залишається найбільш поширеним. Періодизація міжнародного права, заснована на критерії зміни періодів загальної історії людства, в міжнародно-правовій літературі була першою, проте скоро на її зміну прийшли періодизації, засновані на інших критеріях, більш пов'язаних із суто правовими причинами історичної трансформації міжнародного права.

Така періодизація загальна, містить три-чотири періоди (як правило, стародавній, середньовіччя, новітній).

Пропонуючи загальноісторичні критерії поділу періодів розвитку міжнародного права, більшість дослідників продовжували пов'я- зувати його виключно з європейським регіоном.

Відповідно до європейського погляду на історію міжнародного права дослідники характеризували і його ранні періоди: «У першому періоді — з найдавніших часів до Римської імперії — держа-

3 6

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

ви як такі не мали взаємних прав та обов'язків. Спорідненість була основою відносин між еллінськими утвореннями. ...У другому періоді — від Римської імперії до Реформації — вважалося, що відносини між державами повинні регулюватися спільною вищою владою. Тривалий час Римська імперія була такою владою. ...У третьому періоді — від Реформації до нашого часу — керівний принцип, що держави є утвореннями у великому суспільстві, члени якого мають взаємні права та обов'язки»1.

Часто в основу такої періодизації клали факти дійсно загальноісторичного значення, які лише опосередковано впливали на міжнародне право. Більше значення вони мали для історичної трансформації політико-правових систем європейських держав.

Р. Редслоб у праці «Дослідження права народів. Історична еволюція», присвяченій загальній теорії міжнародного права, починає з історичного вступу, в якому він виділяє такі етапи розвитку міжнародного права: 1) античність; 2) Середньовіччя; 3) Відродження; 4) період появи і становлення доктрини міжнародного права; 5) Вестфальський договір 1648 p.; 6) епоха міждинастичної боротьби; 7) Французька революція та імперія; 8) Віденський конгрес 1815р.; 9) Реставрація; 10) епоха національних держав; 11) епоха міжнародної спільноти націй. Хоча цей поділ багато в чому доктринальний, теоретичний, проте цікавий критерій, покладений в його основу. Він частково відбиває загальноісторичну періодизацію, але вже акцентує на переломних моментах власне міжнародно-правового розвитку.

Часто дослідники історії міжнародного права не лише клали в основу її поділу загальноісторичні критерії і факти, а й поділяли згідно з ними його історичні періоди. Якщо якийсь важливий для розвитку людства факт не вписувався як критерій для відділення того чи іншого історичного періоду розвитку міжнародного права, його використовували для дроблення цього періоду. Найчастіше такими фактами виступали малохарактерні для міжнародного права внутрішньодержавні політичні зміни. Так, період середньовічного міжнародного права поділяли на півперіоди залежно від тих чи інших політико-правових змін у європейських державах (громадянських війн, революцій, їхніх наслідків тощо).

1 Lawrence T.J. The principles of International Law. London. Macmillan & Co., Ltd, 1925, — P. 14-24.

3 7

Н.К. Дінь взагалі говорив про два основні періоди історії міжнародного права: «Перший — від витоків і до Французької революції (період формування) і другий — з 1789 р. і до наший днів (період розвитку)». Автор справедливо зазначає, що історію міжнародного права «слід розглядати як історію особливого суспільного явища. Вона розгортається у власному ритмі, залежно від різних факторів, що впливають на розвиток міжнародного співтовариства і водночас сприяють розвитку його правової системи ...Вона не є історією подій. Тобто періоди загальної історії та історії міжнародного права не обов'язково повинні збігатися»1.

Це зумовлено тим, що автор розглядав історію міжнародного права в тісному взаємозв'язку з відповідними трансформаціями держав і політичних відносин між ними. Хоч він не відкидає впливу на формування міжнародного права позаєвропейських регіонів, все ж вважає, що саме події міжнародного життя Європи після падіння Римської імперії формують його особливості.

Тут дату Французької буржуазної революції автор узяв довільно (сама подія та її вплив на міжнародне право не аналізуються). Просто саме в цей час під впливом різних причин (у тому числі сформованої теорії права народів) створилися основні характеристики міжнародного права сучасності. Автор називає певну дату як поділ між періодами розвитку міжнародного права швидше для зручності, не акцентуючи уваги на самій події.

Причиною переважання загальноісторичних критеріїв історичної періодизації міжнародного права (а як наслідок — і включення до цих критеріїв таких, що не мають вирішального значення для зміни історичних періодів міжнародного права) є відсутність протягом тривалого часу науки історії міжнародного права. Ще й досі представники цієї молодої дисципліни оперують переважно методологічними засобами загальної історії або загальної теорії права, не виробивши власної методології.

З розвитком науки історії міжнародного права до її періодизації почали залучати й інші критерії, проте періодизація за загальноісторичним поділом залишилася властивою багатьом працям.

1 Nguen Quoc Dinh, Droit International Public. 3 — e edition. Paris. Libraire generale de Droit et de Jurisprudence. 1987. — P. 33; Нгуен КуокДинь, Патрик Дайе, Алэн Пепле. Международное публичное право: В 2 — х т. — К.: Сфера, 2000. — С. 15.

3 8

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

Іншим не менш популярним критерієм встановлення історичної періодизації міжнародного права є фактор укладання найбільш значних міжнародно-правових актів. На виникнення такого критерію наприкінці XIX ст. вплинув авторитет позитивно-правової школи, яка розглядала позитивно-правовий договір як основу, прояв і мету міжнародно-правового регулювання. Відтак за відсутності інших критеріїв періодизації міжнародного права, коли на зміну загальноісторичній періодизації потрібно було визначити ту, яка властива саме міжнародному праву, позитивісти взяли критерій договірний. Він, треба визнати, в працях з історії міжнародного права протягом XX ст. після загальноісторичного найбільш популярний.

Започаткована Г. Вітоном періодизація, заснована на відділенні великих етапів розвитку цього права залежно від укладення найбільш значних міжнародних договорів, повністю збігалася з позитивістським баченням цього права і була підхоплена іншими дослід- никами-позитивістами. Після Г. Вітона більшість учених поділяла періоди історичного розвитку міжнародного права залежно від по- зитивно-правових актів (відмінність між ними полягала лише в наданні переваги тому чи іншому договору).

Так, за версією Г. Вітона, міжнародне право розвивалося за такими періодами: І етап передісторії міжнародного права, що включав у себе міжнародно-правові напрацювання стародавніх Греції і Риму та сусідніх із ними народів; II етап (власне поява міжнародного права) автор датує від Вестфальського миру 1648 p., що, на його думку, може бути обраним як етап, з якого починається сучасна наука міжнародного права; III етап починається із укладення Утрехтського миру 1713 p.; IV етап — від Утрехтського миру до Паризького і Хубертусбурзького договорів 1763 p.; V етап — від Паризького і Хубертусбурзького договорів 1763 р. до Французької революції 1789 p.; VI етап — від Французької революції 1789 р. до договору Вашингтона 1842 р.

Наступні дослідники рідко дотримувалися такого детального поділу міжнародного права на періоди, застосовуючи більш загальний, проте не відходячи від договірного критерію. Причому досить часто дослідники, не знаходячи відповідних міжнародно-правових актів у стародавньому світі, починають періодизацію міжнародного права залежно від укладених міжнародних договорів з часу появи їх у суто позитивному розумінні — з кінця середньовічного періоду.

3 9

Характерні в цьому плані періодизації німецького юриста Ф. Ліста і російського — Ф. Мартенса.

Перший запропонував досить детальну періодизацію міжнародного права з його поділом на шість періодів: І період — від давнини, коли виникали поодинокі прояви міжнародно-правового регулювання, які стали зародками майбутніх правових інститутів, до Вестфальського договору 1648 p., який є початком міжнародного права; II — від 1648 до Віденського конгресу 1814 (15) p.; Ill — від 1814 (15) до 1865 р. (укладання Паризького мирного договору); IV — від 1865 до 1878 р. (укладання Сан-Стефанського мирного договору); V — від 1878 до 1900 р. (Гаазьких мирних конференцій).

Причому в автора всі періоди, починаючи з другого (за Ф. Лістом — періоду власне появи міжнародного права), розглядаються виключно як історія скликань і змін міжнародних конференцій чи укладання міжнародних договорів. Усе міжнародне право цих періодів зводиться в автора до політико-правового аналізу цих конференцій, прийнятих ними міжнародно-правових актів і міжнародних відносин, що їх зумовлювали.

Недолік такої періодизації — критерій, покладений в її основу: автор часто розглядає хоч і важливі міжнародні договори, але такі, що суттєво не вплинули на зміни в характері міжнарод- но-правового регулювання (хоча й їхній вплив на відповідні міжнародні відносини і зміни в політичній системі держав міг бути більш вагомим). З іншого боку, укладання таких актів є лише свідченням, фіксуванням відповідних змін, які трапились у міжнародних відносинах чи праві. Самі по собі ці договори рідко самі породжують такі зміни.

Подібної класифікації на періоди дотримувався і Ф. Мартене. Щоправда, в нього вона має більш загальний характер, а в її основу покладено лише ключові міжнародно-правові акти. Він виділяв три періоди історичного розвитку міжнародного права: І — з давнини до Вестфальського миру (в цьому періоді автор виділяє два півперіоди: стародавні часи і раннє середньовіччя); II — від укладання Вестфальського миру до Віденського конгресу 1815 р. (цей період поділяється також на два півперіоди, водорозділом яких є перша Французька революція); III — від 1815 р. до кінця XIX — початку XX ст. (тут також включено два півперіоди, які відділяються за Паризьким миром 1865 p.).

4 0