Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

сійним вживання терміна «соціологія», оскільки автор власне має на увазі суто міжнародно-правовий підхід, тобто комплексний аналіз історії цього права з урахуванням закономірностей розвитку міжнародної системи і права.

1.2. Розвиток науки «Історія міжнародного права»

Науковий інтерес до історії міжнародного права проявився порівняно пізно. І хоча перші присвячені їй праці з'являються ще в другій половині XVIII ст., їх, скоріше, можна віднести до досліджень історії літератури цього права. (Втім це можна сказати й про багато подальших праць: на думку Р. Лесаффера, «більшість досліджень і спеціальних робіт з історії сучасного права народів сімнадцятого, вісімнадцятого та раннього дев'ятнадцятого століття більше присвячені доктрині, аніж практиці»1). Це публікації німецького юриста Д. Омптеди «Література всього як природного, так і позитивного міжнародного права» 1785 р. та англійського дослідника Р. Варда «Дослідження основ і історії права народів у Європі з часів греків і римлян до епохи Гроція» 1795 р. На поглядах

Д.Омптеди базувались вчені XIX ст. А. Бульмерінк, К. Неволін,

А.Горовцев, В. Даневський та ін. Проте, ця праця залишилась майже не відомою в науці XX ст. (крім вивчення поглядів Д. Омптеди академіка ВУАН В. Грабаря і відомого англійського дослідника міжнародно-правової історії А. Нусбаума, котрий назвав його першим істориком міжнародного права).

Можна назвати декілька причин такого пізнього періоду становлення цієї науки. По-перше, міжнародне право довгий час не визнавалось окремою юридичною системою. Ще в XIX ст. праці з теорії права переважно містили пояснення «що таке міжнародне право», «чи має воно юридичну силу», «як застосовуються і забезпечується застосування його норм» і т. п. Універсальне ж визнання міжнародного права як загальнообов'язкової юридичної системи відбулося лише в XX ст.

По-друге, в XIX ст. домінуючою і найбільш авторитетною в питаннях правових досліджень була німецька юридична наука. Її пред-

1 Lesaffer R. The Grotian Tradition revisited: Change and Continuity in the History of International Law // The British Yearbook of International Law — 2002. Seventythird year of issue. — Oxford: At the Clarendon Press, 2003. — P. 105.

2 1

ставники (P. Ієрінг, Г. Єллінек, К. Бергбом, Л. Штайн, Р. Штаммлер, А. Лассон, Ф. Цорн, А. Цорн, Е. Кауфманн, М. Венцель та ін.) виходили з гегелівського розуміння міжнародного права як «зовнішньодержавного права». Відтак, за їхнім тлумаченням, лише право держави (зовнішнє чи внутрішнє) має свою історію і науку, а явища, які існують поза межами держав, можуть становити предмет лише загальної історії.

По-третє, ідея відсутності в міжнародного права власної історії часто підтримувалась найбільш популярними і впливовими правовими концепціями: природно-правовою і позитивістською. Представники першої (популярної упродовж XVIII ст.) розглядали це право як право природи (останнє ж дослідники загальної теорії права схильні були асоціювати з філософією чи філософією права). Відтак його дослідженням, на їхню думку, мала займатися філософія, загальна теорія права, теологія тощо. Представники ж класичного позитивізму, який завоював пануючі позиції в європейській науці XIX ст., ґрунтувалися на творах своїх класиків Дж. Остіна та Х.Л.А. Харта, котрі взагалі не визнавали за міжнародним правом юридично обов'язкового характеру, тому й не розглядали його правовою системою, вартою дослідження, в тому числі історичного.

Систематичного дослідження історія міжнародного права в європейській та американській науці набуває із середини XIX ст. У цей період виходять перші комплексні праці з міжнародно-правової історії, які вплинули на розвиток методології дослідження і розширили фактологічну базу цієї науки: Г. Вітона («Історія розвитку права народів в Європі і Америці з найдавніших часів до договору Вашингтона 1842 р.», 1845), М. Мюллера-Йохмуса («Історія міжнародного права в античності», 1848), Ф. Лорана («Історія права народів і міжнародних відносин» впродовж 50-60-х років XIX ст.), Р. Моля («Історія і література наук про державу», 1855), К. фон Кальтенборна («Про історію природного і міжнародного права а також політики», 1848), Дж. Хосака («Про виникнення і розвиток права народів, встановленого загальними звичаями і договорами. З найдавніших часів до Утрехтського миру», 1882), М. Таубе («Історія зародження сучасного міжнародного права», 1894—1899), Е. Ніса («Генезис міжнародного права», 1894), Т. Волкера («Історія права народів», 1899), 3. Цибішовського («Античне міжнародне право», 1907), А. Херші («Історія міжнародних відносин протягом стародавнього періоду і середніх віків», 1911) та ін.

2 2

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

Крім того, з XIX ст. стало прийнято включати в підручники, загальні курси чи посібники з міжнародного права питання його історії як окрему проблему загальної частини. До найґрунтовніших і класичних видань належать підручники російського професора Ф. Мартенса «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» та німецького професора Ф. Ліста «Міжнародне право в систематичному викладі», які лягли в основу цілих шкіл розвитку міжнародного права, в тому числі підходів до його історії. Другий підручник був настільки вдало перероблений і доповнений академіком В. Грабарем у 1902 p., що дістав неофіційну назву «Підручника Грабаря — Ліста».

Відтак друга половина XIX — початок XX ст. стали періодом не лише появи інтересу до історії міжнародного права, а й її становлення як науки. У цей же час формуються відповідні риси та підходи до міжнародно-правової історії (як конструктивні, так і неконструктивні), що визначатимуть розвиток цієї дисципліни й надалі: серед них, зокрема, переважають позитивістський, європоцентристський та етатичний підходи до історії міжнародного права.

XIX ст. — період панування позитивістської концепції права. Її представники вивчають чинне право, тому до його історії вони звертаються рідко. Крім того, позитивізм висуває чіткі вимоги до елементів правової системи: це має бути писаний, позитивно-правовий акт як її джерело та держава як основний суб'єкт. Керуючись цими тезами, не завжди можна було тлумачити історію міжнародного права: з неї вилучалися додержавні періоди, періоди, в яких основним джерелом виступали звичаї, договори в усній формі, природ- но-правові акти тощо. Насамкінець, від стародавнього періоду до другої половини XVIII ст. пануючою концепцією в праві була при- родно-правова, а міжнародне право (від римських юристів Гая, Ульпіана, Гермогеніана та інших до представників іспанської, голландської шкіл, неогроціанців) ототожнювалось із правом природи. Відтак, класичні позитивісти вплинули на датування появи міжнародного права від формування вестфальської системи міжнародних відносин (з її основами у вигляді суверенної держави й позитивноправового джерела), котре стало загальноприйнятим.

Класичним для того періоду стало пояснення міжнародного права як позитивного, що регулює відносини між державами, в праці Г. Мена «Міжнародне право» (1888). В короткому огляді «Походження і джерела міжнародного права» Г. Мен обстоює його

2 3

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

виникнення в Європі з активним запозиченням нею здобутків римського феціального права.

Учені кінця XIX ст. активно розвивали культурно-цивілізаційну теорію походження й розвитку міжнародного права. Вони грунтуються на ідеології правового європоцентризму, який внаслідок об'єктивних причин (переважаючого матеріально-технічного розвитку держав Європи, колоніалізму та ін.) став у міжнародно-пра- вовій думці та теорії міжнародних відносин пануючим. Європоцентризм як ідеологічна основа науки міжнародного права найповніше проявився в позитивно-правовій концепції міжнародного права кінця XIX — початку XX ст.

Була поширена думка, що міжнародне право з'являється тоді, коли народи, які вступають у взаємовідносини, досягають достатньо високого рівня цивілізації. Загальним висновком було те, що в «дикунів» і «варварів» (до них відносили народи докласичного періоду) міжнародного права не було, а існував лише постійних стан війни і ворожості. Цим же обґрунтовується і європейсько-хрис- тиянське походження міжнародного права. Серед таких причин називали: 1) успадкування правосвідомості античного Риму; 2) вищий рівень культури; 3) досконалу релігійну систему. Міжнародне право пов'язували винятково з європейським регіоном, внаслідок чого його появу, а також історію в інших регіонах учені не брали до уваги. Винятком є М. Мюллер-Йохмус, який окремо розглядав міжнародне право Ізраїлю, Індії, Персії, Китаю та інших країн.

Появу міжнародного права европоцентриста і позитивісти шукають у договорах між європейськими державами (Вестфальський мир 1648 р., Утрехтський мир 1713 р., Віденський конгрес 1815 р., Вашингтонський договір 1842 р., Версальський мир 1919 р. та ін.). Проте більшість із них мали вплив переважно лише в свій час і на окремий регіон. Цим фактично в сферу дії міжнародного права включалися лише держави Європи і згодом Сполучені Штати Америки, об'єднані цінностями західно-європейської культури.

По закінченні Першої світової війни дослідження теорії, зокрема історії міжнародного права, поновилися. Після цієї світової кризи вчені намагалися віднайти засадничі риси, характер міжнародного права, щоб довести можливість його ефективної дії. Для цього деякі дослідники зверталися до аналізу історичного становлення й трансформацій міжнародного права. З цього періоду дослідження з історії міжнародного права видаються в різних країнах світу щоро-

2 4

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

ку (така тенденція збереглася й надалі): це видання Е. Вальша («Історія і природа міжнародних відносин», 1922), П. Виноградова («Історичні типи міжнародного права», 1923), Р. Редслоба («Історія основних принципів права народів від античності до початку великої війни», 1923) М. Циммермана («Історія міжнародного права з найдавніших часів до 1918 року», 1924), О. Ніппольда («Історичний розвиток міжнародного права після Віденського конгресу», 1925), JL Е. Jle Фюра («Історичний розвиток міжнародного права від міжнародної анархії до організованого міжнародного суспільства», 1932)таін.

У цей час, скориставшись європейською політичною й економічною кризою, Сполучені Штати Америки починають розвивати велику активність, щоб установити свою першість не лише в сфері міжнародно-правової практики, а й теорії. Американська наука міжнародного права підхоплює зацікавленість історією міжнародного права і в її дослідженні перебуває на активних позиціях донині.

Лише із середини XX ст. історія міжнародного права остаточно знаходить визнання і виокремлюється як самостійна частина його теорії. Як окрему навчальну дисципліну історію міжнародного права стали включати до програм також з другої половини XX ст. Створюються відповідні академічні інституції — Інститут історії міжнародного права, заснований у Франкфурті в 1954 р. В. Прайзером, Інститут історії Європейського права Макса Планка (з 1999 р. під егідою цього Інституту регулярно видається «Журнал історії міжнародного права»), Академічна група з міжнародно-правової історії 1994 p., з 90-х років XX ст. історії міжнародного права обов'язково присвячуються публікації «Європейського журналу міжнародного права» та ін.

Найбільших успіхів у цій галузі досягла німецька наука. На це мала вплив історична школа права, яка сформувалася саме в цій країні в XIX ст. в творах Г. Гуго, К. Савіньї, Г. Пухти та інших дослідників. Вплив цієї школи на розвиток історії міжнародного права відбувся завдяки її основоположній ідеї — аналізу правових явищ через дослідження їхнього історичного становлення.

До найґрунтовніших праць німецьких дослідників XX ст. належать праці А. Вегнера «Історія міжнародного права» (1936), Г. Штадтмюллера «Історія міжнародного права» (1951), Е. Рабштейна «Міжнародне право. Історія його ідей, доктрин і практики» (1957), В. Прайзера «Антична епоха в історії міжнародного

2 5

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

права» (1956), стаття «Історія міжнародного права» в Енциклопедії міжнародного права, С. Верости «Міжнародне право в Європі та Західній Азії в 100-650 pp. н. е.» (1966) та ін.

Тривалий час найбільш класичною працею в XX ст. з історії міжнародного права була праця професора А. Нусбаума «Коротка історія права народів» (1947). Послідовником А. Нуссбаума був і В. Греве — автор першої праці, цілком присвяченої питанню історичної періодизації міжнародного права, — «Епохи міжнародного права». Одним з найбільш плідних дослідників історії міжнародного права кінця XX — початку XXI ст. є учень В. Прайзера К,- X. Зіглер (автор «Історії міжнародного права», 1994).

Цікаві роздуми про історію міжнародного права є в Г. Кельзена, Д. Шиндлера, К. Штруппа, Д. Кунца, А. Фердросса (останнього, хоч він і був австрійцем, внаслідок близькості цих двох шкіл можна розглядати представником спільної німецької).

Своєрідно розвивалася радянська наука міжнародного права у вивченні його історії. За весь радянський період в СРСР було опубліковано лише три праці, безпосередньо присвячені історії міжнародного права: це підручники Є.А. Коровіна (1946), Д.Б. Левіна (1962) та Ю.Я. Баскіна і Д.І. Фельдмана (1990). У радянський період погляди на історію міжнародного права були підпорядковані загальним ідеологічним критеріям. Розглядаючи це право як надбудову над міжнародними економічними відносинами, радянські вчені розглядали його історію як продовження марксистського погляду на загальноісторичний розвиток людства. Втім тут вони доходили й досить цікавих та прогресивних висновків.

Згідно з радянською концепцією, внаслідок поділу суспільства на класи виникає держава як політична організація класового суспільства. Право ж, у тому числі міжнародне, виникає одночасно з державою: «Об'єктивні умови розвитку держав зумовлюють необхідність установлення між ними політичних, економічних і культурних відносин. Внаслідок цього виникає специфічна галузь права — міжнародне право, покликане регулювати різні відносини між державами та іншими учасниками міжнародного спілкування»1.

Грунтуючись на цій тезі, радянські вчені визнавали досить ранню появу міжнародного права (в стародавній період), на відміну від багатьох західних дослідників, які все ще часто не визнавали

1 Курс международного права. — Т. 1. — М.: Наука, 1967. — С. 39.

2 6

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

його докласичного періоду. їх піддавала справедливій критиці радянська доктрина: «Буржуазні юристи відривають розвиток міжнародного права від розвитку всього суспільства і розглядають міжнародне право як щось, що саме розвивається. Тому виникнення міжнародного права вони пов'язують не з поділом суспільства на класи і виникненням держави, а з якими-небудь історичними подіями чи з появою якоїсь ідеї»1. У цих словах міститься критика хибних положень про те, що міжнародне право виникає лише після Вестфальського миру 1648 p., Віденського конгресу 1815 p., створення Ліги Націй 1919 р. чи ООН 1945 p. або після появи праць з міжнародного права Франціско Вітторіа, Альберіко Джентілі, Гуго Гроція та ін. Хоча сама радянська наука не була вільна від таких помилок і схильна була пов'язувати появу міжнародного права з жовтневою революцією, переоцінюючи роль СРСР у його становленні: «Велика Жовтнева соціалістична революція, що призвела до появи першої в світі соціалістичної держави, відкрила нову сторінку в світовій історії ... Під благотворним впливом Радянського Союзу складалося принципово нове, сучасне міжнародне право»2.

Із середини XX ст. проявилися основні тенденції в розвитку науки історії міжнародного права. Поява в міжнародному праві тенденції до закріплення й захисту прав людини привела до поступової відмови від суто етатичного підходу до нього. Так, у теорії (західноєвропейській та американській) з другої половини (а особливо з кінця XX ст.) поступово утверджується думка про міжнародну правосуб'єктність індивіда. У сфері міжнародно-правової історії це приводить до перегляду існуючих концепцій пов'язування виникнення та розвитку цього права з відповідними трансформаціями держав, та предмету цього права, під яким раніше розуміли виключно міждержавні відносини.

Зростання елемента прав людини в міжнародному праві, трансформація інституту міжнародної відповідальності (виокремлення міжнародного кримінального права, закріплення індивідуальної відповідальності та ін.), процес кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права, започаткований ООН, — усе це призводить до відходу від перебільшеного позитивізму. В теорії міжнародного права відбувається спершу певне повернення до природно-правової

' Левин Д.Б. История международного права. — М., 1962. — С. 5.

2 Моджорян Л.А. Возникновение и развитие международного права. — В кн.: Международное право. — М.: Юридическая литература, 1970. — С. 33.

2 7

концепції його розуміння (Ф. Ле Фюр), а з кінця століття закріплюється нова ліберально-демократична концепція його розуміння (М. Коскенніємі, Д. Кеннеді). Її представники вже не розглядають історію міжнародного права як продукт вестфальської системи, змінюється підхід щодо його виникнення, яке починають датувати стародавнім періодом.

Процес деколонізації зумовив появу безлічі нових суб'єктів міжнародного права з неєвропейських регіонів. їхні представники в галузі теорії міжнародного права і його практики (в рамках ООН та інших універсальних організацій) стали привносити власне бачення цього права, похитуючи позиції європоцентристів. Знаковою подією став семінар «Майбутнє міжнародного права в багатокультурному світі», проведений 17-19 листопада 1983 р. в Гаазі під егідою Асоціації міжнародного права, на якому зібралися представники всіх континентів і багатьох правових культур. Вчені піддали критиці європоцентристське бачення міжнародного права, наголошуючи, що в нього більш давнє коріння, а деякі його інститути мають цілковито позаєвропейське походження.

Природно, європоцентризму були позбавлені праці з історії міжнародного права представників інших регіонів. У цій галузі міжна- родно-правової теорії найбільш плідно працювали індійські вчені: Ц. Дж. Чако, А. К. Павітран, І. Чатертджі, Н. Сінгх, П. Бандіопадхай, С. В. Вісваната, М. К. Наваз, X. С. Батіа. Особливістю індійської науки міжнародного права є те, що вона формувалася в період панування державницького підходу до становлення міжнародного права. А тому дослідження індійських вчених утверджують етатичну, державницьку теорію його походження через аналіз особливостей міжнародного права Стародавньої Індії.

Послідовним критиком європоцентризму в теорії міжнародного права (крізь призму вивчення його історії) є японський вчений Онума Ясуакі. У праці «Коли виникло право міжнародного суспільства? Погляд на історію міжнародного права з міжцивілізаційної перспективи» опублікованій 2000 р. в «Журналі історії міжнародного права» автор заперечує хибні уявлення про міжнародне право і пропонує концептуально новий підхід до його історії. Ця праця мала великий вплив на загальну науку міжнародного права.

З англійських дослідників внесок у вивчення історії міжнародного права зробив Л. Опенгейм. Не менш плідною була праця з до-

2 8

Розділ І. Теорія історії міжнародного права

слідження історії міжнародного права учня JL Оппенгейма вихідця

вової доктрини та її впливу на розвиток права. Щоправда, як і Л. Оппенгейм, X. Лаутерпахт розглядав міжнародне право в традиційному баченні, як витвір європейських держав протягом середніх віків. Але він уже відносив до основних факторів його появи і розвитку трансформації міжнародної правосвідомості, міжнародноправової науки. До питання історії міжнародного права зверталися також: Я. Браєрлі, Г. Шварценберегер, В. Фрідман, Ч. Фенвік, С. Маккобі, Е. Карті та ін.

До історії міжнародного права зверталися і представники інших шкіл: італійської (Д. Анцилотті, Б. Парадізі, А. Серені, Ф. Сіні,

М.Белломо), іспанської (А. Тріол і Серра, Г. Гойя, М. Мадден), ісламської (В. Халлак, X. Хашмі, С. Мамассані, А. Решід, М. Талаат аль Гунаймі) скандинавської (Р. Ньюмелін, Д. Берман, Е. Аннерс,

М.Коскеннієммі) та ін.

Досить плідно розвивається американська наука історії міжнародного права. Її представники (Р. Мерон, Д. Джонстон, Д. Кеннеді, В. Батлер, Д. Бедерман та ін.) намагаються через розкриття історичних особливостей міжнародного права встановлювати його особливості на сучасному етапі (порівняльні дослідження міжнародного права стародавнього Риму та періоду ООН). Окремим напрямом цієї доктрини стало вивчення історичної трансформації міжнародного права постримського періоду та пошук її аналогів у глобалізаційних процесах сучасності.

Наприкінці XIX ст. в загальній теорії права набуває авторитету дисципліна антропологія права. Її представники (А. Ковлер, Н. Рулан, А. Редкліфф-Браун та ін.) наголошують на необхідності порівняльного дослідження історії права, вважаючи, що вивчення його генезису вже саме по собі потребує порівняльного методу, порівняльного вивчення форм соціального життя первісних народів. І оскільки на початку право тісно пов'язане з релігіями, а правові санкції — з ритуальними, то повне розуміння витоків права може бути досягнуте лише при дослідженні всіх систем суспільних санкцій у цілому. Тому доцільно використовувати декілька аспектів порівняльноправового методу: порівняння становлення міжнародно-правових норм та інститутів у різних регіонах; порівняння історичних між- народно-правових інститутів з їхніми сучасними аналогами; порів-

2 9

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

няння історії міжнародного права з історією внутрішнього права; порівняння права, моралі, релігії тощо.

Загальній тенденції відповідає розвиток української науки історії міжнародного права. З початку XIX ст. на території України виділяється чотири основні наукові центри: Київський університет Св. Володимира (заснований 1834 p.), Харківський (1805), Одеський (1865) та Львівський (1661) університети. Викладання науки загальнонародного права введено Єдиним університетським статутом 1835 p., а з 1863 р. цей курс перейменовано на курс міжнародного права.

Наприкінці XIX ст. практично всі юристи-міжнародники не оминали питання історії міжнародного права. Хоча й не всі присвячували йому окремі праці, а частіше згадували в курсах, підручниках з міжнародного права та в працях з його загальної теорії.

Дослідженнями історії міжнародного права займалися В. Александренко, К. Неволін, О. Ейхельман, В. Незабитовський, В. Даневський, І. Іванівський, П. Казанський, В. Лешков, О. Лохвицький, М. Лозинський, Д. Каченовський, А. Стоянов, Г. Барац, В. Грабар та інші українські чи тісно пов'язані з Україною вчені. Перелічених вчених об'єднує інтерес до питань історії міжнародного права (розкриття його теоретичних проблем через дослідження їхнього історичного становлення), що в умовах того часу, коли історія права не зазнавала належної уваги, може говорити про зародження повноцінної школи цього права.

Історію загальнонародного права почали викладати в Київському університеті Св. Володимира з 1842 p., його ректором К. А. Неволіним, а через 140 років тут вперше в Радянському Союзі започаткували читання курсу лекцій «Історія міжнародного права».

Професору К. Неволіну (1806-1855) належать дослідження історії міжнародно-правової думки, зокрема поглядів Ф. Вітторіа, Д. Сото, Ф. Суареса, В. Айали, А. Джентілі, Г. Гроція, С. Пуффендорфа, X. Вольфа, І. Мозера та ін. Саму ж історію цього права він поділяв на два періоди: 1) від Г. Гроція до М. Мозера; 2) від І. Мозера до кінця XIX ст.

Учень К. Неволіна В. Незабитовський (1824-1883) з 1853 р. — завідувач кафедрою загальнонародного права Київського університету Св. Володимира наполягав на необхідності вивчення історії міжнародного права для розуміння його закономірностей. Аналізуючи закони і звичаї війни, він одним з перших дослідників відходить від загальноприйнятого в той час погляду на стародавню істо-

3 0