Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

ми та особливості функціонування міжнародних відносин наступних епох і вимагали вже в той час виникнення відповідних норм та принципів правового характеру для їх урегулювання. Міжнародні відносини в їхньому класичному розумінні мають свої витоки і передумови формування у відносинах первісних племен, родинних кланів, груп. У додержавний період формування міжнародного права можна говорити частково про правові, а частково — про протоправові регулятори міжнародних відносин, про становлення і розвиток правових інститутів за всіма основними напрямами між- народно-правового регулювання.

Традиційно (представники марксистської школи і державницького підходу) процес розвитку соціальних об'єднань розглядався за такими послідовними стадіями: рід — фратрія — плем 'я — держава. П. Виноградов вважав, що цей процес розвитку суб'єктів міжнародних відносин (а згодом — і міжнародного права) проходив інші етапи: плем 'я — античне місто — церковне об'єднання — договірні асоціації — спільні організації. Еволюція цих груп, — вважав він, пов'язана необхідністю набування певних форм міжнародної взаємодії, союзів і федерацій. У другій половині XX ст. з'явилася концепція еволюційних етапів соціально-політичної організації спільнот (Е. Сервіс), у якій розрізняли етапи: група — плем 'я — вождество — держава. Про міжнародні відносини і міжнародне право за цією схемою можна говорити на етапах «вождество — держава».

Відтак існує досить багато варіантів поділу в науці стародавніх міжнародних відносин залежно від їхніх суб'єктів і головних учасників.

Уже на рівні племінних відносин торгівля і обмін не лише відігравали роль зближення народів, а й у їхній структурі зароджувались основні елементи майбутнього міжнародно-правового регулювання (обмін). Враховуючи, що обмін як явище і еквівалентність, як основна риса його процедури є квінтесенцією всього міжнародного спілкування, то про зародки або витоки останнього можна говорити з міжплемінних відносин.

Про появу міжнародних відносин або їх прототипу (як і прототипу міжнародного права) мова може йти з появою надобщинних політичних структур: протодержав (вождеств) і ранніх держав. Основні генетичні напрацювання міжнародних відносин і міжнародного права створювалися ще в міжгруповому, міжобщинному спілкуванні. Керуючись якісними відмінностями певних етапів і

9 1

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

підетапів їхнього суспільного розвитку, вождества поділяють на

Сучасні досягнення науки (антропології, етнології, загальної історії, історії соціології, ін.) показали, що, наприклад, не всі грецькі поліси, єгипетські чи месопотамські номи були державами, в той же час відносини між ними не менше, ніж суто міждержавні, впливали на формування і становлення міжнародного права. Протягом XX ст. західні вчені починають заперечувати державний характер грецьких полісів. Прихильники цієї ідеї стверджували, що поліси були не державами, а особливою формою організації бездержавного суспільства.

Динаміку становлення інститутів міжнародного права можна простежити з розвитку інституту династичних шлюбів. Вже на етапі існування локальних груп між ними існувало правило обміну жінками, що не лише призводило до заборони інцесту, а й сприяло появі одного з перших елементів норми «я тобі — ти мені» (прототипу принципу взаємності, правової еквівалентності). Обмін жінками сприяв становленню звичаю еквівалентних дарунків, розвитку позагрупових шлюбних зв'язків. На етапі становлення общини і особливо вождества міжобщинні шлюбні взаємини змінюються: соціальна стратифікація вносить елементи нерівності в цей звичай. Перед самою появою надобщинних політичних структур міжобщинні шлюби стають привілеєм старійшин, вождів, а з появою держави вони лягають в основу міжнародно-правового інституту династичних або дипломатичних шлюбів. Такі позаплемінні шлюби були фактором мирного зближення племен, закріплювались угодами й швидко стали звичаєм.

Інститут династичних шлюбів відігравав велику роль у додержавний період у відносинах між стародавніми народами, коли він тісно увійшов, зокрема, до процедури укладання міжнародних договорів. Проте свідчення про нього є і в даних античної Греції. Геродот позитивно відгукувався про скріплення шлюбом укладання договору, «оскільки без таких родинних зв'язків мирні договори, як правило, неміцні».

Інститут еквівалентного дарунка сприяв розвитку торговельних звичаїв, що зумовлюють з часом становлення різних, інколи

9 2

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

взаємно неузгоджених інститутів міжнародного права, наприклад, гостинності, сплати данини, розвитку торговельного права, як сфери зовнішньої діяльності спільноти. Але вже на етапі існування локальних груп вчені вказують на появу зародків таких форм обміну:

1)подарунки (односторонній правочин, переважно короткочасний);

2)обмін (двосторонні угоди): а) торговельні дарунки (взаємні дарунки); б) адміністративна торгівля; в) ціновстановлююча торгівля; 3) розподіл: а) розподіл за взаємною угодою; б) розподіл з волі лідера локальної групи; 4) накладання податків, реквізиція. За цією схемою видно еволюцію норм еквівалентного дарунка аж до становлення інституту права міжнародної торгівлі, які фактично склалися на етапі вождества, а юридично був визнаний з появою держав.

Взагалі інститут дарунків чи обміну подарунками є одним з ключових для розуміння механізму становлення міжнародних контактів і відтак — згодом міжнародного права в стародавній період. Його важливість полягає в тому, що за своєю формою інститут дарунків (обміну дарунками) є квінтесенцією принципу еквівалентності і взаємності — основи правової взаємодії між особами, народами, країнами чи державами. Інститут подарунків і церемонії, що його супроводжують, є важливою об'єднувальною ланкою між відокремленими народами, а в деяких випадках — і єдиним засобом їхнього спілкування. Цей інститут виникає ще на етапі міжобщинних відносин.

На етапі локальних груп у їхніх взаємних відносинах з'являються зародки майбутніх інститутів міжнародного права, таких як посередництво в конфлікті (частіше ці функції здійснював виборний лідер, який відповідав перед групою в цілому), ієрархія санкцій за порушення відносин з іншою групою (засудження громадською думкою, презирство, висміювання, і навіть відмова в спілкуванні з членами групи, що згодом трансформується в інститут остракізму), гостинність (сусіднім общинам, кланам, родам, групам, племенам і т.д. дозволялося тимчасово оселятися на власній території через природні лиха, що їх спіткали, — посухи, природні катаклізми та ін.), проксенія, статус іноземців (з отриманням врожаю, який перевищував потреби групи, для його збирання запрошували представників сусідніх груп і їм гарантували повагу, безпеку і частину врожаю), статус території, кордонів та ін. Уже в Цей період проявляється становлення насамперед найнеобхідніших, нагальних міжнародно-правових норм та інститутів. У наступні

9 3

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

етапи ці норми отримають формалізоване визнання з боку суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права, системність, об'єднаються в інститути і стануть основою міжнародно-правового регулювання.

Політично-владні відносини здійснюються новими надобщинними структурами, в стабілізації яких важливу роль відіграють: екологічні фактори (в районі Стародавнього Єгипту і Месопотамії це створення іригаційної інфраструктури); виробничі відносини; демографічний фактор; процес політичної інтеграції. Ці процеси супроводжуються посиленням боротьби за провідну роль у створюваних надобщинних політичних структурах. Вона ще не є війною (внаслідок відсутності централізованих політичних структур), але вже й не простим конфліктом. Фактично вона, як і війна, ставить за мету захоплення чужої території, населення, основних ресурсів. Ця боротьба стає невід'ємним фактором нових політичних структур і вже на етапі створення вождеств має всі формальні риси війни.

Відбувається інституалізація влади й легітимація політичного лідера, який перебирає на себе права зносин з іншими централізованими (чи іншими) політичними утвореннями і поряд зі спільнотою в цілому видає себе за повноправного суб'єкта вирішувати будь-які питання її зовнішніх зносин. Вже з цього періоду він є прообразом правителя — суб'єкта міжнародного права, що стане класичним у стародавній період. Тут проявляються всі основні його риси як такого суб'єкта — міжнародна «нормотворчість», правоздатність, дієздатність і відповідальність за міжнародні дії — свої чи свого утворення.

Вождества — це такий «тип соціально — політичної організації, що складається з групи общинних поселень, які ієрірхічно підлягають центральному, найбільшому з них, у якому проживає правитель (вождь)»1.

Усім раннім державам передувала політична організація типу вождества.

Вождество є вже достатньо зрілою політичною структурою з розвинутим товарообміном з іншими політичними відносинами як добросусідського, так і воєнного характеру. Вождества праг-

1Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки

иновые подходы: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — С. 28.

9 4

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

нули бути в центрі міжнародних торговельних шляхів, заволоділи ключовими пунктами такої торгівлі, для чого за необхідності навіть вдавалися до воєнних дій.

На цьому етапі завершується формування міжнародних відносин як особливої функції вождества. Відбувається поділ міжнародних відносин на офіційні (їх здійснюють лише чітко визначені суб'єкти політичної влади) і неофіційні (проявляються в стосунках окремих осіб з представниками сусідніх вождеств, інших надобщинних структур). Серед тих, хто має право здійснювати зовнішні відносини, чітко встановлюються старшинство, ранги, посади, розміри морального і матеріального заохочення, повага й авторитет. У зовнішніх зносинах цього періоду виділяються адміністративні, торговельні, воєнні, обрядові, протокольні, релігійні та ін. У структурі вождества виділяється центр і периферія, а за його межами — сусіди, колонії, нейтральні вождества. Явище нейтралітету стає стабільним фактором міжнародних відносин, а з колоніями розвиваються різноманітні відносини (від відносин повної залежності, до васальних і патронажних).

Є підстави зарахувати до вождеств і грецькі міста-поліси. Виділяються різні види міжнародних взаємин залежно від між-

народного статусу сторін.

Звичаї та усні угоди, що існують у період вождеств, є прототипами норм міжнародного права, що згодом функціонуватимуть між стародавніми державами. Але формально вони не схвалені політичною владою як владні рішення, тому залишаються в морально політичній, релігійній сфері. На етапі існування протодержав (вождеств) завершується формування міжнародних відносин майже в усіх напрямах зовнішньополітичної діяльності надобщинних структур. Вони набувають стабільного самостійного значення для політично владних одиниць (учасників), головного фактора формування міжнародного права. Цей період можна назвати етапом становлення міжнародного протоправа. Зовнішні зносини вождества, які спрямовувались переважно на забезпечення життєво важливих потреб цих суспільних утворень (задоволення нагальних економічних потреб, певної міри політичної стабільності та зовнішньої безпеки тощо), серед іншого ставали каталізатором їх розвитку і перетворення врешті-решт на більш складні політичні утворення — держави. У правовому плані цей розвиток вождества шляхом його суспіль-

9 5

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

сформуванню інституту суб'єктів міжнародного права як специфічної сукупності норм, незалежних від волі окремої держави. Відтак учасники міжнародних відносин сприяли формуванню міжнародного права для їх регулювання, а міжнародно-правові напрацювання додержавного, первісного періоду впливали на розвиток цих суб'єктів та їх становлення як більш складних суспільно-по- літичних утворень.

З появою ранніх держав продовжує розвиватися принцип еквівалентності та інші ключові принципи взаємовідносин, напрацьовані в додержавний період. Зокрема, залишився і зміцнів принцип престижного дарообміну. З появою вождеств престижна економіка почала відігравати роль важливого засобу створення і розвитку міжнародних відносин. Так, шляхом влаштування свят престижу, здійснення дарів правителі вождеств отримували союзників, здійснювали важливу статтю економічного прибутку (оскільки, за принципом еквівалентності, на дарунок мала бути відповідь).

Особливості міжнародно-правової системи серед іншого визначає характер її учасників. Характерною рисою стародавніх між- народно-правових відносин був їхній поділ на різні рівні (залежно від форми сторін) та типи (залежно від статусу сторін). Різні рівні міжнародних відносин того часу зумовлені тим, що спочатку в межах одного етнічного регіону виникає низка державних утворень: номів (Месопотамія, Єгипет), полісів (Греція), царств або князівств (Індія, Китай). Особливістю міжнародних відносин таких утворень було те, що вони велися на двох рівнях — «внутрішньому» та «зовнішньому», причому перший був прообразом другого, його напрацювання згодом стали інститутами класичних міжнародних відносин.

«Внутрішні» відносини полягали переважно в торговельному обміні, військовій співпраці. Конфлікти в межах такого регіону виникали з приводу боротьби за більш вигідне географічне положення (контроль за торговельними шляхами, кращі в економічному плані землі, політичний контроль над регіоном у цілому й пріоритетне право ведення зовнішніх зносин). Зокрема, в стародавній Месопотамії такі «внутрішні» відносини зазнали великого впливу геополітичного середовища — боротьба за більш вигідне положення відігравала в них ключову роль. При здобутті такого положення (а воно визначалося насамперед перетинами торговельних шляхів) місто, ном ставав найбільш впливовим. Такими були відомі великі

9 7

/Та — торговельні центри Месопотамії: Ур, Дер, Маккан та ін. рідне географічне положення Ашшура (контроль над торговельник шляхами) дало йому можливість задовольнити свої економіti" та політичні потреби. Основою зовнішньоторговельної діяльно- о1 Лшшуру була система приватних (сімейних) торговельних (fPM. Вони управляли як внутрішнім ринком, так і зовнішньою то- І^лею Ашшуру. Сімейний характер таких комерційних утворень (іядчить про те, що в цьому місті ще не існувало держави як такої, г'Иейно-кланові відносини відігравали переважаючу роль у внут- ]®ній і зовнішній політиці. Іншим видом зовнішньоекономічної ліьності Ашшуру було заснування комерційних колоній. Це було ^диктовано не стільки економічною доцільністю як такою, скі- №и бажанням зменшити ризики нападів бандитів на каравани при Ріівлі на далекі відстані.

Схожою була ситуація в Стародавньому Римі, де серед римської Атократії виділялися цілі сім'ї або окремі особи, які встановлюва- 4 Прямі відносини з відповідними провінціями, що полягали у осо- б о м у адмініструванні та передавались у спадщину. Через такі відчини встановлювався режим гостинності між відповідними преміями і Римом, гарантом яких виступав голова роду або родини, * встановила прямі стосунки з відповідною територією.

Відносини «внутрішнього» рівня можна прослідкувати на приладі стародавньої Месопотамії, де існував центр (місто Аш- (Ур), його сателіти в південній Месопотамії та система торговель- W колоній у Сирії та Анатолії. Подібною була й система Хетської Фжави, яка засновувала не колонії, а збільшувала кількість зале- ®Их від неї слабших країн, укладаючи з ними нерівноправні догори.

Дещо подібна ситуація із системою центр — провінції, або ко-

%п відносини Риму мали найбільше географічне поширення. Так, у Римі існувала категорія привілейованих людей (еквіти),

ифункцій яких входив збір податків з провінцій. їхня вагомість і "Ункції час від часу змінювалися. Юлій Цезар зменшив їхні функ-

*>нальні обов'язки, а імператор Август надав їм політичні обов'язки, ІК' можна порівняти із функціями римських сенаторів.

8

«Зовнішні» зносини таких утворень полягали у міжрегіональному обміні і торгівлі на далекі відстані. Щоправда, якщо стосунки між сусідніми державними утвореннями в межах одного субрегіону були більш терпимими, підлягали певним правилам, які дотримувалися, то відносини з дальніми сусідами виявлялися суворішими і в них часто траплялися порушення, недотримання правил взаємності. Згодом такий стан вплинув на часом негативне сприйняття іноземців, на певні труднощі в спілкуванні, встановленні контактів між державами різних регіонів, релігій та культур. Згодом об'єктивно виникає прагматична ідея співробітництва, одержання вигоди від відносин з іноземцями.

Близьке сусідство, а також належність до одного геополітичного регіону рано чи пізно приводили до об'єднання в межах субрегі- онів. Так створювались ліги, чи союзи, месопотамських міст (Ліга Кенгір — 4 тисячоліття до н. е.), індійські мандали — кола сусідніх держав (союз північноіндійських держав на чолі з Магадхою — VI — IV ст. до н. е.), грецькі симахії та амфіктіонії, союзи китайсь- ких князівств (союз 170 дрібних царств — 546 p.). Метою таких об'єднань було юридичне врегулювання спільних проблем: поліпшення і координація внутрішнього торговельного обігу, про- ведення спільної військової наступальної (грецькі симмахії, індій- ські мандали) та оборонної (грецькі епімахії, союзи китайських держав) політики, розширення та зміцнення шляхом політичної інтеграції. Це часто приводило до формування на їхній основі ве- ликих унітарних держав, а розвиток відносин між ними призводить до розширення права для їх регулювання; власне тут велика роль саме таких перших об'єднань державних утворень. Існування ситу- ації з такими «внутрішніми» відносинами зумовлювало також поя- ву системи балансу сил у відповідному регіоні.

Характерна особливість стародавніх міжнародних відносин полягає також у їхньому поділі на відповідні типи залежно від політичного статусу стародавніх держав, який був продиктований мірою їхнього суверенітету. Звичайним станом міждержавної системи була наявність у межах регіону однієї або кількох великих Держав — гегемонів, як правило, рівних між собою суб'єктів міжнародних відносин, зовнішня політика яких спрямована на встановлення балансу сил на міжнародній арені (такими в різні часи були Єгипет, Хетське царство, Вавилон, Ассирія, Митанні, китайські Царства Шан, Чжоу, Цин, Цзинь, індійські — Магадха, держава

9 9

Маур'їв, грецькі поліси Афіни, Спарта, Карфаген), та низки менших державних утворень з різним обсягом суверенітету — від повністю залежних, завойованих країн чи політично самостійних, але економічно залежних держав (Аласія) до васальних, напівсуверенних держав з обмеженим правом здійснення зовнішніх зносин (Угарит, Амурру, Кадеш). Дослідник стародавнього договірного права Д. Маккарті говорить про три основні категорії суб'єктів міжнародного права залежно від їхнього статусу в укладених ними міжнародних договорах: повноправні суб'єкти (сторони рівноправних договорів), залежні держави з обмеженою правосуб'єктністю (сторони васальних договорів) і середній ранг суб'єктів, не васалів, але й не повністю вільних правителів держав, лише частково підлеглих Хетській імперії.

Практично в усіх регіонах учасники міждержавних відносин поділялися згідно з класифікацією Артхашастри на: 1) великі держави — імперії; 2) незалежні держави меншої вагомості; 3) васалів та протекторати. Останніх, як правило, великі держави використовували для задоволення їх інтересів як буферні держави, військові форпости, торговельних постачальників тощо.

Відносини між метрополією і васальною (завойованою) державою були односторонніми: зобов'язанням васалів надавати всебічну допомогу відповідала, як правило, лише гарантія ненападу або, в разі потреби, надання військової допомоги з боку держави — суверена. Різні типи міжнародних відносин (між рівноправними суб'єктами, залежними і незалежними тощо) характеризували міждержавну систему стародавнього світу. Проте їхньою особливістю було те, що залежна держава в них, позбавляючись певної частки свого суверенітету, по-перше, залишалась активним суб'єктом міжнародних відносин, а по-друге, не рідко добровільно вдавалася до звуження своїх суверенних прав, щоб отримати часто більш сприятливий статус залежної держави. Так, Ханаан, залежний від Єгипту, окрім захисту з боку останнього, отримував певну економічну допомогу; на його ж жителях зміни в суверенітеті не позначалися.

До укладення договорів із сильною державою, гегемоном у регіоні, які ставили б їх у залежний статус, вдавалися й держави Малої Азії. Подібне становище звільняло їх (не позбавляючи міжнародної правосуб'єктності) від вирішення багатьох проблем зовнішніх зносин.

При заснуванні колоній поширеною практикою Аккаду, а згодом Ассирії було встановлення однієї колонії, яка «відповідала» б за певну групу колоній і за своїм статусом була вищою за них.

1 00