Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

Що ж до самого міжнародного права, то основні положення третього напряму полягають у тому, що в стародавні часи існували певні його інститути. Але вони ще не були системою, що свідчить про існування тоді періоду передісторії міжнародного права. Протягом цього періоду оформлювалися правові підвалини, грунтуючись на яких міжнародне право як система виникає в середні віки.

На сьогодні напрям, що розглядає стародавній період як етап «передісторії» міжнародного права, а власне — його виникнення, датує середніми віками, найпоширеніший. Його представники (переважно в XX ст.) дійшли компромісу між традиційним і класичним у науці розумінням сутності міжнародного права як такого, що виникає в середньовічній Європі з відповідними передумовами та критеріями цього процесу й незаперечними даними минулого, зокрема міжнародно-правової практики стародавнього періоду. Сам цей напрям містить у собі декілька теорій, які розглядають необхідними передумовами появи міжнародного права вже відомі критерії укладання писаних договорів, державного волевиявлення та ін. Серед найбільш вивірених і доказових із них — існування відповідних міжнародно-правових джерел чи інститутів міжнародного права в стародавній період. Проте це є лише свідченням існування в той час цього права, але не пояснює, як саме воно виникло і які причини викликали його до життя. Питання ж механізму зародження міжнародного права є ключовим при з'ясуванні не лише його історії, а й сутності та характерних рис.

Основні досягнення вчених, які розглядали стародавній період як період передісторії міжнародного права, полягають у примиренні міжнародно-правового позитивізму і нормативізму в царині історії міжнародного права із свідченнями історії та міжнародноправових джерел стародавнього періоду.

4. Датування виникнення міжнародного права первісним періодом

Четвертий напрям датування появи міжнародного права відносно новий. Він полягає в тому, що міжнародним правом керувалися ще в міжплемінних відносинах. У чомусь він пов'язаний із попереднім, оскільки його представники розглядають у первісний період виникнення лише початків міжнародно-правового регулювання і виникнення міжнародного права як такого в стародавні часи. Наприкінці XX ст. він почав здобувати більше прихильників. Основним

71

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

критерієм такого датування є об'єктивна необхідність унормування тих відносин первісних племен, які виходили за їхні межі. Таким критерієм стало поняття «саморегуляція первісного суспільства».

Функція соціального регулювання, або права, на думку представників цього напряму, виникає вже в первісний період як основна передумова встановлення стабільності у відносинах. Оскільки відносини всередині племен ще могли врегульовуватися за допомогою неправових звичаїв, магії, ритуалів, вірувань, то відносини ззовні потребують більш чіткого закріплення. Останнє могло дати лише право; відтак, прихильники цього напряму говорять про первинність міжнародних елементів у праві взагалі.

В основному спротив щодо цього напряму датування виникнення міжнародного права викликало те його основне положення, що міжнародне право виникає до появи держави з метою регулювання міжплемінних відносин; іншим її положенням, що суперечило традиційній науці, було визнання можливості існування міжнародного права в неєвропейському середовищі.

Прихильники ідеї про походження міжнародного права в первісний період наполягають на тому, що міжнародним правом покликані були регулювати свої відносини (які об'єктивно виникали внаслідок економічної, політичної чи воєнної взаємодії між ними) ще квазідержавні утворення, які передували формуванню держави як такої (зокрема вождества та інші протодержавні формування). Такі вчені стверджують, що міжнародно-правове регулювання відносин існувало ще в додержавний період, а первинні міжнародно-правові відносини сформувалися ще на рівні племінних утворень, об'єднань, союзів та окремих племен.

Представники цього напряму обстоювали саму можливість появи міжнародного права в бездержавному суспільстві і висували такі критерії й передумови його походження: «По-перше і найважливіше, мають існувати окремі незалежні політичні утворення з їхніми власними урядами, можливо й примітивними, а згодом такими, як племінні, феодальні, монархічні, республіканські чи олігархічні. По-друге, має бути конечна необхідність у взаємовідносинах між ними. В розвитку цих взаємовідносин, який потребує регулювання і таким чином пов'язаний із raison d'etre, поява міжнародного права»1.

1 Nagendra Singh. Introduction // Bhatia H.S. International Law and Practice in Ancient India. New Delhi. Deep & Deep Publications, 1977. — P. XII.

72

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

У такому випадку очевидно, що автор говорить про виникнення міжнародного права на етапі формування вождеств.

Представники цього напряму мали рацію в тому, що міжнародне право володіє тяглістю своєї традиції внаслідок існування доко-

рінних проблем у міжнародних суспільних відносинах, які воно покликане вирішувати. Вони вважали, що оскільки два або більше суб'єктів вступають у міжнародні взаємовідносини між собою, то між ними неодмінно має виникнути правове врегулювання таких відносин, навіть якщо це суб'єкти, що перебувають у зародковому стані і між ними існує лише зародкове правове врегулювання (Г. Шварценбергер).

На таку позицію вплинув розвиток науки антропології і правової антропології. Її предтавники (Е. Дюркгайм) вважали, що оскільки існує певне суспільство людей, то між ними неодмінно спонтанно виникають правові норми для регулювання їхніх відносин. Неодмінність і неминучість виникнення права в соціальному середовищі є основним постулатом правової антропології.

Цього напряму дотримуються в основному вчені скандинавських держав, які вперше і висунули теорії про можливість існування в стародавній (первісний) період права взагалі і міжнародного права, зокрема висунули тезу про первинність останнього. Цей напрям датування виникнення міжнародного права великою мірою зобов'язаний досягненням правової антропології. Її представники нерідко висували ідею про більш раннє походження міжнародного права, ніж внутрішнього, і про запозичення останнім загальних принципів права, структури й змісту правової норми, основних напрямів і засад правового регулювання, розроблених у міжнародній сфері.

Як правило, таку думку висували фахівці інших галузей права або й взагалі не юристи, ґрунтуючись на даних загальної історії, археології чи етнографії, аналізуючи насамперед загальні аспекти міжплемінних відносин. Такого висновку доходить Е. Аннерс: «Для припинення воєнних дій між родовими групами у племені була відповідна владна інстанція у формі народних зборів, які могли укладати мир між ворогуючими в племені родовими групами. Народні збори являли собою представницький орган племінного суспільства, який раніше оформився, який міг приймати рішення про воєнні походи... з переговорів про примирення, які мали місце в родовому суспільстві, в подальшому і виникло примирительне право, яке ... було договором про примирення, чи іншими словами,

пами» . Цей напрям мав прихильників і в Радянському Союзі. Так, деякі радянські дослідники стверджували, що «на початку міжнародне право формувалося на основі міжплемінних звичаїв, яким рабовласницькі держави надали юридичного характеру і силу права»2.

Найвиразніше тезу про походження міжнародного права з міжплемінних стосунків висловив Р. Ньюмелін, досліджуючи історію дипломатії (для нього первісне міжнародне право ототожнюється з концепцією «первісної дипломатії»)'. «Слід визнати початок міжнародного права в зіткненні та взаємовідносинах двох або більше незалежних племен чи народів»3. Це він доводить тим, що для виникнення міжнародного права достатньо існування певної кількості звичаєвих соціальних, моральних норм поведінки між спільнотами, які їх визнають та дотримуються («первісне моральне право створило передумову міжнародного»).

До найбільш авторитетних юристів-міжнародників — прибічників цього напряму можна віднести В.Е. Грабаря: «Із самого початку існувало одне тільки міжродове і міжплемінне «право»... Все первісне «право» було міжродовим; у міжродовому договорі містилися норми взаємної поведінки родів; у ньому надавалася взаємна гостинність (hospitum), право зносин і торгівлі з юридичним захистом (соттегсіит), при більш тісних зносинах — право шлюбних зв'язків (сопиііит). Закон (lex) у його первісному значенні був угодою, договором: inter pogulus lex convenit»4.

З утворенням римської держави jus gentium роздвоюється на jus gentium, яке до цього було міжродовим, а стало внутрішньодержавним правом (jus Quiritium, jus civile), і на власне jus gentium, яке виконувало ті ж функції, але тепер уже із зовнішніми для об'єднаного Риму політичними утвореннями.

** *

Теорії, які заперечують існування міжнародно-правових інститутів у давні часи, переносять сучасні уявлення про міжнародно-

' Аннерс Э. История европейского права. — М.: Наука, 1994. — С. 14.

" Курс международного права. — В 6-ти томах. — Т.1. — М.: Наука, 1967. — С. 39. J Numelin R. The Beginnings of Diplomacy. A sociological study of intertribal and

international relations. London. Oxford University Press, 1950. — P. 61.

4 Грабар В. Э. Первоначальное значение римского термина jus gentium // Ученые записки Тартуск. гос. ун-та. — Вып. 148. — Тарту, 1964. — С. 38, 39.

7 4

г.

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

правові принципи та інститути на ті, що існували в стародавньому світі. Відсутність універсального міжнародного права та його системи в давнину часто розглядається як відсутність міжнародноправового регулювання взагалі в той час. Погляд на стародавні часи як період роз'єднаності між суб'єктами міжнародних відносин випливає з недостатньої уваги до явища природного права, яке було в той час важливим фактором поєднання держав.

Оскільки, з одного боку, консолідація європейських держав у «європейську спільноту націй» на чолі з католицькою церквою відбувається саме в середні віки, з іншого боку — в той самий період починають формуватись у тому вигляді, в якому вони є сьогодні, різні інститути й принципи міжнародного права, то й його появу відносять саме до того періоду.

Чи не першим виник критерій релігійний: наявність єдиної церкви — необхідна умова появи міжнародного права. Найпоширенішими критеріями появи міжнародного права є етатичні: одночасне існування багатьох держав, виникнення самостійних християнських держав (критерій, близький релігійним концепціям), усвідомлення державами свого суверенітету тощо. З появою й розвитком науки міжнародного права почали з'являтися суто правові критерії для пояснення його виникнення: поява ідеї рівності, ідеї права, усвідомлення державами необхідності підкоритися нормам права задля національних та інтернаціональних інтересів, наявність юридичних санкцій за порушення угод, визнання в правосвідомості необхідності правопорядку, укладання державами міжнародних договорів, наявність писаних джерел міжнародного права.

Для вчених XIX ст. характерними були культурно-цивілізаційні критерії, критерії культурної єдності держав як необхідні для виникнення міжнародного права: відповідний культурний рівень, наявність держав майже однакової могутності, спільність культури й інтересів держав, відповідний рівень розвитку суспільної моральності. Часто висувалися критерії миролюбності держав: відсутність частих війн, стану ворожнечі між ними, ворожого ставлення до іноземців. Загальний критерій (усвідомлення державами своїх потреб, які можна задовольнити лише за умови взаємних відносин) властивий практично всім дослідникам XX ст.

З розвитком відносин між державами, появою відповідних інституційних механізмів (загальних органів, конференцій) вчені часто почали звертатися до критеріїв, що стосуються власне міжнародних

75

відносин. При цьому одні з них обмежувалися просто вимогою наявності постійних відносин, інші вважали, що вони повинні мати високий рівень розвитку, без чого неможливе започаткування міжнародного права.

Радянська доктрина, запозичивши марксистський підхід, висунула критерій появи антагоністичних класів і розглядала історію міжнародного права паралельно з розвитком і зміною формацій.

2.2. Передумови походження міжнародного права

На початкових етапах розвитку людства економічна несамодостатність державоподібних утворень і держав змушувала їх шукати на міжнародному рівні задоволення своїх потреб і зав'язувати з цією метою відносини між собою. Останні, окрім правил регулювання торгівлі та обміну, вимагали й низки супутніх правових інститутів, які уможливлювали б міжнародне співробітництво. Саме тому основною причиною появи міжнародного права стала необхідність врегулювати та стабілізувати відносин між різними суспільними утвореннями. Це досягалося шляхом міжнародно-пра- вового регулювання, в процесі якого з'являлись і проходили своє становлення необхідні для врегулювання поточних торговельних відносин інститути (інститути майбутніх галузей торговельного, посольського, морського права, права війни та права міжнародних договорів та ін.).

Необхідним елементом провадження міжнародних відносин було ще на їхньому початковому етапі визнання їхніми учасниками один одного. Потреба в міжнародно-правовому регулюванні виникла ще на початковому етапі таких відносин — моменті вступу в контакт з потенційно ворожою сусідньою групою, що представляє інші вірування, звичаї, традиції, ритуали, а часто — й соціальний устрій, ідеологію, організацію. Тому цей процес мав супроводжуватися низкою близьких для правосвідомості обох сторін дій, які символізували б для них прийнятність, дружність одна одної. На цих початкових етапах розвитку стародавнього суспільства, на яких право лише почало зароджуватися, воно ще не було достатньо розвинутим, щоб належно врегулювати цей процес. Необхідно було вдаватися до інших, авторитетних систем управління в суспільстві — релігії, моралі, первісної етики та ін. Проте вони були лише зовнішньою ознакою правового переконання (котре можна

7 6

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

охарактеризувати, як зародки правосвідомості). У цьому важливо наголосити на аспекті усвідомлення народами регулювання своїх взаємовідносин саме нормами права, з моменту якого можна говорити про формування міжнародного права. Таке регулювання могло мати зовні різноманітні форми вираження, проте незмінною залишалася його правова сутність: «Центр ваги лежить зовсім не в ідейних, релігійних та економічних зв'язках народів і не в тому, що зв'язки ці можуть більш-менш визначати зростання та зміни міжнародного права, а в тому, що самі народи вважають, що їхні відносини регулюються правом, а не релігією чи мораллю»1. Проте, маючи таке усвідомлення, стародавні (первісні) народи все ж повинні були створювати насамперед взаємно прийнятні норми поведінки. І в цьому допоміжним джерелом виявились існуючі звичаї, що мали часто багато спільних рис.

Тому й пізніше в стародавній період механізм правового врегулювання вступу суб'єктів міжнародного права у відносини між собою (наприклад, інститут визнання, одностороння пропозиція про укладання договору та ін.) мав багато природно-правових рис, релігійне забарвлення тощо. Це пояснює походження багатьох ритуалів і церемоній первісних племен, що супроводжували їхні контакти з іншими групами. Пережитки цих ритуалів дійшли до нашого часу у формі звичаїв ввічливості, гостинності, доброї поведінки та ін. Одним з таких звичаїв є правило приносити подарунок при вступі на територію іншої особи. Воно має своє коріння в протоправовому звичаї, що існував ще з племінних часів, і полягав у принесенні дарів представником одного племені іншому при вступі на його територію. Соціальний аспект цього звичаю залишився в існуючому правилі ввічливості, а правовий вплинув на формування інституту економічного обміну та обміну подарунками і в ширшому значенні — на принцип міжнародно-правової відповідності (еквівалентності). Відтак, вироблення спільних обрядів, ритуалів і врешті звичаїв вступу та започаткування відносини між різними за своїми традиціями, ритуалами, звичаями утвореннями є важливим уже правовим, або протоправовим, актом. Цей процес є прототипом цілої сукупності сформованих у майбутньому норм визнання, переговорів, укладання договорів та інших галузей міжнародного права.

1 Циммерман М. История международного права с древнейших времен до 1918 года. — Прага: Типография Русского юридич. ф-та в Праге, 1924. — С. 13.

7 7

Створення різними за своїми віруваннями суспільними утвореннями блоку спільних звичаєвих норм визнання є тим більш важливим, оскільки в стародавньому суспільстві за великої вагомості й авторитету вірувань, релігії ці норми вимагали й лояльного ставлення до релігії та вірувань свого міжнародного контрагента. Ця вимога закріплювалась міжнародно-правовим звичаєм. В античній Греції, наприклад, на перших етапах існування її полісів вважалося неприпустимим порушувати звичаї інших народів, паплюжити їхні святині з тієї причини, що для кожного народу найсвятішими є саме його звичаї, а тому такі дії є найбільшою образою для іншого народу. Тут у середовищі перших грецьких суспільних утворень виникає принцип — не чини іншому того, чого не хочеш, щоб вчинили по відношенню до тебе, який швидко стає принципом стародавніх міжнародних відносин та права. Неприпустимість же свавільних дій проти інших народів греки усвідомили досить рано, зрозумівши, що ворогування із сусідніми народами не приносить користі і не сприяє власним інтересам.

Це мало й зворотний вплив на релігійні та етичні системи первісних утворень: «Навіть якщо первісна мораль була призначена для вузького кола, вона почала застосовуватися до перших ще не міжнародних, а міжплемінних відносин; ще велася великою мірою внутрішня боротьба, але вже існувала виразна тенденція, принаймні між сусідніми племенами, вирішувати спори компромісом і взаємною згодою.»1 Поступово ідея об'єднання різних суспільних груп стала втілюватись у спільні ритуальні, релігійні дії. В ході таких об'єднувальних акцій релігійного змісту виникали інститути, які лягли в основу процедури створення міжнародних союзів держав, укладання багатосторонніх договорів тощо.

Визнання первісними утвореннями один одного зробило можливим установити систему міжнародних відносин. Важливим елементом цього процесу є усвідомлення його сторонами однакового права на участь у таких відносинах і, як наслідок, формування їх переконання у взаємній рівності. Тут ритуали, що відіграють для регулювання таких відносин більшу роль своєю зовнішньою формою, ніж позитивним змістом (ритуали мають менше нормативно-

1 Numelin. The Beginnings of Diplomacy. A sociological study of intertribal and international relations. Oxford University Press. London. Fjnar Munksgaard. Copenhagen, 1950, — P . 22.

7 8

К Розділ II. Виникнення міжнародного права

го змісту ніж навіть обряди), є швидше процедурним супроводом установлення відносин між різними соціальними групами. Основним у ньому були первісні протоправові норми, які й встановлювали механізм входження в такі відносини. Маючи звичаєву основу, такі норми досить швидко стали правовими; формулюється вимога дотримання зобовязань їх сторонами-учасниками відносин із відповідними санкціями за їхнє порушення.

Вихід за межі власного соціуму потребував урегулювання статусу іноземців як первинного елемента міжнародних відносин. Недоброзичливість чи відверто негативне ставлення до іноземців, що існували в первісному суспільстві, вступили в протиріччя з вимогами економічного та політичного розвитку суспільних спільнот.

Вирішити цю проблему могло тільки право, оскільки інші системи управління в первісному суспільстві (релігія) часто самі встановлювали стан недовіри до представників іншого племені чи вірування. Навіть серед греків, які надавали великого значення факту належності особи до своєї цивілізації, якщо вона сповідувала іншу релігію, то за своїм правовим статусом прирівнювалася до варвара, але кожен вважався греком, хто вірив у спільні грецькі божества — Олімпійських богів. Подібною до цієї була ситуація в державах Стародавнього Китаю, які вважали варваром не ту, особу, яка належить до іншої держави, народу чи етносу, а ту, «яка нездатна зрозуміти сенс і дотримуватися ритуалів, звичаїв і узгодити свою поведінку з вимогами високоморального, соціального внормованого життя»'.

На становлення правового статусу іноземців мали вплив регіональні особливості стародавнього світу: першими відносинами, що виникали між суверенними утвореннями, були відносини всередині певного регіону (Месопотамія, Греція, Індія), і тільки згодом вони виходили за його межі (відносини між різними державами великого, багатоетнічного регіону, наприклад Близького Сходу, міжрегіональні відносини). Представників різних державних утворень усередині одного географічного, геополітичного, державно-етнічного регіону часто об'єднувала належність до спільного етносу, подібність вірувань або й спільна релігія. Це породило поєднання на початку в міжнародному праві двох різновидів статусу іноземців: іно-

' Gaurier D. Le Droit remcde pour les barbares: la reception du droit dans la Chine ancienne. En: Revue International des Droits de I'Antiquitc. 3'e serie, Tome XLV, 1998. — P. 47.

7 9

земці всередині певного державного регіону (представники різних номів Месопотамії або міст античної Греції) та іноземці з держав інших регіонів. Зі зрозумілих причин першим надавався більш сприятливий режим. З розвитком міжрегіональних відносин концепція більш сприятливого статусу представників держав свого регіону була перенесена на всіх іноземців. Насамкінець режим найбільшого сприяння іноземцям став мало чи не в усіх регіонах стародавнього світу загальновизнаним. Це трапилося досить рано, перші міжрегіональні контакти датуються ще IV тисячоліттям до н.е.

У той же час відносини між народами з різним етносом та віруваннями потребували саме сприятливого взаємного врегулювання статусу іноземців. За свідченням Геродота, «Після того як Крез підкорив усі ці народності і приєднав їх до лідійського царства, до багатих і могутніх Сардів стали стікатися всі мудреці, які жили тоді в Елладі (кожен з них із самих різних мотивів)» (Історія. 1.29). Так само священним для греків вважалося право отримати притулок. Навіть у відносинах щодо потенційних ворогів цар Крез вимушений був надати їм це право: «Цар спочатку по-дружньому прийняв цих скіфів, оскільки вони прийшли просити притулку». (Історія. І. 73). У багатьох випадках тим іноземцям, які просили притулок, одразу надавались і всі політичні та громадянські права.

Причини вступу стародавніх народів у відносини між собою потребували і відповідного забезпечення цих відносин; відтак, відправлення своїх людей за кордон і прийняття іноземців було об'єктивним продовженням даної цими народами згоди на взаємні відносини. Якщо ще врахувати, що передумовою вступу в такі відносини була взаємна зацікавленість держав (вона інколи доходила до рівня життєвої необхідності), то стає зрозумілим, що в інтересах цих держав було й належне ставлення до іноземців (які на практиці реалізовували такі відносини), яке встановлювалось у порядку взаємності.

Почали з'являтися правила найбільшого сприяння торговцям ізза кордону. У Месопотамії торгівля перебувала під суворим наглядом правителя, який передбачав, зокрема, і встановлення системи привілеїв іноземним торговцям та ведення торгівлі дипломатичними каналами. Тому тут змогла процвітати міжрегіональна торгівля та міжнародна взаємодія в усій сукупності факторів.

За свідченнями деяких дослідників, в аккадській мові існував термін на позначення «свободи пересування». Це поняття місти-

8 0