Запитання для самоперевірки

1. Хто є головою дипломатичного представництва?

2. Скільки існує дипломатичних класів?

3. Як визначається старшинство серед дипломатичних агентів?

Загальні визначення спеціальних термін

Дипломатичний корпус – сукупність глав іноземних дипломатич­них представництв, акредитованих у країні. У широкому розумінні Д. к. – усі дипломатичні працівники дипломатичних представ­ництв, визнані в цій якості урядом країни перебування, та члени їх сімей.

Література: [2], [4], [5], [6], [8 ], [12], [14], [16], [17], [18], [19],[20], [22], [23], [27].

Тема 4. Дипломатичні привілеї та імунітети План

1. Поняття дипломатичних привілеїв та імунітету дипломатичного представництва і його персоналу.

2. Недоторканність приміщень посольств та місій. Особиста недоторканність.

1. Поняття дипломатичних привілеїв та імунітету дипломатичного представництва і його персоналу. Дипломатичні привілеї та імунітети – це особливі права та переваги, які країна перебування надає дипломатичним представництвам, спеціальним місіям, представництвам держав при міжнародних міжурядових організаціях, делегаціям на міжнародних міжурядових конференціях, їхнім главам та співробітникам.

До середини XX ст. дипломатичні привілеї та імунітети регулювались переважно нормами міжнародної ввічливості та певною мірою Віденським регламентом 1815 р. (із доповненнями, внесеними на Аахенському конгресі 1818 р.). Сучасні дипломатичні привілеї та імунітети знайшли своє закріплення в низці багатосторонніх договорів: Конвенції про приві­леї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціа­лізованих установ ООН 1947 р., Угоді між ООН та США про місцезнахо­дження центральних установ ООН 1947 р., Віденській конвенції про дип­ломатичні зносини 1961 р., Віденській конвенції про консульські зносини 1963 р., Конвенції про спеціальні місії 1969 р., Конвенції про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дип­ломатичних агентів 1973 р., Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.

Окремі аспекти правового положення та статусу дипломатичних представництв та їхнього персоналу регулю­ються також двосторонніми угодами, підписання яких передбачено пунк­том «б» ст. 47 Віденської конвенції 1961 р. Цей пункт надає можливість державам як обмежувати, так і розширювати дипломатичні привілеї та імунітети у стосунках між собою на основі принципу взаємності.

Під імуніте­том слід розуміти вилучення з-під юрисдикції держави перебування офі­ційних представництв іноземної держави, їхнього персоналу та інших осіб, які користуються міжнародним захистом, і дотримання стосовно них принципу недоторканності. Імунітет, таким чином, виступає як інстру­мент, потрібний для безперешкодного виконання органами зовнішніх зносин держави та їх співробітниками пок­ладених на них функцій.

Звільнення дипломата від кримінальної, адміністративної та цивільної юрисдикції в країні перебування не приводить до його повної безкарності у випадку здійснення ним правопорушень. Існує дві можливості реального покарання дипломата. Перша з них полягає в тому, що імунітет диплома­тичного агента від юрисдикції країни перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави. Друга можливість полягає в тому, що від імунітету юрисдикції дипломатичного агента може відмовитися акреди­туюча держава. Це робиться без його згоди, і дипломат зобов’язаний під­коритися прийнятому рішенню.

2. Недоторканність приміщень посольств та місій. Особиста недоторканність. До імунітету, у т.ч. особистої недоторканності дипломата, належить також мит­ний імунітет, який складається з трьох основних компонентів: безперешкод­ного ввезення та вивезення предметів особистого користування; звільнення вказаних предметів від митного оподаткування; звільнення, у вигляді зага­льного правила, особистого багажу дипломата від митного огляду.

У поняття імунітету особистої недоторканності дипломата входять та­кож недоторканність приватної резиденції дипломатичного агента (ст. 30 Віденської конвенції). Ідеться, насамперед, про житлові приміщення, у яких мешкають дипломат та його родина, дачу, а також номер у готелі, купе в поїзді, каюту на судні тощо. Віденська конвенція (ст. 30) передбачає також недоторканність папе­рів та кореспонденції дипломата в тій мірі, в якій забезпечуються недо­торканність архівів, документів та офіційної кореспонденції дипломатич­ного представництва.

Найважливішими дипло­матичними імунітетами та привілеями є:

• недоторканність ди­пломатичних представництв та дипломатичного персоналу;

• недоторканність архівів, кореспонденції;

• імунітет від юрисдикції та можливого притягнення дипломата кримінальної відповідальності;

• пільги під час проходженні митного та прикордонного контролю;

• звільнення від деяких видів податків тощо.

Як один із найсуттєвіших інститутів права зовнішніх зносин та повсякденної дипломатичної практики, дипломатичні привілеї та імунітет, здавалося б, мали являти собою найбільш консервативне коло правових норм та звичаїв, де все детально розписано і скріплено значною кількістю міжнародних договорів.

Одним із найважливіших дипломатичних імунітетів є, без­перечно, імунітет, який забезпечує недоторканність дипломатичного представництва.

Надзвичайно важливим дипломатичним імунітетом є сво­бода зносин дипломатичного представництва та дипло­матичних агентів з акредитуючою країною.

Віденські Конвенції, розроблені й підписані в середині XX ст., увібрали в себе досвід дипломатичних і консульських зносин і звичаїв, що формувалися протягом декількох сторіч.

Хоча положення Віденських Конвенцій мають універсальний характер, окремі держави, вступаючи у двосторонні дипломатичні й консульські відносини, можуть за взаємною домовленістю відходити від деяких їхніх положень і створювати особливий правовий режим для своїх і їхнього персоналу. Водночас необхідно пам’ятати, що національні закони й правила країни перебування не повинні суперечити її міжнародним договірним зобов’язанням. Причому за будь-яких обставин абсолютною вимогою є дотримання таких загальних основних принципів міжнародного права:

1. суверенної рівності держав, який передбачає, що кожна держава зобов’язана поважати суверенітет інших держав, їхнє право самостійно здійснювати на своїй території законодавчу, виконавчу, адміністративну й судову владу, а також провадити свою зовнішню політику;

2. невтручання держав у внутрішні справи один одного, від­повідно до якого ні держави, ні міжнародні організації не мають права на втручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави;

3. взаємності, відповідно до якого країна перебування надає юридичним і фізичним особам акредитуючої держави конкретні права, пільги й привілеї за умови, що юридичні й фізичні особи країни перебування користуються такими ж правами, пільгами й привілеями в даній іноземній державі (цей принцип закріплюється у двосторонніх міжнародно-правових документах, таких як договори, угоди, конвенції);

4. реторсії, відповідно до якого держава вживає відповідних заходів для того, щоб відновити порушені права й відшкодувати заподіяний збиток. Після відновлення порушених прав і відшкодування заподіяного збитку реторсія припиняється;

5. відмови від дискримінації, що передбачає для юридичних і фізичних осіб однієї держави встановлення таких самих права як і для юридичних і фізичних осіб будь-якої іншої іноземної держави, що перебувають у цій країні.

Світовий дипломатичний досвід свідчить про те, що для успішного, ефективного й безперешкодного виконання своїх функцій дипломатичні представництва й консульські установи мають потребу в наділенні їх конкретними правами, привілеями й імунітетами.

Імунітет як норма міжнародного права випливає із загальновиз­наних принципів суверенної рівності держав і невтручання у внутрішні справи один одного.

Фіскальний імунітет. У загальному міжнародному праві вважалися у свій час норми, що передбачають митні привілеї, надавані іноземним посольствам і консульствам. До прийняття Віденської конвенції 1961 р. звільнення від сплати мит здійснювалося на основі норм міжнародної ввічливості. У цей час обидві конвенції передбачають, що держава перебування дозволяє ввозити й звільняє від всіх видів митних зборів, податків: а) предмети, призначені для офіційного користування представництва (установи); б) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента (консульської посадової особи) або членами його родини, що проживають разом з ним.