54. Проникність протоплазми для води. Тургор і тургорний тиск.

Протоплазма (жива речовина), вміст живої клітини — її цитоплазма та ядро. Широко використовувався в XIX — XX століттях, в сучасній літературі не вживається. Уявлення про протоплазму виникло і утвердилось у зв'язку з розвитком клітинної теорії.

Для протоплазми всіх живих клітин характерна принципова єдність фізико-хімічних властивостей і структурно-функціональної організації. Протоплазма рослинної й тваринної клітин містить (у % ): води 75—85, білка 10—20, ліпідів 2—3, неорганічних речовин 1. Сухий залишок протоплазми на 96% складається з вуглецю, кисню, водню та азоту, на 3% — з кальцію, фосфору, калію, сірки; в невеликих кількостях в протоплазмі є йод, залізо, натрій, хлор, магній, мідь та ін. елементи.

Протоплазма — багатофазна колоїдна система, в якій дисперсним середовищем є вода з розчиненими в ній неорганічними солями, а основними дисперсними фазами — білки, ліпіди, нуклеопротеїди. Протоплазма це не тільки неоднорідне, а й високо структуроване і компартментизоване (розділене перегородками — мембранами на відсіки, що виконують певні функції) середовище, якому властивий високий ступінь молекулярної організації.

Тургор — пружність і еластичність тканини, змінні в залежності від її фізичного стану; термін використовується зокрема для характеристики стану шкіри.

Тургор — напружений стан клітинної стінки, зумовлений тиском на неї цитоплазми зсередини клітини. У більшості рослин тургорний тиск становить 5—10 атмосфер, а в клітин грибів і рослин солонців: 50—100 атмосфер. У тваринних клітинах тверда стінка відсутня, а клітинна мембрана нездатна протистояти великій різниці тиску з обох її сторін; тому цей показник зазвичай не перевищує 1 атмосфери.

Тургорний тиск - це тиск клітинної оболонки, який протидіє піску внутрішньоклітинної рідини і забезпечує збереження об"єму клітини.

53. Продихові рухи і залежність їх від умов оточуючого середовища.

Продих (лат. stoma, от гр. στόμα — «рот, вста») — мікроскопічний щілиноподібний отвір в епідермісі рослин разом з двома спеціальними, так званими замикаючими, клітинами, що його оточують. Продихи сполучають міжклітинники рослин з атмосферним повітрям і здійснюють регуляцію газо- та парообміну рослини з навколишнім середовищем завдяки оборотним змінам тургору замикаючих клітин. З підвищенням тургору тонкі ділянки їхніх стінок розтягуються і вигинаються у напрямі від продихової щілини, в результаті чого продих відкривається. При зменшенні тургору замикаючих клітин продих закривається. В зміні тургорного стану замикаючих клітин велике значення має перетворення крохмалю, що міститься в них, на цукор і навпаки. Існує думка, що в регуляції тургору цих клітин важливу роль відіграють іони калію. Зазвичай продихи закриті вночі і в години денної спеки. Найбільше продихів у епідермісі листків. На 1 міліметр квадаратний епідермісу листка у різних рослин буває найчастіше 100—300 продихів.0

64. Солестійкість рослин. Підвищена стійкість рослин до засолення.

Галофіти (від греч.(грецький) hals — сіль і phyton — рослина), рослини, що виростають на сильно засолених грунтах: по берегах Морея, на солончаках і тому подібне Розрізняють 3 групи Г. Евгалофіти клітки яких мають протоплазму, дуже стійку до високих концентрацій солей (головним чином хлористого і сірчанокислого натрію), і нагромаджують їх в значній кількості. Вони переважно володіють м'ясистим листям і стеблами. У СРСР з солянок поширені солонець, сведа і ряд пустинних напівчагарників. Кріногалофіти — рослини, здатні виділяти що назовні нагромаджуються в них солі за допомогою особливих залозок, що покривають листя і стебла. У суху погоду вони покриваються суцільним нальотом солей, який згодом частиною здувається вітром, частиною змивається дощами. До цієї групи відносяться поширені в напівпустелях і сухих степах види кермека, тамарікси і ін. Глікогалофіти — рослини коренева система яких дуже мало проникна для солей, і тому в їх тканинах не відбувається накопичення солей. Це — різні види полини, що покривають в СРСР величезні простори засолених напівпустель, і ін. рослини. Серед культурних рослин сьогодення Р. немає, існують лише рослини, що володіють більшою або меншою мірою солестійкості.

солестійкість рослин, здатність рослин виростати на засолених грунтах . Найбільш солеустойчиви галофіти, проте і вони дуже чутливі до раптового засолення. Будь-яка рослина пристосовується до високого вмісту солей в процесі онтогенезу відповідно до своєї спадкової природою. Адаптація рослин залежить від вигляду засолення. При хлорідном засоленні рослини стають м'ясистими — сукулентами, при сульфатному — зазвичай набувають ксероморфної структури (посухостійкої).