1.4. Міжорганізаційний трансфер технологій

В результаті переосмислення сил, що діють, схема взаємодії суб'єктів інноваційного процесу стає істотно складнішою, ніж це змальовано на Рис. 1.1. Та і взагалі сам процес народження і розвитку інновації виявляється набагато складнішим і неоднозначним, ніж представляє це проста лінійна модель. Стадій у ньому значно більше, більше і "зазорів" між цими стадіями, коли для переходу до чергової стадії необхідно докладати достатні організаційні зусилля, які і лягають на плечі менеджерів, стурбованих доведенням інновації до кінцевого продукту.

Послідовність подій і дій в ланцюжку життєвого циклу інновації відноситься до інноваційної технології базисного характеру, причому останнім пунктом ланцюжка життєвий цикл даного продукту не закінчується. Його історія продовжується, але вже з наступними інноваціями поліпшуючого характеру, і так аж до появи чергової базисної інновації, яка переведе наш продукт у статус застарілий.

Трансфер технології, тобто передача інформації про інновацію має місце на кожному переході від стадії до стадії. Власне, трансфер необхідний об'єктивно, оскільки насправді кожна наступна стадія реалізується, як правило, іншими людьми, і ця передача, як передача естафетної палички, є невід'ємною часткою інноваційного процесу (з тією лише різницею, що естафетну паличку бігун в принципі і один міг би донести від старту до фінішу, а ось інновацію від фундаментального відкриття до отримання прибутку від реалізації кінцевого товарного продукту міг би пронести, мабуть, тільки згаданий на початку розділу первісний Иих, а при сьогоднішньому обсязі знань це вже неможливо).

Лінійна модель передбачає однонаправлене просування, передачу інформації від 1.1 до 4.4 (Рис.1.2). Проте реально в цьому ланцюжку присутня безліч зворотних зв'язків, деякі з них показані на схемі Рис. 1.2.

Видно, що "прямому" процесу трансферу, позначеному лівим ланцюжком ліній із стрілками вниз, супроводить і зворотний процес передачі інформації від подальших стадій до попередніх, причому зворотних потоків інформації значно більше, чим бачиться спочатку. Особливу роль грає ланцюг зворотного зв'язку, позначений тостою лінією: саме вона частіше і ефективніше за інших стимулює зародження чергової інновації. Таким чином, економіка, ринок стимулюється інноваціями і сам стимулює інновації.

Схема Рис.1.2 охоплює інноваційний процес від самого його коріння, від фундаментальних відкриттів. Дійсно, в тій клітинці, яка на Рис. 1.1 позначена словами "дослідження", теж йде своє життя, є свої проблеми трансферу і нерозуміння, проте, там товару ринкового попиту ще немає і всі проблеми відносяться швидше до взаємовідносин між групами вчених - джерел і споживачів інформації. В Україні, де фундаментальна наука фінансується виключно державою (і рідкими добродійними фондами, з якими ми по справжньому ще не навчилися взаємодіяти), цей перший блок інноваційного процесу практично не мислить товарними категоріями, так що поняття трансферу і комерціалізації технологій починає осмислюватися тільки десь на початку другого блоку "Прикладні дослідження". Вузи тільки недавно серйозно зайнялися цією часткою науки, академічні установи до сьогодні внутрішньо невдоволені, вимушено приймаючи програми прикладного характеру, основна ж маса прикладних досліджень велася в галузевих НДІ і в лабораторіях крупних промислових підприємств. Це - принципово різні типи дослідницьких організацій і за рівнем підготовки, і за організацією, і за стилем роботи, і за фінансовими і технічними можливостями. Тому масштаби і схеми трансферу технологій для цих груп розрізняються досить істотно, розрізняються і види інформації, яка передається і відносна роль учасників процесу (та і склад учасників теж має свою специфіку), і висота, і характер психологічних бар'єрів на шляху трансферу технологій.

Виділяють зазвичай три основних типи міжорганізаційного трансферу технологій:

1) передача технології на стадії НІОКР з наукових і дослідницьких академічних і вузівських організацій в галузеві або відомчі лабораторії для доопрацювання і доведення до стадії дослідного виробництва

2) передача технології на стадії завершення ДКР з дослідницьких організацій у промислові фірми для фінішного освоєння технології в промисловому масштабі

3) передача технології спеціально заснованим для цієї мети компаніям. Втім, це зовсім не вичерпний список, є ще і четвертий варіант - передача або повернення технології (а часто - не власне технології, а технічного завдання на технологію або дослідження) для глибшого вивчення і подальшого розвитку (реалізація однієї із стрілок, направлених вгору на Рис. 1.2). Правда, є сумнів, чи можна вважати цей четвертий шлях за самостійний варіант ТТ, оскільки його можна інтерпретувати і як нормальний зворотний зв'язок у інтерактивній моделі ТТ.

1.1	В ідкриття нового явища
1.2	Теоретичне пояснення відкриття
1.3	Пошук споріднених явищ
2.1	Вивчення нового явища
2.2	Пошук технологій
2.3	Випробування нових технологій у лабораторних умовах
2.4	Виготовлення дослідних зразків
3.1	Оптимізація нової технології
3.2	Масштабування процесів
4.1	Промислове виробництво
4.2	Маркетинг, реклама та ін.
4.3	Збут, післяпродажний сервіс
4.4	Використання продукту

Рис. 1.2. Схема зворотних зв'язків при трансфері технологій (інтерактивна модель).

Міжорганізаційний ТТ не вичерпує всіх видів трансферу. Окрім нього є ще і міждержавний ТТ (у ньому, окрім вже названих труднощів непорозуміння у цей ряд входять і мовні, і національні особливості), і "горизонтальний" ТТ, коли одна компанія в рамках крупного консорціуму передає свою готову технологію іншій компанії або навіть своїй філії, територіально віддаленій від материнської компанії. Близько до цього знаходиться і франчайзинг. Але навіть обмежившись тільки міжорганізаційним ТТ, ми стикаємося з неосяжною кількістю варіантів ситуацій, стратегії і тактики цього процесу. Річ у тому, що взаємодіюча пара "джерело технології - приймач технології" може зустрічатися в такій кількості варіантів, що важко собі і уявити.

Дійсно, кожен із двох учасників може розрізнятися за типом власності (державна організація - приватна компанія - змішана компанія - громадська організація - приватна особа), за родом діяльності (учбова - наукова - виробнича - сфера послуг), за розміром (окрема особа - мале підприємство - крупна компанія - консорціум - держава), за масштабом активності (монотематична - галузева - диверсифікована на декілька галузей); разом ми отримаємо, перемножуючи число варіантів по кожній підставі, що всього є 5х4х5х3=600 типів учасників. Якщо ж урахувати, що кожен із типів учасників може передати свою технологію також кожному з типів, то вийде 600х600=360000 варіантів ТТ. І навіть якщо 99% з таких пар нереальні, тощо все одно залишилося 3600 варіантів, проаналізувати які індивідуально неможливо. Тим паче, що до різноманітності учасників ТТ додається не менша різноманітність типів передаваної технології, а в запасі ще і різноманітність цілей цієї передачі, і різноманітність третіх осіб, без яких ТТ інколи просто неможливо здійснити.

Ось через наявність цих причин розраховувати на те, що для кожної ситуації ТТ можна запропонувати конкретний алгоритм дій (тобто створити якийсь "решебник" менеджера), абсолютно марно. Саме тому робота менеджера ТТ - це творчість, це вирішення завдань, кожне з яких нестандартне і неповторюване. Але, як і у винахідницькій діяльності, тут є типові прийоми і процедури, типові ситуації, типові реакції учасників, базові схеми, напрацьована практика успіхів і невдач. Ось про все це далі і піде мова.

Тема 2. Системний аналіз трансферу технологій.

1. Етапи передачі інформації.

2. Цільові функції учасників трансферу.

3. Критерії успішності трансферу технологій.

2.1. Етапи передачі інформації

Перш ніж міркувати про особливості трансферу, тобто передачі технології, корисно б з'ясувати, де, власне кажучи, ця технологія народжується, створюється. Ось цим ми зараз і займемося і почнемо з найглибиннішого коріння цього процесу.

А починається все, як це не дивно, з випадку, з випадкового відкриття, причому в області, дуже далекій від усяких технологій, продуктів, устаткування. Отже, і ми почнемо з того, що на мові учених називається "Фундаментальними дослідженнями".

1.Фундаментальні дослідження.

1.1. Академік Л.А. Арцимович висловив свого часу парадоксальну думку, що "наука - це спосіб задоволення цікавості ученого коштом держави". Цікавість - це генетично закладена в нас властивість (пригадайте поведінку малюка, що з'ясовує, а що там усередині іграшки або батькового годинника), але справжній учений, на відміну від малюка, виявивши нове і незрозуміле для нього явище, не зупиняється на нейтральній фіксації цього факту, а намагається дізнатися про його причини (якби Флемінг, наводячи лад у своїй шафі з використаними чашками Петрі, пройшов повз незрозумілий факт відсутності бактерійної культури навколо запліснявілої ділянки живильного середовища, то не був би відкритий Пеніцилін). Ось із виявлення цього "незрозумілого явища" і починається довга дорога до технології. Отже, сталося ВІДКРИТТЯ, точніше, "відкриття-випадковість".

1.2. Випадкове відкриття роблять не академіки (академіками вони стануть потім), але далі до справи беруться вже мізки вищого польоту: адже жоден із відомих законів природи не може пояснити загадкове відкриття, значить, тут "прихований" ще не відомий людям закон природи. Висувається гіпотеза за гіпотезою, учені так і сяк вивчають новоявлене явище, намагаючись зрозуміти, в чому ж його причина.

1.3. Відомо, що гіпотеза стає теорією, тобто загальновизнаним законом, якщо вона може не лише пояснити відкрите явище, але і передбачити деякі інші явища, які ще ніким доти не спостерігалися. Таким чином, остаточним суддею у суперечці гіпотез є вирішальний експеримент, результати якого можна інтерпретувати за допомогою тільки однієї із запропонованих гіпотез. Йдуть інтенсивні пошуки такого експерименту, а точніше, ставиться маса різноманітних експериментів у пошуках того єдиного, що підтвердить здогадку-гіпотезу (періодичний закон Менделєєва отримав статус теорії, коли автор передбачив не лише існування і властивості трьох ще не відкритих елементів Ge, Ga і Sc, але і вказав руди, в яких ці елементи і були реально і тріумфально виявлені).

Ура, такий експеримент нарешті знайдений, поставлений і переконливо підтвердив гіпотезу. Народився новий фізичний (або хімічний, біологічний, і так далі) ЗАКОН. Подальша робота фундаментальної науки полягає в нових і нових підтвердженнях закону (рутинна робота), а також у визначенні кордонів його актуальності.

Естафета досліджень тепер переходить в інші руки, за справу беруться учені-прикладники.

2. Прикладні дослідження.

2.1. Представники фундаментальної науки рідко і не дуже охоче спілкуються з представниками "приземленої" прикладної науки, тому останнім доводиться самостійно відстежувати появу нового закону, продиратися крізь нетрі незрозумілої термінології теоретиків фундаментальної науки і намагатися намацати, що ж можна витягувати з нового закону такого, що могло б стати корисним і цікавим для практики, для технології. Пошук відкриттів (тобто об'єктивних, не залежних від людини явищ і законів) змінюється пошуком винаходів (тобто створених людиною, її мозком і її руками) нових явищ, ефектів, процесів і предметів (До речі, як Ви думаєте, в світлі сказаного, що прославляє людину більше: відкриття або винахід?). На першій стадії цього процесу, проте, учені тільки освоюються з новим законом, визначають сферу його дії, діапазон допустимих вхідних умов. Загалом, на цій стадії ведучі учені прикладної науки вирішують практично ті ж завдання, що і рутинні дослідники фундаментальної науки (Автор просить вибачення у тих учених, хто з образою може прийняти на свою адресу визначення "рутинний"; це ніскільки не зменшує високу значущість праці як тих, так і інших учених. Просто тут висвічується один із бар'єрів нерозуміння, про які нижче доведеться пригадати ще не один раз).

2.2. Проте, фіксуючи результати своїх експериментів, бічним зором ці учені стежать за тим, чи не з'являється надія, натяк на те, що даний конкретний результат може стати основою нової технології (або нового продукту, придатного в якій-небудь іншій сфері діяльності людини). І ось, нарешті, намацані якісь підходи, операції, способи, що дозволяють імовірно досягти нових практично важливих результатів. Починає викристалізовуватися ВИНАХІД на новий спосіб, пристрій, застосування, і так далі.

2.3. Ідея винаходу негайно втілюється в лабораторний експеримент конкретної технологічної спрямованості, метою його є насамперед отримання корисного результату. На першій стадії апетит дослідників скромний: аби отримати якісний результат, а вже покращувати, модифікувати будемо пізніше. Але і це дається не відразу, з'ясовуються деякі "дрібниці", які знов і знов примушують повертатися до попереднього етапу.

2.4. Нарешті бажаний результат вийшов, в руках - потрібний продукт, принципово новий, хоча ще і корявий, примітивний, але очі дослідника бачать у ньому те, що ще тільки буде. Ясно, що в кінці шляху буде цілком товарний продукт, і треба починати турботу про його майбутнє просування на ринок. Хоча попереду ще маса роботи. Але це вже робота на наступному рівні.

3. Розробка технології.

3.1. Перша ластівка нової технології народилася на лабораторному стенді, зібраному з підручних засобів. На цьому стенді продовжується робота з одиничними зразками продукту, метою якої є оптимізація технології (за матеріалами, процесами, режимами, і так далі). Ключових цільових параметрів два: якість продукту і якість технології; і те, і інше треба зробити максимально привабливим для бізнесу, для промисловості, куди зрештою буде передана технологія.

3.2. Паралельно з цією роботою розгортається і робота по масштабуванню технології, перехід від лабораторної установки до устаткування для дрібносерійного виробництва. Це замовлення на спеціальне устаткування, пошук можливих кандидатів для кооперації зусиль, огляд ринку комплектуючих з метою максимальної уніфікації, тобто здешевлення устаткування. Ключових цілей теж дві, але вже інші: відтворюваність технології і її здешевлення. Хоча кінцева мета та ж, що і на попередній стадії.

Нарешті, обидва завдання вирішено на достатньо привабливому рівні, є і продукт цілком товарного вигляду, і прототип промислового устаткування, і відпрацьована технологія. Можна розвертати масштабне виробництво нового продукту.

4. Виробництво, вихід на ринок, дифузія інновації.

4.1. Лабораторія передає все, що знає і вміє, промисловості. Кому конкретно, тут не уточнюємо (про це мова пізніше), але ясно, що вона випускає своє дітище в інше життя. Цілком можливі ще якісь упущення і підводні камені при зміні масштабу виробництва, так що авторський супровід технології не виключений (обидві сторони в цьому зацікавлені), але - командує парадом вже бізнес, а не цікавість дослідника.

4.2. Виробництво без збуту - нонсенс, властивий тільки російським підприємствам радянської епохи, тому проблеми маркетингу, реклами нового продукту розвертаються по всіх мислимих каналах і вирішуються максимально ефективно (тобто з ретельним підрахунком економічних характеристик цього заходу). До речі, цей процес має сенс починати набагато раніше, про що вже побіжно було сказано в п. 2.4 (багато що тут залежить від упевненості розробників в успіху і від можливостей фінансування).

4.3. Однією з найважливіших (але що інколи випускаються з уваги) послуг виробника нової продукції є післяпродажне обслуговування. Це стосується і ремонту (а значить, і ремонтопридатності), і запчастин, і підналадки, і багато інших дрібниць, які спливають інколи тільки після масових продажів і претензій користувачів. На цьому етапі промисловість не завжди в змозі вирішити всі проблеми, що висуваються користувачами, і авторам розробки доводиться серйозно підключатися для доопрацювання технології або продукту.

4.4. Цікаво, що користувачі (а серед них тямовиті зустрічаються набагато частіше, ніж вважають) інколи знаходять для придбаного продукту застосування, що істотно відрізняється від того, яке вказане виготівником у паспортній документації. А це може призвести як до небажаних наслідків (і тоді потрібно підсилити "захист від дурня"), так і, навпаки, до народження нової корисної функції продукту, а значить, до постановки завдання про його модифікацію стосовно цієї нової функції.

Ось такий ланцюжок подій, що викликають появу нової технології і нового продукту. Очевидно, що його неможливо минути одним і тим же виконавчим складом, так що трансфер, передача знань і умінь при зміні команди неминучі і неодноразові.