23.Гудвіл та оцінка гудвілу

Гудвіл звичайно розглядається як сукупна оцінка потенційними покупцями визначальних особливостей підприємства, які приносять фірмі прибуток понад того, який одержує аналогічна фірма, шо не має вказаних властивостей, за рівними умовами. Його основою служать такі нематеріальні об'єкти як відома торговельна марка, відомий товарний знак, гарна репутація як ділового партнера, широко відома назва фірми, традиційні, налагоджені зв'язки з постачальникам й споживачами продукції, авторитет окремих фахівців і колективу в цілому, вплив у політичних колах і т. і.

Тобто вважають, що основою гудвілу, що виллється в майбутніх вигодах, є інтелектуальний капітал, який включає:

1) людський капітал, втілений у працівниках у вигляді досвіду та знань, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностей, культурі управління. Персонал компанії є складовою гудвілу, оскільки він визначає успішність будь-якого підприємства і впливає на вартість компанії у разі купівлі-продажу;

2) технологічний (структурний) капітал – технічне і програмне забезпечення, патенти, торговельні марки, зв’язки. Вартість структурного капіталу відображують у балансі підприємства у вигляді статей, які зазвичай визначають як капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки, або ціну, сплачену за окремі права інтелектуальної власності;

3) клієнтський (споживацький) капітал, включаючи ділову репутацію та зв’язки із споживачами, який характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, упевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу цьому підприємству. Усі ці частини капіталу визначають цінність компанії і значною мірою формують її ринкову вартість. Більша частина ринкової вартості компанії в сучасній економіці створюється саме завдяки ефективному використанню інтелектуального капіталу.

Гудвіл - специфічний нематеріальний актив (якщо рівень достовірності оцінки дозволяє зафіксувати його у якості активу), що не використовується в процесі виробництва продукції й не піддається якому-небудь виду зношування, внаслідок чого не повинен підлягати амортизації, що і зафіксовано Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», але не все так просто.

За умов, коли основою оцінки стає навіть не поточна, а потенційна суб’єктивна корисність блага, ціни визначаються не сукупністю окремих чинників, що спостерігаються, а низкою обставин, які неможливо ні прогнозувати, ні схарактеризувати. Відповідно і ризики, які раніше сприймалися як очевидний негатив в умовах індустріального суспільства, нині стають не лише неминучим супутником, а й самим змістом ринкової активності. Внутрішньо створений гудвіл відображує напрацьований потенціал в організації і веденні бізнесу, технологічну культуру, зв’язки та репутацію, тобто сукупність якостей, які не відображують в обліку.

За стандартами обліку оцінити можна лише гудвіл, який виникає в разі придбання.

За сучасних умов необхідність оцінки гудвілу очевидна, зокрема:

1) в управлінських цілях – для оцінки адекватності діяльності менеджерів та іншого персоналу;

2) з метою оцінки інтелектуального капіталу підприємства;

3) для визначення передпродажної вартості бізнесу, щоб у ній були враховані названі вище нематеріальні чинники.

Існують певні підходи до методів розрахунку гудвілу:

1) метод надлишкових прибутків, який використовують під час передпродажної оцінки гудвілу;

2) альтернативний метод, який передбачає розрахунок величини гудвілу як різниці між вартістю підприємства з припущенням, що воно має у власності невідчутні активи та використовує їх у діяльності, та вартістю підприємства з припущенням, що воно не є власником тих самих невідчутних активів;

3) метод вартості торговельної марки (дохідний), за яким гудвіл розраховують через дисконтування прогнозованих і постпрогнозованих потоків прибутку, генерованих гудвілом;

4) оцінка гудвілу за допомогою показника ділової активності, для чого до показника середньорічного обсягу продажу застосовують коефіцієнт, який визначають емпірично, виходячи з аналізу угод купівлі-продажу за однорідними підприємствами;

5) залишковий метод, за яким оцінюють вартість придбаного гудвілу за міжнародними та національними стандартами обліку, тобто гудвіл дорівнює різниці вартості придбання і справедливої вартості придбаних чистих активів. За цим методом можна оцінити вартість інтелектуального капіталу як різницю між поточною ринковою капіталізацією та справедливою вартістю матеріальних й ідентифікованих нематеріальних активів;

6) розрахунок коефіцієнта Д. Тобіна, який відображає співвідношення ринкової вартості компанії та відновлювальної вартості її активів. Високе значення цього показника передбачає, що крім активів, відображених у балансі, компанія володіє іншими невідчутними ресурсами, які дають можливість отримувати високі прибутки.