Підсумкові запитання та завдання до тем 13-15

1. Пригадайте, що означають поняття правопорушення

законність

дисципліна

2. Порівняйте

• цивільно-правову, адміністративну й кримінальну відповідаль­ність

• необхідну оборону й крайню необхідність

• прямий та непрямий умисел

• протиправну недбалість і протиправну самовпевненість

3. Наведіть приклади правопорушень, які можуть бути скоєні лише умисно, з необережності, а також ті, які можуть бути скоєними як умисно, так і за необережністю

4. В

   громадянин Т. відібрав у жінки на вулиці теле­фон і гаманець

   громадянка Б. перейшла вулицю в невста- новленому місці

   громадянка Ю. відмовилася взяти участь у святкуванні ювілею колеги

   громадянин Ч. без поважних причин не ви­йшов на роботу

   громадянин Д. своєчасно не повернув борг

   изначте відповідність між правопорушеннями та видами, до яких вони належать

1. дисциплінарне А правопорушення

2. кримінальне Б правопорушення

3. цивільно-правове в правопорушення

4. адміністративне ^ правопорушення

Д

5*. Запропонуйте заходи, які сприятимуть зменшенню кількості пра­вопорушень у нашій державі, у вашому населеному пункті.

6*. Висловіть свою думку щодо того, якою мірою юридична відпові­дальність досягає своїх цілей.

7. У засобах масової інформації, мережі Інтернет знайдіть А приклади різних видів правопорушень

Б приклади ситуацій, в яких мають місце обставини, які виклю­чають юридичну відповідальність особи

1. У якому випадку йдеться про правопорушення?

А п’ятикласник не прийшов на день народження свого прияте­ля

Б дівчина не виконала обіцянку дочекатися свого друга з армії та одружилася з іншим В охоронець запізнився на роботу

Г батько заборонив синові йти гуляти, поки він не виконає домашнє завдання

2. Який вид відповідальності НЕ є юридичним?

А дисциплінарна

Б цивільно-правова

В моральна

Г кримінальна

Д адміністративна

3. Яка ознака НЕ є обов’язковою для правопорушення?

А протиправність

Б шкідливість

В наявність вини правопорушника

Г наявність дій з боку правопорушника

4. У якому випадку особа нестиме юридичну відповідальність?

А громадянин П. із застосуванням сили на вулиці взяв у шко­ляра мобільний телефон для виклику пожежної команди, піс­ля чого повернув його господарю Б громадянин Р., на якого було вчинено напад групою озброє­них ножем і кастетом юнаків, за допомогою прийомів руко­пашного бою завдав одному з нападників тяжких тілесних ушкоджень, а іншого затримав і доставив до міліції В громадянка С. потайки взяла в магазині буханець хліба й де­які інші продукти, а при затриманні послалася на необхід­ність годувати малолітнього сина Г громадянин Т. у зв'язку з психічною хворобою в момент ско­єння злочину не мав змоги керувати своїми діями Д громадянка Л. у момент скоєння злочину не усвідомлювала значення своїх дій, знаходячись у стані сильного алкоголь­ного сп’яніння

5. У якому випадку винна особа може бути притягнута до дисциплі­нарної відповідальності?

А дев’ятикласник, граючи на вулиці у футбол, розбив вікно су­сіднього будинку Б касир привласнила гроші в сумі 15000 грн,, які зберігалися в касі

В слюсар запізнився на роботу на одну годину без поважних причин

Г дівчина не прийшла на побачення, призначене їй хлопцем

Словник термінів

Автономія — відносно самостійне в здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення в складі певної держави.

Авторитаризм — форма державно-політичного режиму, харак­терна для держав, де здійснено державний переворот, влада здій­снюється силовими методами, повністю ігноруються демократичні способи й методи управління державою.

Апатрид — людина, яка не належить до громадянства жодної держави.

Безпосередня (або пряма) демократія — форма безпосеред­ньої участі народу в прийнятті важливих політичних рішень дер­жавного й суспільного життя та здійсненні влади у формах, перед­бачених конституцією та іншими актами законодавства.

Біпатрид — особа, яка має одночасно громадянство двох чи більше держав.

Вибори — форма прямого народовладдя, яка передбачає формування складу представницьких органів державної влади й органів місцевого самоврядування шляхом загального голосу­вання.

Виборча система — порядок організації і проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самовря­дування й здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Виборче право (суб'єктивне) — суб’єктивне політичне право особи брати участь у виборах, обирати й бути обраним.

Виборчі цензи — вимоги, обмеження, які визначають можли­вість участі громадянина у виборах.

Галузь права — елемент системи права, сукупність норм права, які регулюють правовідносини в певній сфері суспільних відносин за допомогою певного методу правового регулювання.

Гарантії законності — комплекс взаємопов’язаних об’єктивних умов і суб’єктивних факторів, спеціальних юридичних засобів, які забезпечують дотримання законності.

Гіпотеза — елемент норми права, який указує на життєві обста­вини, за наявності або відсутності яких настає дія відповідної нор­ми права.

Глава держави — посадова особа або спеціальний державний ор­ган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішньопо­літичному житті та зовнішніх відносинах з іншими державами.

Громадський порядок — система суспільних відносин, що за­безпечує захист прав і свобод людей, їхнє життя та здоров’я, пова­гу до честі та гідності людини, урегульована правовими та іншими соціальними нормами.

Громадянство — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок між особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права й обов’язки.

Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відпові­дальність.

Демократія — форма державно-політичного режиму, при якій реалізується принцип участі людей в управління державою, забез­печуються права й свободи людей, їхня рівність.

Денонсація — відмова держави від укладеного нею міжнарод­ного договору з дотримання порядку і строків, установлених у са­мому договорі.

Держава — суверенна політико-територіальна організація пуб­лічної влади певних соціальних сил, що має апарат управління й примусу, робить свої веління загальнообов’язковими на певній території й представляє суспільство у внутрішніх і зовнішніх від­носинах.

Державна влада — вид публічної політичної влади, яка здій­снюється державою та її органами, здатність держави підпорядко­вувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що зна­ходяться на її території.

Державний апарат — сукупність органів, за допомогою яких здійснюється державна влада.

Державний режим — це система методів, способів і прийомів здійснення державної влади, що заснована на нормах права.

Державний суверенітет — повнота влади держави, самостій­ність держави, її незалежність від інших держав у внутрішній і зов­нішній політиці.

Деспотія — форма державно-політичного режиму, за якої вся влада зосереджується в руках однієї особи й застосовуються над­звичайно жорсткі методи управління.

Диспозиція — елемент норми права, який указує на те, як ма­ють діяти учасники правовідносин за наявності умов, передбачених гіпотезою.

Дисципліна — точне, неухильне й своєчасне додержання вста­новлених правовими й іншими соціальними нормами правил пове­дінки в державному та суспільному житті.

Дієздатність — можливість особи своїми діями набувати юри­дичних прав і обов’язків, змінювати, припиняти їх.

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, який регу­лює найважливіші суспільні відносини й приймається органом за­конодавчої влади або референдумом.

Законність — точне й неухильне виконання та дотримання суб’єктами права всіх діючих на території держави нормативно- правових актів.

Законодавство — система нормативних актів певної держави, якими в ній регулюються найважливіші суспільні відносини.

Законодавчий процес — система заходів, які забезпечують про­ведення виборів у встановленому законодавством порядку.

Застосування права — владна діяльність компетентних дер­жавних органів або їх посадових осіб із підготовки та прийняття ін­дивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.

Імперія — форма складної держави, у якій частина території приєднана та/або утримується в складі держави насильницьким шляхом.

Імпічмент — процедура притягнення парламентом до відпові­дальності вищих посадових осіб держави.

Індивід -- конкретна людина, яка має свої індивідуальні власти­вості, що визначаються впливом біологічних і соціальних умов її розвитку.

Інкорпорація — форма систематизації правових актів, яка по­лягає в їх об’єднанні в збірки, зібрання за певною ознакою без змі­ни їх внутрішнього змісту.

Кодифікація — форма систематизації законодавства, яка поля­гає в створенні нового нормативного акта зі зміною його внутріш­нього змісту.

Консолідація — форма систематизації законодавства, у процесі якого декілька актів об’єднуються в один без зміни їх внутрішньо­го змісту.

Конституція — основний закон, нормативний акт найви­щої юридичної сили, який визначає й закріплює форму держа­ви, основи державного ладу, права і свободи людини й грома­дянина.

Конфедерація — форма складної держави, що являє тимчасо­вий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення спільної мети в певній сфері.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і спо­собів, за допомогою яких здійснюється регулювання правових відносин.

Механізм держави — система органів й організації держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціаль­ними повноваженнями у відповідній сфері діяльності.

Монархія — форма правління, нри якій верховна влада зосеред­жена (повністю або частково) у руках одноособового глави держа­ви і, як правило, передається в спадок.

Монархія абсолютна — форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою.

Монархія обмежена — монархія, у якій влада монарха обмеже­на законами або певними державними органами.

Народовладдя — належність влади народові та її здійснення ним безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Натуралізація — отримання громадянства внаслідок свідомого рішення про перехід з одного громадянства в інше.

Національний суверенітет — суверенітет народу як політичної нації.

Норма права — обов’язкове правило поведінки, яке має загаль­ний характер, установлюється (або санкціонується) державою з ме­тою регулювання суспільних відносин і забезпечується відповідни­ми державними гарантіями.

Об’єкт правовідносин — явища й предмети навколишнього сві­ту, на які направлені права й обов’язки учасників правовідносин, щодо яких виникають правовідносини.

Оптація — отримання громадянства внаслідок вибору з двох чи більше громадянств, на які людина має право.

Орган держави (державний орган) — структурно організова­ний елемент державного механізму, колектив державних службов­ців (чиновників), наділений владними повноваженнями й необхід­ними матеріальним засобами для здійснення завдань, пов’язаних із реалізацією тієї або іншої функції держави.

Особа — людина, установа, організація, яка є суб’єктом право­відносин.

Особистість — індивід, іцо має не лише біологічні, а й певні соці­альні властивості, які знаходять вияв у відносинах з іншими людьми.

Первісне суспільство — період від появи перших людей до ви­никнення держави.

Політична система суспільства — сукупність державних і не­державних інститутів організацій, органів, окремих громадян, які беруть участь у політичному житті суспільства.

Політичні відносини — відносини, які складаються в процесі за- володіння, організації та здійснення державної влади.

Право об’єктивне — система загальнообов’язкових формально визначених правил (норм) поведінки, що встановлюються й охоро­няються державою, за порушення яких настає юридична відпові­дальність.

Право суб’єктивне — можливість певної особи задовольняти свої потреби законним шляхом.

Правова ідеологія — сукупність правових поглядів, ідей, ідеа­лів, принципів, понять, які засновані на певному соціальному дос­віді й наукових знаннях і можуть бути закріплені в діючій системі права й законодавства.

Правова культура — система духовних і матеріальних ціннос­тей у сфері функціонування права.

Правова поведінка — вчинки особи, які мають соціальне зна­чення, регулюються нормами права й тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правова система — сукупність системи права та засобів її реа­лізації на практиці, які характеризують рівень правового розвитку певної держави.

Правовідносини — соціальні відносини, які регулюються нор­мами права.

Правозастосовний акт (акт застосування норм права) — офі­ційний документ компетентного державного органу, який прийма­ється за результатами розгляду юридичної справи.

Правоздатність — здатність особи мати юридичні права.

Правомірна поведінка — суспільно необхідна, бажана, допусти­ма, свідома поведінка суб’єктів, яка відповідає нормам права.

Правопорушення — суспільно небезпечне або шкідливе винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що порушує норми права, завдає шкоду суспільним відносинам, які охороня­ються правом, і тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорядок — це правовий стан суспільних відносин, який забезпечує їх стабільність, упорядкованість та охорону шляхом фактичної реалізації правових норм і вимог законності, суспільний порядок, заснований на праві.

Правосвідомість — сукупність ідей, теорій, відчуттів, емоцій, поглядів тощо, у яких відтворюються ставлення людини, соціаль­ної групи, суспільства в цілому до існуючого або бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правосуб’єктність — здатність фізичної і юридичної особи в установленому порядку бути суб’єктом правовідносин, носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правотворчісгь — напрям діяльності держави, пов’язаний з офіційним закріпленням норм права шляхом формування припи­сів, їх зміни, доповнення й скасування.

Представницька демократія — спосіб вираження й утверджен­ня волі громадян через обраних ними представників в органах дер­жавної влади й місцевого самоврядування.

Принципи права — головні ідеї, керівні засади, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави.

Протиправна (неправомірна) поведінка — поведінка, у якій містяться порушення правових норм, яка не відповідає нормам права.

Ратифікація — процедура затвердження міжнародного догово­ру вищим законодавчим органом держави.

Реалізація права — процес утілення правових норм у поведінці суб’єктів права та їх практичній діяльності щодо здійснення прав і виконання обов’язків.

Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Референдум — форма безпосередньої демократії, прийняття рі­шень із найважливіших питань загальнодержавного чи місцевого значення шляхом загальнонародного голосування.

Самоврядування — політико-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління місцевими справами в адмі­ністративно-територіальних одиницях шляхом самоорганізації жи­телів за згодою та за підтримки держави.

Санкція — елемент норми права, який передбачає засоби при­мусового впливу держави в разі невиконання чи порушення норми.

Система права — сукупність впорядкованих і взаємоузгодже- них між собою норм права.

Систематизація законодавства — упорядкування законодавс­тва, приведення його до внутрішньо узгодженої системи.

Складна держава — форма державного устрою, за якої у складі держави є адміністративно-територіальні одиниці, які мають певні ознаки державного суверенітету.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, які регулюють різні сфери суспільних відносин, визначають пове­дінку, дії людей у суспільстві й забезпечуються різноманітними за­собами соціального впливу.

Суб’єкт правовідносин — фізична або юридична особа, яка є учасником правовідносин і має юридичні права й обов’язки.

Суд — державний орган для здійснення правосуддя.

Суспільні відносини — будь-які відносини, які виникають між людьми в процесі їхньої життєдіяльності (тобто в людському сус­пільстві).

Суспільно-економічна формація — конкретно-історичний тип суспільства, послідовна «сходинка» історичного розвитку, обумов­лена певним способом виробництва й своєрідною формою вироб­ничих відносин, передусім формою відносин власності.

Тлумачення норм права — діяльність, спрямована на з’ясуван­ня й роз’яснення норм права з метою їх найбільш правильної, швидкої та економної реалізації.

Тоталітаризм — форма державно-політичного режиму, яка харак­теризується встановленням повного контролю держави над усіма сфе­рами суспільного жи їтя, у тому числі за сімейною, релігійною сферою, засобами масової інформації, громадськими організаціями тощо.

Унітарна (проста) держава — форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці держави не мають ознак державного суверенітету.

Уряд — вищий колегіальний орган універсальної компетенції виконавчої влади держави.

Фактичний (матеріальний) зміст правовідносин — фактична поведінка, яку здійснює суб’єкт правовідносин.

Федерація — це складна держава, яка являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність.

Філіація — отримання громадянства за народженням.

Форма держави — це порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність.

Форма державного устрою — елемент форми держави, що ха­рактеризує територіальну організацію влади, спосіб поділу терито­рії держави на складові, взаємовідносини між центральними орга­нами держави й адміністративно-територіальними одиницями.

Форма правління — елемент форми держави, що визначає спо­сіб організації державної влади, порядок створення (формування) вищих органів державної влади, порядок взаємодії між цими орга­нами й розподіл повноважень між ними.

Функції держави — основні напрями, види діяльності держави, які виражають її суть і призначення, роль і місце в суспільстві.

Функції права — напрями (види) впливу права на суспільні відносини.

Цивілізація — відносно замкнений і локальний стан суспільс­тва, що відрізняється спільністю культурних, економічних, геогра­фічних, релігійних, психологічних та інших ознак.

Юридична відповідальність — вид соціальної відповідальності, що полягає в застосуванні до правопорушників передбачених зако­нодавством санкцій, які забезпечуються в разі потреби за допомо­гою державного примусу.

Юридична сила — основна властивість правового акта діяти й породжувати правові наслідки, що визначає обов’язковість вико­нання його норм, а також визначає співвідношення правових актів між собою.

Юридичний зміст правовідносин — суб’єктивні права та юри­дичні обов’язки учасників правовідносин.

Юридичні факти — життєві обставини, передбачені нормами права, що породжують, змінюють або припиняють правовідносини.

Юрисдикція суду — право, повноваження суду розглядати пев­ні види (категорії) справ.

ЗМІСТ

ниш 20

ИІ ■ 43

\ ґ 44

У V 44

Т\ 51