МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Кафедра економіки, обліку і аудиту

ЗВІТ

з науково-педагогічної практики

за спеціальністю 8.03050901 «Облік і аудит»

освітньо-кваліфікаційного рівня магістр

Термін проходження:

з _______________ р. по _______________ р.

Студентаки 5 курсу ОАмг-13 групи

Спеціальності 8.03050901 «Облік і аудит

Миськової Д.В.

Керівник канд. ек. наук Хаустова Є.Б.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________

Оцінка: ECTS _____

Члени комісії

(підпис) (прізвище та ініціали)

(підпис) (прізвище та ініціали)

(підпис) (прізвище та ініціали

м. Київ – 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ…………………………………………….…………

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛЕКЦІЇ ЗА ТЕМОЮ «ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ»…………………………………………………………………

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ «ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ»…………………………………………………….

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ………………………………………………...

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………..

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….

ВСТУП

Науково-педагогічна практика є складовою частиною професійної підготовки висококваліфікованих фахівців з обліку і аудиту освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», здатних визначати та розв’язувати значущі комплексні соціально-економічні проблеми в професійній, дослідно-інноваційній та педагогічній діяльності з орієнтацією на саморозвиток.

Для самостійного виявлення і творчого вирішення проблем з обліку і аудиту фахівець повинен володіти не лише фундаментальними та спеціальними знаннями, а й вмінням формулювати наукові завдання, планувати їх виконання, збирати та опрацьовувати інформацію, обґрунтовувати ефективність наукових досліджень та впроваджувати їх результати.

Науково-педагогічна практика складається з двох частин: науково-дослідної та педагогічної, кожна з яких має певну мету і завдання.

Метою науково-педагогічної практики є систематизація та поглиблення теоретичних знань з фахових дисциплін на основі сучасної методології обліку, аудиту и педагогіки, сформувати практичні навики її застосування, що забезпечує здатність магістранта до ефективної професійної, науково-дослідної і педагогічної діяльності.

Науково-дослідна частина практики – це пошукова робота студентів. Вона передбачає опрацювання теоретичних і методичних джерел за обраною темою дослідження, добір фактичного матеріалу, його аналітичну обробку для написання дипломної роботи на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр з обліку і аудиту».

Мета науково-дослідної частини практики передбачає поглиблення теоретичних і практичних знань та вмінь магістрантів в професійній та науково-дослідній діяльності.

Результатом науково-дослідної частини практики являється написання наукової статті за вимогами фахового видання, тез на науково-практичну конференцію, а також збір і систематизація матеріалів для написання дипломної роботи.

Мета педагогічної частини практики − сформувати професійні уміння і особистісні якості фахівця для здійснення викладацької діяльності на рівні, який відповідає освітньо-кваліфікаційній програмі підготовки магістра.

Результатом педагогічної частини практики являється написання четвертого розділу дипломної роботи «МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛЕКЦІЙНОГО І ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ «ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ»».

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІї ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ

УДК 658.152:657.6

Є. Б. ХАУСТОВА, Д. В. МИСЬКОВ

ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕНТАРИЗАЦІї ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ

В статті відображено сутність інвентаризації виробничих запасів, її зміст, роль і місце в методології бухгалтерського обліку і господарському контролі, а також відображення її результатів в бухгалтерському та податковому обліку.

Ключові слова: інвентаризація, інвентаризаційна комісія, виробничі запаси, пересортиця, нестача, надлишки.

Актуальність проблеми. В Україні одним із найважливіших елементів ринкової економіки виступає господарський контроль. Існує багато його методологічних і організаційних питань, які потребують розробки, вдосконалення, термінового впровадження і апробації, проте проведення інвентаризацій було, є і залишається єдиним способом контролю за точністю даних, що надаються бухгалтерським обліком.

Актуальними сьогодні є питання дослідження організації і проведення інвентаризацій виробничих запасів, документування і відображення в обліку їх результатів.

Метою дослідження є теоретичне визначення сутності, змісту, ролі інвентаризації в господарській діяльності, обґрунтування значення та місця інвентаризації виробничих запасів в бухгалтерському обліку та господарському контролі, а також відображення її результатів в обліку.

Постановка проблеми. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, в ході якої перевіряються і документально підтверджуються наявність, стан і оцінка активів і зобов’язань.

Еволюція розвитку суспільства, глобалізації світової економіки та як наслідок – виникнення нових економічних умов господарювання визначають потребу в достовірній обліково-звітній інформації про фактичний стан підприємства. Водночас достовірна обліково-звітна інформація слугує надійним підґрунтям для прийняття адекватних управлінських рішень її користувачами. Саме тому проведення інвентаризації на підприємстві є підтвердженням достовірності обліково-звітної інформації [3].

Найбільший внесок у розвиток теорії інвентаризації у різні часи займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені-економісти, зокрема В.Д. Андрєєв, Ф.Ф. Бутинець, С.В. Данькін, В.П. Завгородній, М.І. Камлик, М.І. Карауш, Л.М. Крамаровський, Н.В. Кужельний, М.А. Леонтьєв, Ю.Я Литвин, П.П. Німчинов, А.П. Рудановський, Я.В. Соколов, В.К. Радостовець, В.В. Сопко, Н.М. Ткаченко, В.В. Чудостовець, Н.В.Чебанова, Л.Н. Котенко, О.А. Дослідження цих авторів охоплюють окремі питання теорії і практики інвентаризації.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка [1].

Згідно з Інструкцією № 69 завдання інвентаризації полягає у:

− встановленні фактичної наявності, якості, стану і вартості матеріальних цінностей, грошових коштів, незавершеного виробництва і будівництва, дебіторської заборгованості, зобов'язань і забезпечень, інших

активів, витрат;

− доходів майбутніх періодів, у визначенні розбіжностей;

− встановленні за письмовими поясненнями відповідальних за збереження і використання цінностей, за облік дебіторської заборгованості, зобов'язань і забезпечень осіб, причин та умов виникнення розбіжностей;

− розробці пропозицій щодо врегулювання розбіжностей і впорядкування порядку приймання, зберігання, відпуску й використання цінностей та поліпшення обліку і контролю на підприємстві;

− перевірці обґрунтованості записів на рахунках і в регістрах обліку розрахунків з працівниками, бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами, покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами тощо;

− дотриманні порядку врегулювання інвентаризаційних різниць [2].

Перед початком інвентаризації виробничих запасів комісія повинна ознайомити матеріально-відповідальну особу з наказом керівника про інвентаризацію. Потім з особи потрібно взяти розписку, яка може складається у довільній формі.

Далі члени інвентаризаційної комісії послідовно за порядком ретельно переважують, підраховують, обмінюють ТМЦ та занотовують відомості в Інвентаризаційних описах.

Для документування результатів інвентаризації ТМЦ підприємство на власний вибір може використовувати:

— або Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-21, затверджена наказом Мінстату України від 21.06.96 р.№ 193).

— або Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей (форма № інв-3, затверджена постановою Держкомстату СРСР від 25.12.89 р. № 241) [4, 5].

Завершення інвентаризації може супроводжуватися такими наслідками:

— фактична наявність цінностей відповідає даним бухгалтерського обліку; — фактична наявність цінностей є меншою, ніж за даними бухгалтерського обліку; — фактична наявність цінностей є більшою, ніж за даними бухгалтерського обліку.

Якщо фактична наявність виробничих запасів повністю відповідає даним обліку, то це може свідчити про наявність достатньо відлагодженої системи внутрішнього контролю за збереженням цінностей, про добру організацію бухгалтерського обліку та про сумлінність матеріально-відповідальних осіб.

Найчастіше надлишки виробничих запасів виникають із двох причин [4, 5, 6]:

1) запаси не оприбутковуються під час їх надходження на підприємство. Тому виявлені надлишки обліковуються у загальному порядку, як і решту запасів, після відновлення документів щодо їх надходження:

Дт 20 «Виробничі запаси», 22 «МШП»;

Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

Кт 719 «Інші доходи операційної діяльності».

Якщо встановлено надлишки у зв’язку з оприбуткуванням запасів за минулий період, то вони оприбутковуються такими записами:

Дт 20 «Виробничі запаси», 22 «МШП»

Кт 441 «Прибуток нерозподілений»

2) в обліку списано запасів більше, ніж фактично використано. В такому випадку складається бухгалтерська довідка та складаються такі проводки, що передбачають сторнування рахунків:

Дт 20 «Виробничі запаси», 22 «МШП»;

Кт 23 «Виробництво»;

Кт 91 «Загальновиробничі витрати»;

Кт 92 «Адміністративні витрати»;

Кт 93 «Витрати на збут»;

Кт 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Всі вищенаведені бухгалтерські проводки проводяться за ціною можливого використання або за чистою вартістю реалізації.

У податковому обліку вартість неоприбуткованих товарно-матеріальних цінностях (далі - ТМЦ), при наявних підтверджуючих документів про їх використання сформує податкову собівартість реалізованих товарів або збільшить адміністративні витрати, витрати на збут. Це можливо лише в тому випадку, коли товари були придбані за плату або ж виготовлені самостійно.

Коли документів на надходження товару не знайдено, то не оприбутковані (надлишки) відносяться до іншого доходу. У Податковій декларації з податку на прибуток підприємства такі ТМЦ осядуть у рядку 03.28 «Інші доходи» додатка ІД² до декларації. Потім їх переносять до рядка 03 ІД основної частини Декларації.

Якщо фактична наявність ТМЦ є нижчою, ніж за даними бухгалтерського обліку, комісія визнає їх нестачу. Нестачі в межах норм природних втрат списуються на витрати періоду. У інших випадках комісія повинна здійснити заходи для виявлення винних осіб та відшкодування недостач за їх рахунок.

Для бухгалтерського обліку нестачі виробничих запасів використовують таку кореспонденцію рахунків:

Дт 947 «Нестачі і витрати від псування цінностей»;

Кт 20 «Виробничі запаси»;

Кт 22 «МШП».

Далі можливі два варіанти розвитку подій:

1. Природний убуток. Нерідко в нестачі ТМЦ винні фізичні процеси (усушка, утруска тощо). Для певних видів діяльності (здебільшого для торгівлі) розроблені спеціальні норми природного убутку, якими можна скористатися для списання сум у витрати в бухгалтерському обліку.

2. Понаднормативний убуток. Цілком імовірно, що норми природного убутку не покривають нестачі. Тоді слід з’ясувати причини того, що сталося, а також встановити та покарати винуватців.

Одночасно вартість ТМЦ, що не вписалися у норми природного убутку, відносять на збалансований рахунок 072 «Невідшкодовані нестачі та втрати від псування цінностей». Там обліковують або до знаходження винної особи, або до закінчення строку позовної давності (три роки) з дня встановлення нестачі. Якщо винуватця встановлено, то в бухгалтерському обліку складають таку проводку:

Дт 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»;

Кт 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

У Податковій декларації з податку на прибуток нестачі від псування ТМЦ у межах природного убутку записують до інших витрат господарської діяльності до рядка 06.4.39 ІВ основної декларації.

Щодо ПДВ відбувається наступне: відображений податковий кредит, що припадає на нестачу природного убутку, не коригують.

Згідно з п. 140.3 ПКУ понаднормативний убуток не включають до податкових витрат. Тому при відшкодуванні збитків працівникам компенсація не осяде в податкових доходах, згідно з пп. 136.1.5 ПКУ, який дозволяє не збільшувати доходу на суму коштів або вартість майна, отримані в результаті задоволення претензій у порядку, установленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, зазнаних підприємством унаслідок порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, за умови, що раніше їх не віднесли до витрат.

При використанні ТМЦ не в господарської діяльності, якими, по суті, є понаднормативні витрати, нараховують податкові зобов’язання з ПДВ виходячи із ціни придбання (п. 18.1 ПКУ). При цьому оформляють або податкову накладну, або бухгалтерську довідку.

На компенсацію від винуватців податкових зобов’язань із ПДВ не нараховують.

Залік надлишків і нестач проводять у тотожній кількості за умов пересортиці.

Взаємозалік надлишків і нестач унаслідок пересортиці можливий лише при одночасному виконанні таких умов:

1. у пересортиці задіяно запаси однакового найменування;

2. надлишки та нестачі утворилися в однаковому між інвентаризаційному періоді, і в тієї самої МВО.

Якщо у бухгалтерському обліку вартість нестач перевищує вартість надлишків різницю у вартості відносять відносять до інших витрат операційної діяльності та відображають на субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей». Одночасно до встановлення винних осіб за балансом відкривають субрахунок 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Якщо винні особи встановлені, перевищення нестачі над надлишками відносять на таку кореспонденцію рахунків:

Дт 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків»;

Кт 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

У тому разі, якщо не можна визначити винуватця від’ємної пересортиці, у протоколах інвентаризаційної комісії повинні бути вичерпні пояснення причин, через які різницю не можна віднести на винних осіб.

У податковому обліку з податку на прибуток жодних коригувань робити не доведеться, адже пересортиця – окрема господарська операція, яка відрізняється від визнання класичних нестач або надлишків. На суму не зарахованої різниці з пересортиці податкових витрат не визнають (за винятком втрат у межах норм природного убутку), оскільки дану подію не можна пов’язати з господарською діяльністю підприємства. Із цієї самої причини на згадану різницю (за винятком втрат від природного убутку) доведеться відкоригувати податковий кредит з ПДВ шляхом нарахування податкових зобов’язань.

Якщо вартість надлишків перевищує вартість нестач, то тут висвітлюється інша картина: підприємство опиняється в плюсі, тому й у бухгалтерському обліку визнають доходи, які відображається на субрахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

Відомості про результати проведеної у звітному році інвентаризації відображають у Примітках до річної фінансової звітності (п. 12 Інструкції № 69). Для цього застосовують форму, яку наведено в додатку 3 до Інструкції № 69 [2].

Результати інвентаризації вносятьсяться до обліку у місяці її завершення на підставі акту інвентаризації, підписаного усіма членами інвентаризаційної комісії.

Висновки: В процесі дослідження приведено облік результатів інвентаризації виробничих запасів і показано відображення надлишків та нестач ТМЦ, а також пересортиця.

Таким чином, для забезпечення ефективного контролю на підприємстві бухгалтерська служба зобов’язана:

– здійснювати контроль за своєчасністю і повнотою проведення інвентаризації;

– вимагати надання матеріалів інвентаризацій в бухгалтерську службу;

– стежити за своєчасним завершенням інвентаризацій і документальним оформленням їх результатів;

– відображати на рахунках бухгалтерського обліку виявлені при інвентаризації розбіжності між фактичною наявністю майна і даними бухгалтерського обліку.

Саме завдяки зазначеним заходам керівництво та власники підприємства мають можливість перетворити інвентаризацію з банальної формальності на дійсно важливий інструмент господарського контролю.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

2. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, яка затверджена наказом Мінфіну України № 69 від 11.08.1994р.

3. Безверхий К. Інвентаризація як об’єкт обліку і контролю обліково-звітної інформації: організаційно-методичний аспект//Бухгалтерський облік і аудит. - №1, 2013р., с. 3-18

4. Кропивницький В. Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей//Все про бухгалтерський облік, № 36, 2012р., с.37-40

5. Валентинова Т. Надлишки та нестачі ТМЦ: облік інвентаризаційних різниць// Все про бухгалтерський облік, № 36, 2012р., с.41-43

6. Вастльєв Г. Як в обліку відобразити пересортицю ТМЦ//Все про бухгалтерський облік, № 36, 2012р., с.43-45

Розділ 2. Методика викладання лекції за темою «особливості інвентаризації виробничих запасів та обліку її результатів»

Один із словесних методів навчання виступає навчальна лекція, яка припускає усне викладення матеріалу, що відрізняється великою ємністю, ніж розповіді, великою складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності.

Отже, лекція – головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань зі спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки, з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Основні переваги лекції в тому, що вона допомагає:

1. у достатньо економній формі сконцентрувати інформацію, передбачену змістом освіти;

2. набагато швидше друкованих видань відреагувати на зміни у законодавчій, нормотворчій базі;

3. деякою мірою компенсувати брак новітніх підручників і посібників;

4. класифікувати і прокоментувати тенденції при значній кількості різних, іноді протилежних, точок зору на певну проблему;

5. зосередитися на найбільш складних питаннях, у яких важко розібратися самостійно;

6. формувати у тих, хто навчається, уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо;

7. здійснювати безпосередній контакт, емоційний і виховний вплив викладача на слухачів, чого не може дати жодний підручник;

8. втілювати принцип зв’язку теорії з практикою, висвітлювати результати наукової діяльності як власні, так і колег;

9. найбільш ефективно окреслювати напрямки подальшої самостійної роботи.

Недоліками лекції є наступне:

• лекція не відповідає новітнім тенденціям підготовки фахівця, адже на практиці очікують спеціалістів, які мають не тільки певні знання, але й більшою мірою - вміння та навички роботи;

• лекція провокує репродуктивне навчання, в результаті чого гальмується творче самостійне мислення, а семінарське заняття потім перетворюється на її переказ;

• лекція примушує того, хто навчається, залишатися на позиції об’єкта педагогічного процесу;

• одночасне спілкування з достатньо великою аудиторією не дозволяє здійснювати диференційований підхід, а тим самим робити лекцію цікавою і корисною як для відмінника, так і для того, хто не вирізняється особливими здібностями;

• лекція регламентована у часі, а тому далеко не завжди можна висвітлити всі питання належним чином;

• часом лекції перетворюються на диктант, при якому не всі встигають осмислити сказане викладачем;

• за відсутності технічних засобів навчання під час лекції задіюються лише слухові аналізатори, в той час як приблизно 80-90% людей переважно отримують і запам’ятовують інформацію через канал "око-мозок". Тож за психологічними чинниками можна констатувати певне порушення законів перцепції;

• наявність затверджених кафедрою фондових лекцій не дозволяє повною мірою реалізувати індивідуальність викладача.

Знайти альтернативу лекції вкрай важко, адже вона виконує ряд дуже важливих функцій, серед яких:

• інформаційна функція - лекція дозволяє у найбільш концентрованій формі зосередити ту інформацію, що репрезентує зміст освіти;

• методологічна функція - лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію генези ідеї, закону, принципів, теорії пізнання, явищ природи і суспільства, культури;

• виховна функція - лекції має свої специфічні особливості, оскільки, з одного боку, спонукає викладача самоудосконалюватися на педагогічній ниві, а з іншого - формує ціннісні, моральні орієнтири слухачів, їх громадську активність, розуміння соціальних і професійних норм поведінки;

• розвивальна функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання;

• орієнтуюча функція - лекції дозволяє спрямувати слухача в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, семінарських та практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо;

• організуюча функція - лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу;

• діагностична функція - проявляється у тому, що, читаючи лекцію, викладач водночас при здійсненні зворотного зв’язку відзначає, які з питань важко сприймалися аудиторією, що у подальшому може викликати ускладнення на семінарських заняттях; як у подальшому можна удосконалити виклад даної теми тощо;

• стимулююча функція - виражається в тому, що після гарної лекції виникає бажання пізнати ще більше, знайти відповіді на ті питання, які зацікавили своєю неоднозначністю, проблематичністю;

• систематизуюча функція - полягає у тому, що саме лекція дозволяє найбільш наочно продемонструвати місце навчальної дисципліни у системі наук, виявити міжпредметні й міждисциплінарні зв’язки, втілювати правило: "Навчай спеціальності, а не окремому предмету".

Всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження, у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов’язані та взаємозумовлені. Викладений матеріал потрібно чітко оформлювати у вигляді системи, що відповідно буде краще запам’ятовуватися. Для більш кращого засвоєння лекційного матеріалу потрібно мотивувати студента, та показати його значущу роль в загальній системі. Повною мірою щоб реалізувати перелічені функції, зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи вибору та подання матеріалу що наведені в табл. 2.1:

Таблиця 2.1