2. Представницьке народовладдя (демократія).

Представницька демократія —■ це спосіб вираження й утвер­дження волі громадян через обраних ними представників в орга­нах державної влади та місцевого самоврядування.

Зародження представницької демократії відбулося в процесі розвитку людства, коли, як уже зазначалося, унаслідок розвитку держави й збільшення кількості населення стає неможливим вирі­шити всі питання шляхом загальнонародного голосування. Пошук виходу з цієї ситуації зумовив формування виборних органів, яким надаються повноваження вирішувати певні питання від іме­ні народу.

Поступово кількість питань, які передають на розгляд органів представницької демократії, зростає, ускладнюються форми цієї представницької демократії.

Формуються групи людей, які діють від імені суспільства, рішення цієї групи визнаються обов’язковими для всіх його членів.

Представницькі органи можуть бути загальнодержавними (як­що вони представляють усе населення певної держави) та місцеви­ми (якщо вони представляють населення певної частини держа­ви — міста, області, села тощо), колегіальними (коли до нього входить певна кількість людей-представників — наприклад Вер­ховна Рада, обласні, районні, міські ради тощо) або одноособовими (президент, глава певної територіальної громади).

Необхідно зазначити, що представницька демократія тісно пов’язана з прямою демократією. Адже будь-які представницькі ор­гани формуються шляхом проведення виборів — тобто через фор­ми прямого народовладдя.

На відміну від прямої демократії представницька набагато простіша з точки зору її організації (адже рішення приймають не мільйони чи сотні тисяч людей, а лише десятки чи сотні їхніх пред­ставників), діяльність органів представницької влади набагато де­шевша, аніж прийняття рішень засобами прямої демократії. У той же час при використанні представницької демократії виникає за­гроза викривлення волі народу, адже вона здійснюється не безпосе­редньо, а через представників.

2. Поняття «референдум».

Однією з форм прямого народовладдя є референдум. Референ­дум (від латин, referendum — те, що має бути повідомлено) — фор­ма безпосередньої демократії, прийняття рішень із найважливі­ших питань загальнодержавного чи місцевого значення шляхом загальнонародного голосування. Референдум не безпідставно вва­жається найважливішою формою безпосередньої демократії, адже під час референдуму громадяни безпосередньо висловлюють свою думку та приймають рішення.

Історія референдумів сягає майже шість сотень років. У 1439 р. в швейцарському кантоні Берн відбувся перший відо­мий референдум на Європейському континенті. Питання цього референдуму — запровадження додаткового податку на військові потреби. У 1640 р. в колонії (нині — штаті) Массачусетс відбувся перший референдум на Американському континенті. У Швейца­рії в 1802 р. відбувся перший загальнодержавний референдум, який затвердив конституцію Гельветичної Республіки.

На початку XX ст. референдуми поступово поширюються в Європі — у період 1900-1939 рр. їх було проведено в Австрії, Норвегії, Греції, Ірландії, Чехо-Словаччині, Румунії та в Півден­ній Америці — Болівії, Уругваї, Чилі тощо. Більшість цих рефе­рендумів було присвячено прийняттю або внесенню змін до кон­ституційних актів.

На сучасному етапі розвитку конституційного законодавства, політичної практики ставлення до референдумів у різних державах суттєво відрізняється. У Швейцарії (яку іноді називають батьків­щиною референдумів) протягом XX ст. було проведено кілька де­сятків референдумів. На них вирішувалися надзвичайно різнома­нітні питання. Двічі на них порушували питання щодо вступу країни до ООН — у 1986 р. більшість громадян висловилася проти, і лише після повторного референдуму у 2002 р. Швейцарія стала членом всесвітньої організації; питання схвалення нової конститу­ції Швейцарії (1999) і навіть питання збереження чи ліквідації під­розділу поштових голубів швейцарської армії (!). У той же час у Нідерландах (які традиційно вважаються досить демократичною державою) референдум не проводився жодного разу, федеральне законодавство СІЛА також виключає проведення загальнодержав­ного референдуму. Лише один-два рази проводилися референдуми у Великій Британії й Бельгії.

Важливо зазначити, що в історії відомо чимало випадків ви­користання референдумів для закріплення, «консервації» анти­демократичних режимів. Так, тричі проводилися референдуми и Німеччині в період правління Гітлера та фашистської партії. І Іеодноразово за допомогою референдумів продовжувався час правління диктаторських режимів у Бангладеш, Чилі, Іраку, Заїрі тощо.

Досить широко застосовуються референдуми протягом остан­ніх десятиліть. Саме шляхом референдумів були прийняті нині діючі конституції Росії (1993), Румунії (1991), Польщі (1997), Іспанії (1978) та ряду інших держав.