1.4. Програма соціально - середовищної реабілітації дитини-інваліда передбачає:

1.4.1. Пристосування дитини - інваліда до навколишнього середовища (розвиток навичок, які забезпечують можливість самостійного життя).

1.4.2. Навчання дитини-інваліда орієнтації (місцезнаходження, здатність до

орієнтації в часі та інше, в тому числі за допомогою технічних засобів).

1.4.3. Навчання дитини спілкуванню (здатність до встановлення контактів між людьми шляхом сприймання, переробки та передачі інформації, в тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів реабілітації).

1.4.4. Навчання навичкам проведення відпустки, дозвілля, заняттями спортом та фізичною культурою, що включає набуття знань та навичок про різні види спортивної та дозвільної діяльності, навчання використанню для цього спеціальними технічними засобами реабілітації, інформування про відповідні заклади, які здійснюють даний вид реабілітації.

1.4.5. Надання допомоги у вирішенні особистих проблем, що включає інформацію про народжуваність, статеве виховання.

1.5. Заходи з соціально-культурної реабілітації дитини-інваліда передбачають забезпечення дитини – інваліда засобами мистецтва і культури та включають:

1.5.1. Розвиток різноманітних життєво важливих пізнавальних навичок.

1.5.2. Підвищення рівня самооцінки особистості.

1.5.3. Творче самовираження.

1.5.4. Розвиток навичок спілкування.

1.5.5. Формування у дитини-інваліда активної життєвої позиції.

1.5.6. Навчання у музично-драматичних колективах, вокальних або хореографічних студіях, школах ремесел, студіях малювання, різноманітних кружках.

1.5.7. Участь у фестивалях, концертах, конкурсах, театралізованих показах.

2. Форми та методики соціальної реабілітації дітей – інвалідів:

- арттерапія;

- бібліотекотерапія;

- глинотерапія;

- музикотерапія;

- сказкотерапія;

- гарденотерапія;

- іпотерапія;

- комп’ютерні технології;

- анімаційна терапія;

- туротерапія.

Методики, що використовуються в процесі соціальної реабілітації

2.1. Методика Марії Монтессорі передбачає:

- спеціальні дидактичні вправи щодо навчання дітей з інвалідністю спілкуванню, вирішенню завдань сенсорного виховання;

2.1.1.Реабілітаційний ефект методики Марії Монтессорі:

- корекція та розвиток когнітивних психічних процесів;

- формування очно-дійового мислення;

- формування уявлення про предмети і явища оточуючого світу;

- інформація з навколишнього світу через органи відчуття без зусиль і несвідомо.

2.2 Бібліотерапія включає різні види діяльності, де використовується книжково – друкована продукція (дискусії, літературні вечори, художнє читання, зустрічі з персонажами творів та їх авторами, літературні та поетичні клуби, виставки книжок, роботу у читацькому залі).

2.2.1. Реабілітаційний ефект бібліотерапії забезпечує:

- розвиток уяви, пам’яті, художнього смаку;

- розширення пізнавальної сфери, кругозору, задоволенню інформаційної потреби, налагодженню комунікативних зв’язків з однодумцями, прилучанню до культури України та світу;

- розвиток артикуляційних та мовних можливостей, формування логічного мислення при переказі.

2.3. Казкотерапія є засобом емоційно – психологічного, педагогічного впливу, соціально – морального формування, який передбачає активізацію творчого потенціалу, розвиток асоціативного образного мислення.

2.3.1. Види діяльності: оповідання, переказ, театралізація; форма діяльності – групова, індивідуальна, масова.

2.3.2. Реабілітаційний ефект казкотерапії:

- формування відношення до персонажу, дії на емоційному рівні(тренінг емоційної

сфери);

- проява власних позицій у поведінці, необхідних для соціалізації;

- ідентифікація власного „я” з тим чи іншим персонажем;

- задоволення потреби в пізнанні чарівних загадкових проявів життя;

- колективна участь у спільних діях;

- залучення до народної художньої культури.

2.3.3. Варіанти роботи з казкою у соціально – культурній діяльності:

- свята;

- театралізовані вистави;

- використовування фрагментів у конкурсах, шоу;

- літературно – художні заходи;

- виставки малюнків по казковим сюжетам;

- сімейні вечори.

2.4. Ігротерапія – це комплекс соціально – культурних реабілітаційних заходів, в основі яких є використання ігрових методик, форм, ситуацій з метою надання дитині – інваліду можливості самостійно вирішувати свої проблеми, залагоджувати конфлікти.

2.4.1. Реабілітаційний ефект ігротерапії:

- формування навичок спілкування, побудові продуктивних комунікативних відносин з використанням спеціальних тренінгів;

- формування довільності психічних процесів (пам’яті та уваги);

- розвиток розумової діяльності, уяви, мови, опорно – рухової та вольової активності.

2.4.2. Види діяльності:

- гра (у навчанні, вихованні, спорті, оздоровленні, комунікації, отриманні інформації, профорієнтації);

- діалог;

- тренінг;

- інформативність;

- ілюстративність;

- показ.

2.4.3. Форма діяльності – індивідуальна, групова, масова.

2.5. Арт - терапія допомагає розширити спілкування дитини - інваліда, позбутися агресивної поведінки.

2.5.1. Реабілітаційний ефект:

- підвищує самооцінку дитини-інваліда;

- формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах;

- розвиває самостійність та життєтворчість;

- передбачає можливість актуалізації психічних резервних можливостей; формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності.

2.5.2. Види діяльності:

- роз’яснення;

- діалог;

- показ;

- гра;

- ілюстративність;

- заохочування.

2.5.3.Форма діяльності – індивідуальна, групова.

2.5.4. Реабілітаційний напрям:

- розвиток тонкої моторики, можливостей інших частин тіла (при відсутності рук);

- самовизначення;

- корекція психоемоційної сфери;

- розширення кругозору, сприйняття;

- розвиток пам’яті, уваги, асоціативного та образного мислення.

2.5.5. Арт – терапію можна застосовувати у поєднанні музикотерапією.

2.6.Гарденотерапія сприяє заохоченню дітей – інвалідів до роботи з рослинами та передбачає:

- розвиток тонкої моторики;

- орієнтацію у просторі;

- логічне мислення;

- естетичний смак;

- релаксацію.

2.6.1.Основними завданнями гарденотерапіі є:

- формування адекватної самооцінки дітей та підлітків з органічними можливостями;

- попередження невротичних та неврозоподібних розладів;

- корекція психоемоційної та вольової сфери;

- розвиток елементарних трудових та професійних навичок;

- розвиток пізнавальної та творчої активності;

- оволодіння систематизованими знаннями про навколишнє життя.

2.6.2. Види діяльності:

- догляд;

- збір;

- сушка рослин ;

- складання композицій.

2.6.3. Форма діяльності: індивідуальна, групова.

2.6.4.Гарденотерапію можна застосовувати у поєднанні з елементами музикотерапії, ізотерапії, артотерапії, бібліотерапії.

2.7.Музикотерапія сприяє підвищенню соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її самореалізації, збагаченню естетичного досвіду дитини – інваліда, розширенню сфери естетичних інтересів, навчає дитину розуміти прекрасне, прагнути до спілкування з ним.

2.7.1. Види діяльності:

- гра на дитячих музичних інструментах;

- ігри з музичним супроводом;

- прослуховування творів або фрагментів;

- розспівування і співи.

2.7.2. Терапевтичний ефект - фізичне оздоровлення за рахунок розвитку моторних функцій, спритності руки, тонкості слуху.

2.7.3. Реабілітаційний ефект:

- естетизація смаку;

- розвиток почуття ритму;

- сприйняття музикальних образів;

- вироблення навичок використання можливостей голосу, дихання;

- розвиток морально – вольової сфери – активності, самостійності, рішучості;

- уміння володіти собою;

- почуття колективізму;

- навички співробітництва;

- прагнення до перемоги.

2.7.4. Для терапевтичних та реабілітаційних цілей використовується різножанрова музика.

2.7.5. Особливе значення має власне виконання музичних творів на музичних інструментах. інвалід відразу відчуває своє „я”, відповідальність за виконання, тим самим підвищується його статус серед оточуючих.

2.8.Лялькотерапія сприяє зняттю у дитини – інваліда емоційної напруги;

- розвитку мовлення;

- формуванню соціально – побутових навичок;

- дає можливість розв’язувати конфлікти.

2.8.1.Форма участі у грі:

- дитина як глядач дивиться гру ляльок;

- дитина є учасником рольової гри, у якій їй пропонується грати або його самого або когось іншого (сміливого, боязливого, доброго, агресивного, маленького, дорослого). Створюється симбіотична пара: дитина – дорослий, сильний – слабкий і та ін.

- дитина може вільно грати без направлення та підказки дорослих;

- психотерапевт та педагог можуть стати партнерами чи об’єктами гри, контролювати у процесі гри психічний стан дитини;

- дитина може грати в ігри за допомогою ігрового матеріалу (ляльок, фарб, піску), а педагог – психотерапевт направляє чи виявляє скриті можливості дитини.

ТРЕТІЙ ЕТАП: РЕЗУЛЬТАТИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

На завершальному етапі реабілітаційного процесу здійснюється соціальна діагностика дитини – інваліда та аналізуються соціальні критерії обмеженості життєдіяльності дитини після завершення курсу реабілітаційного процесу.