92

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Хмельницький інститут соціальних технологій

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра соціальної роботи

Дипломна робота

На тему: «Регіональні особливості реалізації державної молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей»

студентки 6 курсу,

денної форми навчання спеціальності 7.040202

«Соціальна робота»

Невоя Руслани Юріївни

Допущено до захисту: Завідувач кафедри соціальної роботи ______________ (підпис) «____»__________ 2012 р.	Науковий керівник к.пед. н., доцент Чайковський М.Є.

Хмельницький - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ…………………….6

1.1. Поняття та сутність державної молодіжної політики

регіонального рівня………………………………………………………………..6

1.2. Концепції та реалізація молодіжної політики в сфері соціального

захисту дітей як практична діяльність в регіонах………………………………17

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

ЗАСОБАМИ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………26

2.1. Особливості соціального захисту дітей в Україні……………………….26

2.2. Перспективи розвитку молодіжної політики в сфері соціального

захисту дітей………………………………………………………………………54

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ……………………………………………..57

3.1. Аналіз провадження регіональної державної молодіжної політики

у м. Хмельницькому у сфері соціального захисту дітей……………………….57

3.2. Ефективні моделі регіональної молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей………………………………………………………………………65

ВИСНОВКИ…………………………………………………………… ………….81

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………...84

ВСТУП

Актуальність дослідження. У часи реформ, перебудов роль молоді в суспільних процесах зростає і, відповідно, особливої ваги набуває молодіжна політика держави. Тому в 90-х роках XX ст. політика незалежної Української держави щодо молоді зазнала істотних змін. Утвердилася державна молодіжна політика нового типу, яка, на відміну від патерналістської, виховної політики часів Радянського Союзу, своєю пріоритетною і специфічною спрямованістю покликана створити умови для якнайшвидшого соціального становлення молоді та соціального захисту дітей, щонайповнішої її самореалізації як у власних, так і суспільних інтересах, надати для цього необхідні гарантії.

Сьогодні діяльність органів державної влади в царині молодіжної політики і, відповідно, захисту дітей на місцях потребує наукового осмислення. Постала необхідність глибокого аналізу пройденого етапу становлення державної молодіжної політики, оцінки її ефективності, перспектив соціальної та політичної орієнтацій у цілому, і здійснення на цій основі практичних кроків у вирішенні проблем дітей та молоді.

Відомо, що реформи, які покликані демократизувати державний устрій в Україні, передбачають суттєву децентралізацію владних повноважень. Місцеві органи влади завдяки цьому можуть проводити більш самостійну (у межах компетенції) політику, у тому числі й молодіжну, максимально наближену до потреб підпорядкованої їм території. Регіони України мають свою, більше чи менше, виражену специфіку, яку, безумовно, потрібно враховувати при реалізації молодіжної політики на місцях. Практика і позитивний досвід здійснення державної молодіжної політики в одному регіоні в певних аспектах можуть бути неприйнятними для іншого. Водночас існує багато спільного в кожній сфері діяльності, а досвід роботи в одному регіоні може дати ще кращий результат в іншому. Тому практична діяльність на місцях вимагає збереження загальних підходів та механізмів реалізації державної молодіжної політики.

Відомо, що державна молодіжна політика, особливо регіональна, активно розвивається, реагуючи на всі зміни в суспільстві. З одного боку, вона є похідною від того, як відбуваються реформи в Україні, а з іншого, сам об'єкт молодіжної політики – діти та молодь, за своєю природою є постійно змінними, тому вимагає відповідного коригування державної молодіжної політики на місцях. Така політика не може бути жорстким нормативним документом, який регламентує діяльність у дитячій та молодіжній сфері. Зрозуміло, що в цей час вона вже не така, якою була два-три роки раніше, а тим паче на початковому етапі свого становлення. Для практичної роботи важливо знати, що відбувається у молодіжній сфері, як змінювалися напрями і пріоритети молодіжної політики, які форми та методи діяльності виявилися ефективними, а від яких за нових умов довелося відмовитися.

Аналіз наукової літератури та практики реалізації регіональної молодіжної політики, на сьогодні дозволяє визначити окресленими лише її стратегічні напрями; законодавчо не зовсім чітко визначено механізм її реалізації на місцях, поза увагою залишено цілий ряд ключових проблем молоді та дітей в сфері соціального захисту. Незважаючи на різноплановість та багатоаспектність публікацій з молодіжної та дитячої проблематики, комплексного дослідження та описання регіонального аспекту державної молодіжної політики до цього часу в Україні не проводилося.

Вищевикладене визначає актуальність дослідження стану, характеру, перспектив та механізму реалізації регіональної державної молодіжної політики. Незважаючи на багатоманітність конкретних обставин і факторів, випадкове й епізодичне, виявлення загального, закономірного у проведенні регіональної державної молодіжної політики є важливим і необхідним для створення цілісної системи, здатної ефективно впливати на соціальний захист дітей в Україні..

Об’єктом дослідження є: процес провадження державної молодіжної політики у сфері соціального захисту дітей.

Предметом дослідження є: ефективні моделі державної молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей.

Метою дослідження є виявлення та обгрунтування як теоретичних, так і суто практичних проблем розробки та здійснення регіональної молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей та запропонування впровадження ефективних моделей молодіжної політики.

Завдання дослідження:

1. Розкрити сутність та поняття державної молодіжної політики регіонального рівня у сфері соціального захисту дітей;

2. Виявити та охарактеризувати концепції та реалізацію молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей як практичної діяльності в регіонах;

3. Здійснити аналіз особливостей провадження регіональної державної молодіжної політики у сфері соціального захисту дітей у м. Хмельницькому;

4. Окреслити ефективні моделі регіональної молодіжної політики у сфері соціального захисту дітей.

Гіпотеза дослідження. Не претендуючи на вичерпний аналіз усіх проблем регіональної державної молодіжної політики в Україні як явища надзвичайно багатогранного і мінливого, у дослідженні ми намагалися розкрити її зміст, викласти власні погляди з цього приводу і сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації. Ми також вважаємо за необхідне наголосити, що поняття регіональної молодіжної політики використовується в значенні політики держави щодо молоді та соціального захисту дітей, яка здійснюється на регіональному рівні.

РОЗДІЛ 1. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

1.1. Поняття та сутність державної молодіжної політики регіонального

рівня

За наявності значної кількості досліджень державної молодіжної політики, регіональний її аспект поки що залишається мало дослідженим. Так, у колективних виданнях та працях зарубіжних авторів обґрунтовувалися принципи соціального партнерства та субсидіарності; положення, що державна молодіжна політика може бути ефективною лише за умов широкої участі в її реалізації самої молоді та молодіжних організацій; відображено моделі державної молодіжної політики; розроблено механізми її реалізації, у тому числі на місцях (П.Кваккестейн, К.Д.Лазос, П.Лаурітцен, Ф.Ч.Мюллер, М.Харрісон, К.Хартман-Фріч, А.Докаліс). Темі молодіжної політики з усім спектром проблем, від головних засад до механізму реалізації, значну увагу приділяли науковці Російської Федерації, зокрема С.В.Алещьонок, І.М.Ільїнський, В.К.Криворученко, В.Т.Лісовський, В.О.Луков, М.В.Мошняга, В.В.Нехаєв, Д.Р.Полієва, С.Б.Путинський, Б.О.Ручкін, Є.Г.Слуцький, В.І.Чупров та ін. Хоча в основі їхніх розробок регіональної державної молодіжної політики лежить федеративний устрій країни, вони становлять інтерес для розвитку наукової думки з молодіжної проблематики в Україні. Водночас, усі ці зарубіжні дослідження не можуть бути механічно перенесені на український ґрунт і, безумовно, потребують ретельного осмислення.

Найближчими за спрямованістю до теми регіональної державної молодіжної політики є напрацювання Українського інституту соціальних досліджень (до жовтня 1997 р. УкрНДІ проблем молоді), чи не єдиної наукової установи, яка в комплексі досліджує молодіжну проблематику в Україні. Впродовж 1991-1999 pp. інститутом було видано сім випусків збірників наукових публікацій за підсумками виконання наукових програм і проектів «Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання», кожний з яких містить цінні матеріали з різних аспектів регіональної державної молодіжної політики. Але ще на початку 90-х років учені цього інституту М.Ф.Головатий, В.А.Головенько, Н.М.Комарова, О.О.Яременко та інші на основі опрацювання теоретичних розробок та практичного як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду науково обґрунтували і виробили головні засади, напрями провадження та механізм реалізації сучасної державної молодіжної політики в Україні. Значну увагу основним засадам цієї специфічної діяльності держави приділяли В.В.Барабаш, В.П.Бачигін, А.С.Матвієнко, В.С.Плохій, І.О.Хохленков та багато інших авторів, практична діяльність яких була тісно пов'язана з молоддю. У подальшому ці наукові та методичні доробки стали стрижневими при розробці, формуванні, провадженні, а відтак і науковому дослідженні тих чи інших аспектів регіональної державної молодіжної політики.

У наступні роки досить широко розроблялися проблеми зайнятості молоді, молодіжного підприємництва (І.Л.Демченко, Н.М.Комарова, О.О.Яременко) та соціальної роботи в молодіжному середовищі (Р.Х.Вайнола, З.Г.Зайцева, І.Д.Звєрева, А.Й.Капська, Н.М.Комарова, С.В.Толстоухова, І.О.Хохленков, О.О.Яременко), духовності, політичної культури молодого покоління (В.М.Бебик, М.Ф.Головатий, В.Є.Єленський, В.П.Перебенесюк, В.А.Ребкало, Н.Й.Черниш, В.М.Якушик), молодіжного руху (В.А.Головенько, О.А.Корнієвський, В.Кулік, М.К.Шашков, В.Л.Рябіка, В.М.Соколов, В.М.Якушик), що безпосредньо пов'язані як з основними напрямами державної молодіжної політики на місцях, так і з формуванням механізму її реалізації. У середині 90-х років УкрНДІ проблем молоді (Ю.О.Бєлкін, В.А.Головенько, О.М.Костенко, Я.В.Немирівський, О.В.Пустовойт) на прикладі окремих областей України проведено кілька досліджень, в яких було систематизовано фактологічний матеріал щодо форм і методів роботи з молоддю, нормативну базу регіональної державної молодіжної політики.

Становлення нових поколінь молоді як великих соціально-демографічних груп населення - визначальна складова процесу самовідтворення суспільства. Розвиток кожного молодого покоління та дітей відбувається на фоні і в руслі загальних тенденцій цивілізаційного поступу, розвитку конкретного суспільства як перехід дитини та молодої людини з одного якісного стану до іншого, якому відповідають зміни її правового статусу, соціально-економічного становища, способів залучення до соціальної структури, характеру життєдіяльності тощо. Держава, здійснюючи певну політику щодо молоді, може більшою чи меншою мірою сприяти цьому процесові, Водночас значний відбиток на його зміст і характер накладають місцеві особливості, конкретні умови і можливості кожного регіону [3].

Для кожної людини економічні, соціально-політичні, правові та інші умови життєдіяльності найвідчутнішими стають через взаємодію із своїм безпосереднім оточенням, що, зазвичай, відповідає місцю проживання, регіональному рівню. Молодіжна політика взагалі і регіональна державна молодіжна політика зокрема, віддзеркалюючи в основному становище дітей та молоді, є засобом створення необхідних для її соціального становлення й розвитку умов і гарантій, тобто може розглядатися як механізм, за допомогою якого держава вступає у взаємовідносини з дітьми та молоддю, сприяє її соціалізації.

Поняття «політика», «молодіжна політика», «державна молодіжна політика», «регіональна державна молодіжна політика» є ключовими для нашого дослідження. Вони утворюють своєрідний змістовний ланцюг, відображають явища, що стосуються взаємодії політичної системи суспільства чи її окремих інституцій з населенням країни або ж з окремими його групами. Ці складні процеси суспільного життя на практиці розгортаються через їхніх реальних носіїв, суб'єктів соціальної дії - окремих осіб, політичні організації, громадські рухи, державні органи тощо. Нерідко кожен із соціальних суб'єктів прагне надати процесам вигідну для нього спрямованість, що суттєво відрізняється від намірів інших суб'єктів. Реально ця суперечність проявляється в політичній боротьбі, в організованих чи стихійних виступах тієї або іншої групи населення, у складнощах втілення державної молодіжної політики тощо.

Політика завжди орієнтована на майбутнє і зводиться практично до постійного протистояння двох тенденцій - збереження існуючого стану і перетворення суспільного життя. Тим паче, на майбутнє орієнтовані молодіжна політика і регіональна державна молодіжна політика, об'єктами яких є діти та молоде покоління. Тому важливим для розуміння закономірностей становлення й реалізації принципово нової РДМП є усвідомлення домінуючої тенденції розвитку цивілізації як поступової демократизації суспільного життя. Виходячи з цього, стає очевидною неминучість відходу, від такої державної молодіжної політики, яка ще зовсім недавно мала чітко окреслені ознаки патерналізму, найбільш притаманні тоталітарним режимам [83].

Соціальна політика є певною системою ідей, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив дітей та молоді в суспільстві, укріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах, а також діяльністю суб'єктів молодіжної політики щодо втілення цих теоретичних положень у реальність. Молодіжна політика здійснюється в суспільстві у всіх сферах життєдіяльності дітей та молоді як в її інтересах, так і в інтересах суб'єктів молодіжної політики. Суб'єктами її провадження є всі суспільні інституції, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано з дітьми та молоддю, а також самі діти та молодь.

Таким чином, молодіжна політика - це комплексне явище, що є результатом практичної, науково-теоретичної, ідеологічної та іншої діяльності соціальних інституцій стосовно дітей та молоді. На нашу думку, її можна розглядати як інтегральну функцію багатьох змінних: діяльності держави, партій, громадських, релігійних організацій тощо. Молодіжна політика включає в себе багато елементів і має складну структуру. Однією з її складових є державна молодіжна політика.

В.К.Криворученко вважає, що державна молодіжна політика - це в цілому політика, діяльність держави, спрямована молодь, на підростаюче покоління, це вся діяльність держави стосовно молоді. Більш розширене тлумачення дає М.Ф.Головатий, який зазначає, що під державною молодіжною політикою слід розуміти наявність у суспільстві чітко і об'єктивно визначених, законодавчо закріплених ідей стосовно місця і ролі молоді в поступальному розвитку суспільства, а також системи різноманітних заходів, що сприяють реалізації цих ідей. Мета державної молодіжної політики - створити необхідні соціально-економічні, політико-правові, організаційні умови і гарантії для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої людини, так і всього підростаючого покоління [14].

Перш ніж перейти до визначення об'єкта нашого дослідження - державної молодіжної політики на регіональному рівні, уточнімо поняття «регіональний»: як вони тлумачаться і в якому значенні ми їх будемо використовувати.

У систематизованому вигляді критерії регіоналізації країни подають здебільшого в такому варіанті:

- загальні риси (площа, склад населення, історія розвитку);

- особливості географічного положення;

- природні умови та ресурси;

- населення (чисельність, розміщення, структура, демографічна ситуація, трудові ресурси);

- характеристика господарства (промисловість, сільське господарство, інфраструктура);

- внутрішні відмінності;

- місце в світі (міждержавні та внутрішні зв'язки, участь у міжнародній інтеграції та політиці, частка у світовому господарстві);

- перспективи та проблеми розвитку.

При такому підході до трактування поняття «регіону» на території України, на думку В.К. Симоненка, можна виділити такі великі економічні райони (в розумінні - регіони): Причорноморський, Центральний, Поліський, Східний, Донецький, Придніпровський, Подільський, Карпатський і Автономну Республіку Крим (Кримський економічний район).

Зауважимо, що стосовно питання регіоналізації країни немає одностайності. Окрім запропонованого В.К.Симоненком варіанта, інші автори виділяють такі регіони: Захід, Центр, Південь, Північ, Схід, Донбас (Донецька і Луганська області), Автономна Республіка Крим та м. Севастополь.

В.А.Половкін пропонує ще один варіант макроекономічного районування України, а саме:

- Центрально-Український район (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська області, або Київське Полісся і Середнє Подніпров'я);

- Донбас, Нижнє Подніпров'я (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області);

- Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);

- Причорноморський район (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим, або Північне Причорномор'я);

Західноукраїнський район (Рівненська, Волинська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області, або Волинське Полісся, Поділля та Українські Карпати).

Є й інші погляди щодо районування України (О.Г.Діброва, О.І.Шаблій; А.Л.Пономарьов), їхні варіанти регіоналізації країни також враховують, що регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, - господарства й населення. Тобто згідно з принципом регіонально-цілісного уявлення регіон розглядається науковцями як цілісна система, елементи якої перебувають у взаємодії [10].

Слід зазначити, що впродовж останніх десятиліть проблеми взаємодії центру і регіонів вирішувалися на користь останніх. Конфронтуючи з централізмом, політики регіонів ввели в обіг термін «принцип субсидіарності» (principle of subsidiarity) й інтерпретували його як перетікання влади з Брюсселя і Страсбурга не на національний, а на субнаціональний рівень.

Джерела і чинники регіонального розвитку різні. На основі його тенденцій в Європі деякі автори дійшли висновку, що роль регіонів у вирішенні проблем життєдіяльності суспільства, передовсім економічній сфері дедалі зростатиме.

Увага Верховної Ради та Уряду України до проблем регіонів підтверджує, що ця тенденція в нашій країні також набуває все більшої виразності. Так, за станом на березень 2012 р. діє Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», у процесі розробки і прийняття перебувають законопроекти «Про органи самоорганізації населення», «Про статус міста Севастополя», «Про Примірний статут територіальних громад», «Про порядок проведення зборів громадян за місцем проживання», «Про місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади» та ін. Вони спрямовані на посилення позицій місцевого самоврядування, а відтак - і на сприяння подальшій демократизації суспільного життя в Україні. Останніми роками низку спеціальних постанов та рішень щодо регіонів прийняв Кабінет Міністрів України [13].

З'ясування місця і ролі регіонів у життєдіяльності суспільства - важлива методологічна передумова для розгляду проблем регіональної державної молодіжної політики. І є всі підстави твердити, що їх значення зростає.

Узагальнюючи найбільш усталені погляди на проблеми регіоналізації України зауважимо, що хоча поняття «регіон» у науковому обігу не набуло однозначного трактування, його все ж найчастіше пов'язують з районом, округом, адміністративною одиницею. Звернімо увагу, що термін «регіональний» як узагальнюючий широко вживався для позначення специфіки певної території країни за часів СРСР з огляду на різноманітність адміністративно-територіальних утворень, а також інших чинників, що за певними ознаками вирізняли конкретну територію. Термін «регіон» твердо увійшов також і в політологію України й вживається для позначення:

1. Об'єднання кількох областей України за територіальною близькістю, подібністю традицій, історичних коренів, мовного діалекту, економічних, екологічних проблем тощо (Слобожанщина, Галичина, Донбас і т.п.).

2. Об'єднання кількох районів з певною специфікою життєдіяльності населення на міжобласному рівні (наприклад, райони Прикарпаття, Карпати тощо).

3. Специфіки території в межах області (наприклад, південні райони Одеської області, Південний берег Криму тощо).

4. Одиниць адміністративно-територіального поділу України: Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь, інші райони країни.

Ми ж будемо розглядати формування і реалізацію РДМП для кількох областей України на прикладах окремих з них. В свою чергу області можна згрупувати так: Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька); Північний (Житомирська, Сумська, Чернігівські); Центральний (Вінницька, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська); Східний (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська); Південний (Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська); АР Крим та м.Севастополь; М.Київ. Але слід зазначити, що в межах зазначених регіонів державна молодіжна політика має як типові так й істотні відмінні ознаки. Наприклад, у Західному регіоні на визначення напрямів РДМП впливають історичні умови, різна згуртованість молодіжного руху; в областях Північного регіону - наслідки аварії на ЧАЕС і т.д. Зважаючи на те, що провадження РДМП залежить від значної кількості чинників, зокрема демографічної ситуації, етнокультурних традицій, господарсько-економічного становища, природно-географічних, історичних умов тощо, які неоднаково проявляються в різних областях, при розгляді конкретних аспектів державної молодіжної політики, вочевидь, необхідно вибирати й поділ на регіони за відповідними ознаками. Тобто регіональну конфігурацію України потрібно конкретизувати в кожному окремому випадку.

Тому поняття «регіональний» у зв'язку з висвітленням проблем молодіжної політики вживатиметься здебільшого стосовно областей, а в деяких випадках, коли врахування адміністративно-територіального поділу та відповідних організаційних структур буде не обов'язковим, - у значенні більших регіонів. Тобто в обох випадках - у значенні або контексті, що відповідатимуть політиці рівнів, наступних за загальнодержавним. Дотримуючись такого тлумачення і наведеного вище визначення державної молодіжної політики, а також порівнюючи розуміння регіональної молодіжної політики в деяких країнах, спробуймо визначити її відповідно до України [48].

Наприклад, московський вчений В.АЛуков визначає РДМП у Російській Федерації так: «Під регіональною державної молодіжною політикою ми розуміємо державну молодіжну політику, що здійснюється на території суб'єкта Російської Федерації на основі загальноросійських цілей і принципів такої політики і виходячи із регіональних особливостей і ресурсів».

На нашу думку, регіональна державна молодіжна політика є окремим, системним напрямом практичної та теоретичної діяльності суб'єктів такої політики: органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, рухів, інших соціальних інституцій, що здійснюється в усіх сферах життєдіяльності молоді (освіти, праці, побуту, відпочинку, духовного та фізичного розвитку тощо), реалізується з урахуванням умов, специфіки та можливостей регіону - реально утверджує і забезпечує декларовані й узаконені найвищими законодавчими органами права і свободи молодої людини, створює необхідні умови для її ефективного соціального становлення, розвитку здібностей, реалізації творчого потенціалу як у власних інтересах, так і конкретного регіону, суспільства в цілому.

Отже, регіональна державна молодіжна політика - це системна діяльність на місцях органів державної влади та державного управління, інших суб'єктів молодіжної політики щодо реалізації державної молодіжної політики з урахуванням особливостей регіону.

Державна молодіжна політика взагалі і регіональна державна молодіжна політика зокрема - складні, багатогранні явища, що мають чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Це відбивається на їхній структурі, усвідомлення якої дає важливе методологічне підґрунтя для удосконалення і розвитку політики стосовно молоді та підростаючого покоління.

Погоджуючись з думкою науковців, які стверджують, що державна молодіжна політика реалізується на всіх рівнях держави і суспільства, вважаємо, що буде логічно вести мову про державну молодіжну політику України в цілому, про державну молодіжну політику державних структур (міністерств, відомств - освіти, культури, охорони здоров'я тощо). Тобто державну молодіжну політику в межах своєї компетенції провадить кожний центральний орган державної влади та управління. У сфері, якою опікується той чи інший орган, ця діяльність проявляється більшою чи меншою мірою і справляє безпосередній чи опосередкований вплив на дітей та молодь. Вона певним чином позначається на всіх рівнях адміністративної структури країни. Споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідний сектор державної молодіжної політики [8].

На основі такого підходу виділимо діяльність органів державної влади та управління у сфері молодіжної політики, яка здійснюється як на загальнодержавному рівні, так і на регіональних відповідно до основних сфер життєдіяльності молоді, і групує її за такими основними секторами:

- діяльність щодо здобуття дітьми та молоддю освіти;

- сприяння здоров'ю та впровадженню здорового способу життя дітей та молоді;

- реалізація економічних інтересів юнаків та дівчат;

- реалізація духовних інтересів підростаючого покоління та молоді;

- забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля;

- сприяння участі молодих людей у громадській та політичній діяльності.

У кожному з цих секторів РДМП в адміністративно-територіальних утвореннях всіх рівнів, у територіальних громадах, трудових колективах держава здійснює діяльність за трьома загальними напрямами:

- створення умов і гарантій для соціального становлення і розвитку дітей та молоді у відповідній сфері її життєдіяльності;

- виховання підростаючого та молодого покоління;

- забезпечення механізмів реалізації державної молодіжної політики.

Тобто у кожному секторі суб'єктами ДМП створюються необхідні механізми (законодавчі, організаційні, фінансові тощо), дія яких спрямована на сприяння соціальному становленню і розвиткові молоді та на узгодження її інтересів з інтересами суспільства. Вказані напрями конкретизуються відповідно до конкретних секторів ДМП з урахуванням специфіки регіонів. До зусиль центральних відомств, що докладаються для здійснення державної молодіжної політики, в кожному з секторів на місцях, на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою додаються зусилля місцевих органів державної влади та управління. Ефективність спільних дій у провадженні державної молодіжної політики підвищується за рахунок участі на кожному рівні й інших суб'єктів. Таким чином, у кожному секторі державної молодіжної політики діє чимало суб'єктів різних рівнів та підпорядкування. Сумарні їхні зусилля спрямовані на об'єкт державної молодіжної політики – дітей та молодь. Найбільший ефект, вочевидь, мав би досягатися на рівні району, селища, села, ще більший - у колективі, на рівні саме об'єкта молодіжної політики (дітей та молоді, групи дітей та молоді) [5].

Таким чином, регіональна державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший - політичної організації, що включає сукупність «дитячих» та «молодіжних» органів державної влади, громадсько-політичні інститути, дитячі та молодіжні громадські організації й рухи, самих дітей та молодь тощо. Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

Отже, можна зробити деякі узагальнення та висновки щодо дослідження, формування та провадження державної молодіжної політики на регіональному рівні, а саме:

1. Під час дослідження, формування та реалізації регіональної державної молодіжної політики важливо мати на увазі тенденції щодо розширення прав регіонів, підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні проблем місцевого значення, у тому числі й молодіжних.

2. В основу регіоналізації України у зв'язку з розглядом проблем РДМП покладено адміністративно-територіальний устрій країни, що не виключає й інших регіональних утворень на основі принципу цілісності природного середовища, господарства й поселення.

3. Окреслена структура регіональної державної молодіжної політики як складової частини ДМП є наслідком структурованості політичної системи та її функціонування і вказує на основні функції та напрями діяльності органів державної виконавчої влади, які безпосередньо відповідають за провадження цієї політики, та інших суб'єктів.

4. Разом із створенням в Україні центрального державного органу, безпосередньо відповідального за реалізацію державної молодіжної політики, та підпорядкованих йому відповідних органів на місцях формально вирішене питання координації цієї роботи. Для ефективного її провадження вбачається необхідним утворення подібних структур у кожному секторі державної молодіжної політики, особливо на вищих рівнях адміністративно-територіального устрою.

5. Структура регіональної державної молодіжної політики підкреслює міжсекторальний характер діяльності «дитячих» та «молодіжних» органів державної виконавчої влади, необхідність надання їм функцій ідеолога молодіжної політики, міжгалузевого і міжвідомчого організатора, координатора всіх дій держави стосовно дітей та молоді. Такий висновок може слугувати підґрунтям для прийняття управлінських рішень стосовно статусу відповідного органу державного управління, а також напряму, організаційних нововведень щодо виконання ним інших функцій галузевого характеру.

6. Дієвість державної молодіжної політики підвищиться за умови продовження вертикалі виконавчої влади всіх суб'єктів державної молодіжної політики, передовсім органів влади, які є безпосередньо відповідальними за її провадження, до рівня невеликих населених пунктів, мікрорайонів, підприємств, організацій. Це сприятиме розвитку молодіжної інфраструктури на всіх рівнях, кожний елемент якої, з одного боку, докладатиме зусиль до її здійснення, а з іншого - розширюватиме для молоді можливість вибору, що позитивно впливатиме на формування високоструктурованої державної молодіжної політики, тобто робитиме політику сприйнятливішою.

7. Ефективність державної молодіжної політики в кожному секторі залежить від його питомої ваги у всій державній молодіжній політиці. Тобто необхідно визначати пріоритети на кожному рівні її провадження, враховуючи той факт, що для кожного регіону в певний час вони можуть бути різними.

1.2. Концепції та реалізація молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей як практична діяльність в регіонах

Важливу роль у провадженні молодіжної політики відіграють органи державної влади, що безпосередньо опікуються проблемами дітей та молоді. Соціальні служби для молоді органічно їх доповнюють у загальному процесі здійснення державної молодіжної політики і становлять значну та організовану частину молодіжної інфраструктури. На нашу думку, вони є основною ланкою молодіжної інфраструктури, що здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді, зокрема надає їм соціальні послуги та необхідну допомогу, тобто перебуває з ними у безпосередньому контакті [4].

В Україні перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 р. в Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Автономній Республіці Крим. Станом на 1 січня 2012 р. вже діяло 1223 центри соціальних служб для молоді (ЦССМ), зокрема: Український державний центр соціальних служб для молоді, республіканський (АР Крим), 27 обласних, Київський та Севастопольський міські, 479 районних, 168 міських, 40 районний у містах, 467 сільських, 42 селищних. У відповідності з планом розвитку мережі СССДМ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. №1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю» на 2012 рік заплановано було відкриття 464 міських, районних у містах, сільських, селищних центрів СССДМ. Станом на 01.01.12 року створено 208 сільські та селищні центри СССДМ, що дорівнює 45% від запланованої кількості ( крім того створено 66 філій районних центрів СССДМ). Уповільнене створення сільських та селищних центрів СССДМ пояснюється відсутністю коштів у місцевих бюджетах та визначеним Мінфіном нормативом створення зазначених центрів у сільській місцевості. Найкращі показники щодо розвитку мережі у Рівненській області, у якій на плані на 2012 рік – 10 центрів за 8 місяців поточного року створено 21 ( 210%). За інформацією Хмельницького обласного центру СССДМ у області протягом року створено 158 сільських та селищних центрів СССДМ, але із зазначеної кількості працюють тільки 3. Це свідчить про формальний підхід керівництва обласного центру СССДМ до питання розвитку мережі центрів соціальних служб для молоді, які створені, але не працюють.

Аналіз статистичних звітів про діяльність центрів ССМ, вивчення їхньої роботи на місцях дають можливість зробити висновок, що впродовж п'яти - семи років розвитку мережі центрів ССМ цілком окреслилися напрями їхньої діяльності. Про це свідчать конкретні програми, пріоритетними серед яких стали:

- «Соціальна робота з молодою сім’єю»;

- «Соціальна адаптація жіночої молоді»;

- «Соціальна підтримка інвалідів»;

- «Соціальна підтримка сиріт»;

- «Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювань на СНІД»;

- «Сприяння зайнятості молоді»;

- «Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді»;

- «Соціально-психологічна адаптація і реабілітація молодої людини»;

- «Соціальна підтримка сільської молоді»;

- «Інформаційне забезпечення»;

- «Дозвілля і оздоровча робота»;

- «Телефон Довіри».

Виходячи з того, що мережа центрів ССМ розширюється, збільшується кількість програм та напрямів діяльності і відповідно збільшується кількість наданих послуг молоді, можна зробити висновок, що їх роль у процесі здійснення державної молодіжної політики зростає. Особливе значення центрів полягає в тому, що юнаки і дівчата звертаються до них здебільшого в складні періоди свого соціального становлення. Позитивом є і те, що вирішення проблем дітей та молодих громадян відбувається безпосередньо на місцях, за місцем проживання. Адже центри соціальних служб для молоді в основу своєї практичної діяльності поклали реалізацію регіональних цільових програм з найактуальніших питань соціального становлення та розвитку дітей та молоді. Розробка та практичне здійснення програм відбувається з урахуванням регіональних чинників, особливостей, тенденцій, з орієнтацією на прогнозовані результати. Тобто основним завданням центрів соціальних служб для молоді є здійснення, зокрема в дитячому та молодіжному середовищі, соціальної роботи. Розширення діяльності і ролі ЦССМ подекуди призводять до того, що соціальні служби для дітей та молоді розглядаються як організації, які надають допомогу в здійсненні соціальної роботи тим установам і закладам, які з якихось причин не можуть цього робити: наприклад, виховну роботу з школярами - замість педагогічного колективу шкіл і позашкільних закладів, роботу з профорієнтації - замість центрів зайнятості і педагогічних колективів шкіл, масові молодіжні заходи - замість органів культури, громадських організацій, роботу з дітьми-сиротами - замість органів опіки. При цьому робота, яка проводиться, не може розглядатися як безпосередньо соціальна, тому що основні її напрями мають масовий превентивний, а не індивідуальний або індивідуально-груповий характер. Значення ЦССМ як чинника ефективного провадження регіональної державної молодіжної політики, зростає щонайменше з двох причин [12].

По-перше, роки становлення і розвитку мережі збігаються з періодом ускладнення соціальної адаптації молоді, що об'єктивно пов'язане з процесами трансформації суспільства, а це, у свою чергу, вимагає все ширшого спектру соціальних послуг, розвитку установ, здатних кваліфіковано надавати необхідну допомогу.

По-друге, зростає ефективність роботи самих центрів, адже накопичується досвід, підвищується кваліфікація працівників, поширюється позитивна інформація про центри в дитячому та молодіжному середовищі.

Аналіз діяльності центрів соціальних служб для молоді вказує, що підвищення ефективності їхньої роботи здійснюється за такими напрямами: підтримка, узагальнення та поширення досвіду ЦССМ, які були найперші в Україні; всебічна підтримка щойно створених центрів та проведення необхідних заходів щодо формування нових. Водночас, окреслюються причини, які знижують ефективність соціальної роботи з дітьми та молоддю, зокрема, незадовільне фінансування, неповна вкомплектованість кадрами, недостатня їхня кваліфікація, слабке методичне та матеріально-технічне забезпечення.

Центри ССМ у процесі реалізації регіональної державної молодіжної політики займають чільне місце і виглядають у своїй діяльності досить привабливо для дітей та молоді, що обумовлено важливістю і багатогранністю послуг та різних видів соціальної допомоги, яку вони надають. Робота управлінь (комітетів, відділів) у справах сім'ї та молоді на їхньому фоні виглядає більш декларативно. Зважаючи на те, що і центри, і управління (комітети, відділи) у справах молоді займаються здійсненням державної молодіжної політики на місцях, деякі науковці вважають за доцільне об'єднати їх в одну структуру, з чим ми принципово не погоджуємся, вважаючи, що за центрами ССМ мають залишатися практичні аспекти соціальної роботи з дітьми та молоддю, а за управліннями, комітетами, відділами - вироблення, і це головне, регіональної державної молодіжної політики та організація, перш за все координація, її здійснення тощо [11].

Розглянемо деякі аспекти реалізації молодіжної політики як практичної діяльності.

1. Позашкільні навчально-виховні заклади та заклади за місцем проживання. Мережа позашкільних навчально-виховних закладів та закладів, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання, - найрозвиненіша складова частина молодіжної інфраструктури. Ці заклади перебувають у підпорядкуванні Міністерства освіти, Державного комітету у справах сім'ї, молоді та спорту, управлінь комунального господарства, їх утримують підприємства тощо. Фінансуються вони здебільшого з місцевих бюджетів. Незалежно від підпорядкування та джерел фінансування, в основі їхньої діяльності лежить принцип участі різновікових дитячих, підліткових, молодіжних груп [51].

Координація роботи позашкільних навчально-виховних закладів та закладів за місцем проживання, їх методичне забезпечення в різних регіонах здійснюється по-різному. На Черкащині, наприклад, з 44 навчально-виховних підліткових закладів, де займається більше двох тисяч дітей та підлітків, в обласному центрі розташовані 32. Для координації їхньої роботи рішенням міськвиконкому від 27 квітня 1993 р. створено багатопрофільний молодіжний центр «Забава», якому були передані приміщення для проведення культурно-масової і спортивної роботи (кімнати школяра, дитячо-юнацькі клуби). На час вивчення його роботи він об'єднував 80 гуртків і секцій, де займалося близько 1,5 тисяч дітей та підлітків. У штаті багатопрофільного центру працювало 19 педагогів-організаторів, 9 керівників гуртків. Діяльність здійснювалася за такими головними напрямами:

- секційна та гурткова робота;

- організація культурних, спортивних заходів у місті та змістовного дозвілля дітей і підлітків за місцем проживання;

- соціальна опіка дітей та підлітків, схильних до правопорушень;

- соціальна допомога дітям-інвалідам, дітям з малозабезпечених і багатодітних сімей, дітям-сиротам.

У 1993-1994 pp. із системи Держкомунгоспу в підпорядкування місцевим державним органам у справах молоді почали передаватися заклади, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання. Для організації навчально-виховного процесу це мало позитивне значення, але водночас, з'явилися деякі додаткові матеріальні та господарські проблеми. На 1 січня 2012 р. було передано понад 1,4 тис. підліткових та фізкультурно-спортивних клубів. Вони охоплювали 104 тисячі дітей та підлітків, з якими працювало 2,8 тис. педагогів-організаторів та керівників гуртків. У більшості регіонів у той час розширювалася мережа підліткових клубів за місцем проживання. Так, у Луганській області їх кількість збільшилася з 27 в 1993 р. до 115 в 2004 р., в Одеській - з 220 до 325, Рівненській - з 31 до 52. Певні позитивні зрушення відбувалися в Тернопільській та Чернівецькій областях, де раніше органи у справах молоді не мали жодного позашкільного закладу, а на 1 січня 2012 р. прийняли відповідно 12 і 13 підліткових клубів. Управління у справах молоді і спорту для координації роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання створювали свої координуючі та управлінські органи. Так, управління у справах молоді і спорту Севастопольського міськвиконкому створило об'єднання, до якого входило 35 багатопрофільних клубів, що об'єднували дітей і підлітків різного віку [28].

З метою підвищення ефективності навчально-виховної роботи за місцем проживання на загальнодержавному рівні було прийнято ряд важливих документів, а саме: Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2002 р. «Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів», Декрет Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підрприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», Розпорядження Президента України від 29 грудня 2005 р. «Про заходи щодо запобігання перепрофілюванню дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів». Названі документи забороняють використовувати позашкільні навчально-виховні заклади не за призначанням. Але, незважаючи на вимоги цих та інших нормативних документів, у ряді регіонів (Волинській, Миколаївській, Рівненській областях) у той час значно зменшилася площа приміщень, яку займали клуби за місцем проживання, підпорядковані Мінмолодьспорту, погіршилася фізкультурно-спортивна база (в Київській області в 1994 р. було 14 спортмайданчиків, а в 2012 р. їх залишилося 5; у Черкаській області з 25 спортмайданчиків залишився один). У багатьох областях матеріально-технічна база підліткових, фізкультурно-спортивних клубів використовувалася неефективно, а нерідко і не за призначенням (передавалася під комерційні магазини, офіси. У 2011 р. приміщення 24 клубів за місцем проживання в Херсонській, Хмельницькій, Миколаївській областях стали надбанням комерсантів. У Львові та області 36 приміщень передано малим підприємствам та комерційним структурам, а у Вінниці 3 приміщення віддано в оренду) [25].

За таких обставин, вочевидь, зростала роль керівників місцевих «молодіжних» органів державної влади в збереженні матеріальної бази виховних закладів за місцем проживання. Закономірно, що Мінмолодьспорт у той час покладав на них персональну відповідальність за кожний втрачений підлітковий заклад.

Основні форми роботи, які використовуються в навчально-виховних закладах за місцем проживання, - це спартакіади з різних видів спорту, походи вихідного дня, краєзнавча, пошукова діяльність, масові дозвіллєві заходи, гурткова та індивідуальна робота тощо. Менше використовувалися ті форми роботи, що є характерними для клубів, гуртків технічного та туристсько-краєзнавчого спрямування, і органи державної влади звертали увагу на необхідність їх розвитку. Адже, за статистикою того часу, із 3595 творчих об'єднань тільки близько 500 мали технічне або туристсько-краєзнавче спрямування. Управління (комітети, відділи) у справах молоді з метою підвищення ефективності роботи виховних закладів для дітей та молоді за місцем проживання ввели в практику проведення оглядів-конкурсів на кращу організацію їхньої роботи, організовували і здійснювали роботу з підбору кадрів та підвищення кваліфікації педагогів-організаторів та керівників гуртків і творчих об'єднань, організації обміну досвідом роботи та забезпечення методичними матеріалами тощо. На місцях органи державної влади безпосередньо або через створені ними відповідні організаційні структури, здійснюють як координацію роботи цих закладів, так і координацію їх взаємодії із зацікавленими установами [2].

Важливими складовими молодіжної інфрастуктури є заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Ефективний їхній вплив на здійснення молодіжної політики на регіональному рівні добре видно там, де заклади молодіжної інфраструктури здійснюють свою роботу самостійно, на госпрозрахункових засадах. Донецьке обласне управління, про що уже згадувалося, багато зусиль витратило, щоб створити молодіжну інфраструктуру, яка складалася б з низки самостійних організацій і закладів. Важливість цієї діяльності і позитивний досвід полягає в тому, що на багатьох напрямах провадження державної молодіжної політики організовані самостійні та госпрозрахункові одиниці. Водночас,управління залишає за собою досить важелів впливу на них, такі як, наприклад, входження в коло засновників, методична допомога, соціальні замовлення, повне або часткове фінансування тощо. За вказаним принципом діють і в інших регіонах, зокрема в Харківській, Хмельницькій областях.

Варто ще раз наголосити, що молодіжну інфраструктуру складають елементи, підпорядковані не лише органам державної влади у справах сім'ї та молоді, а також іншим відомствам (Міносвіти, Мінкультури, місцевим органам влади тощо), приватні заклади, заклади громадських організацій, громадські клуби тощо. Тобто, молодіжна інфраструктура регіону складається як з державного, так і недержавного секторів. Основою державного сектора є система соціальних служб для молоді та мережа позашкільних навчально-виховних закладів, а недержавний сектор складається з громадських, приватних, інших закладів, які надають дітям та молоді різноманітні соціальні послуги, об'єднують їх за інтересами.

Таким чином, бачимо, що в системі державної молодіжної політики елементи молодіжної інфраструктури відіграють роль каналів зв'язку держави з дітьми та молоддю. Причому цей зв'язок має двосторонній характер. Прямий зв'язок установлюється через надання певних послуг дітям та молоді, інформування з проблем, які її цікавлять, фінансування тощо, а зворотний базується на установленій звітності, поданні матеріалів у засобах масової інформації, на матеріалах перевірок роботи, опитування населення тощо. І якщо активність протікання будь-якого процесу характеризується кількістю і різноманітністю зв'язків між його учасниками, то подальший розвиток молодіжної інфраструктури буде позитивно впливати на активність провадження регіональної державної молодіжної політики [28].

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ