- •Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України
- •Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства
- •Стаття 3. Визначення понять
- •1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому
- •Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах
- •Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
- •1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- •2. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
- •Стаття 6. Право на судовий захист
- •1. Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
- •4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
- •Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства
- •Стаття 8. Верховенство права
- •Стаття 9. Законність
- •Стаття 10. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом
- •Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
- •Стаття 12. Гласність і відкритість адміністративного процесу
- •Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду
- •Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
- •Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство
- •Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді
- •Розділ II Організація адміністративного судочинства
- •Глава 1. Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ Стаття 17. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
- •Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ
- •Стаття. 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог
- •Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого
- •Глава 2 Склад суду, відводи Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово
- •Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів
- •Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів
- •Стаття 26. Незмінність складу суду
- •Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 28. Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи
- •Стаття 29. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
- •Стаття зо. Заява про відвід (самовідвід)
- •1. За наявності підстав, зазначених у статтях 27-29 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
- •2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 31, Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)
- •1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
- •2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
- •Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 33. Повістки
- •Стаття 34. Зміст повістки
- •Стаття 35, Вручення повістки
- •Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки
- •Стаття 38. Виняткові засоби судових викликів і повідомлень
- •Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного перебування яких невідоме
- •Стаття 40. Обов'язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання
- •Глава 4 Фіксування адміністративного процессу Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами
- •Стаття 42. Ведення журналу судового засідання
- •Стаття 43. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання
- •Стаття 44. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання
- •Стаття 45. Складення протоколу
- •Стаття 46. Зміст протоколу
- •Глава 5 Учасники адміністративного процессу Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі 1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
- •Стаття 48, Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
- •Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
- •Стаття 50. Сторони
- •Стаття 51. Права та обов'язки сторін
- •Стаття 52, Заміна неналежної сторони
- •Стаття 53. Треті особи
- •Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб
- •Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
- •Стаття 56. Представники
- •Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками
- •Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки сторін
- •3. Оплата доручення та порядок розрахунків
- •4. Вирішення спорів
- •5. Інші умови договору
- •Реквізити сторін:
- •Стаття 59. Повноваження представника в суді.
- •Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді
- •Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу.
- •Стаття 63. Секретар судового засідання
- •Стаття 64. Судовий розпорядник
- •Стаття 65. Свідок
- •Стаття 66. Експерт
- •Стаття 67. Спеціаліст
- •Стаття 68. Перекладач
- •Глава 6 Докази Стаття 69. Поняття доказів
- •Стаття 70. Належність та допустимість доказів
- •Стаття 71. Обов'язок доказування
- •5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
- •6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
- •Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
- •2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
- •Стаття 73. Забезпечення доказів
- •1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладне ним, мають право просити суд забезпечити ці докази.
- •2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.
- •Стаття 74. Способи забезпечення доказів
- •1. Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
- •Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду
- •Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
- •Стаття 77, Показання свідка
- •1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
- •2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
- •3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
- •Стаття 78. Допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування
- •1. Суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.
- •3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування.
- •Стаття 79. Письмові докази
- •1. Письмовими доказами є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
- •Стаття 80. Речові докази
- •Стаття 81. Призначення судової експертизи
- •Стаття 82. Висновок експерта
- •Стаття 83. Комісійна експертиза
- •1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
- •Стаття 84. Комплексна експертиза
- •1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експерта ми різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.
- •Стаття 85, Додаткова і повторна експертиза
- •1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
- •Стаття 86. Оцінка доказів
- •1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
- •2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
- •3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
- •Глава 7 Судові витрати Стаття 87. Види судових витрат
- •Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат
- •1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи
- •2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не
- •Стаття 89. Сплата і повернення судового збору
- •Стаття 90. Витрати на правову допомогу
- •1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або
- •2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
- •3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
- •Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду
- •1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного
- •2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка
- •3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням
- •Стаття 92. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз
- •Стаття 93. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
- •1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на
- •2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням
- •Стаття 94, Розподіл судових витрат
- •Стаття 95. Розподіл витрат при відмові позивача від адміністративного позову
- •1. При відмові позивача від адміністративного позову
- •Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін
- •1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не
- •Стаття 97, Визначення розміру судових витрат
- •1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Глава 8 Строки Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду
- •1. Адміністративний позов може бути подано в межах
- •3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим
- •4. Якщо законом встановлена можливість досудового
- •Стаття 100. Наслідки пропущений строків звернення до адміністративного суду
- •1. Пропущений строку звернення до адміністративного
- •2. Якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до
- •3. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним
- •Стаття 101. Процесуальні строки
- •1. Процесуальні строки - це встановлені законом або судом
- •2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і
- •Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків .
- •3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропуще ного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 103. Обчислення процесуального строку
- •Додаток.Рекомендації ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права
- •Резолюція (77) 31 Комітету Міністрів про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Рекомендація № к(84) 15 Комітету Міністрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за причинену шкоду
- •Заключні положення
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Принципи
- •Рекомендація №(87) 16 км д-ч стосовно адміністративних процедур,які впливають на права великої кількості осіб
- •Додаток до Рекомендації № к (87) 16 Сфера застосування і дефініції
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Загальні міркування
- •Роз'яснення стосовно принципів
- •Розділ II
- •Рекомендація №r (89)8 км д-ч стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах
- •Роз'яснювальний коментар
- •Сфера застосування
Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
Сб, 02/07/2009 - 14:05 — Консультант
1. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
4. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Це означає, що зазначені в ч. 1 цієї статті обставини мають преюдиціальні факти -такі, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Отже, преюдиційні факти - це ті факти, що встановлені рішенням, яке набуло законної сили, в адміністративній, цивільній або господарській справі не підлягають повторному доказуванню (ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Основою преюдицій-ності фактів є законна сила судового рішення. Адміністративний суд, не доказуючи заново встановлені в цих актах факти, обмежується витребуванням копії відповідного судового рішення, а сторони не зобов'язані передоказувати преюдиційні факти. Принцип загальнообов'язковості судового рішення в цій нормі є конкретизованим. У цій нормі фактично констатуються такі випадки: 1) коли особа, або особи Прали участь в одній справі, а потім беруть участь в іншій, то истановлені судом обставини вважаються такими, що не підлягають доказуванню; 2) коли особи не брали участі в попередній судовій справі, то встановлені обставини для них не мають обов'язкового характеру.
Загалом цей принцип слід вважати правильним, оскільки позивач та відповідач можуть погодитися з рішенням суду, коли відповідач має право покласти відповідальність на третю особу, яка потенційно мала виступати на боці відповідача, але її не залучали до участі в справі.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, формально зазначаються в тексті судового рішення словом «встановив» і перераховуються ті обставини, які суд бере за основу при задоволенні або відмові у задоволенні позовних вимог. Можливі випадки, коли кількість позовних вимог, які ґрунтуються на встановлених судом обставинах, не відповідає змісту заявлених вимог, в такому випадку суд повинен у подальшому постановити й додаткове рішення. Тому, особливу увагу при аналізі рішення суду слід звернути увагу на встановлені судом обставини, а не тільки на резолютивну частину рішення суду.
Необхідно звернути увагу, що преюдиціальність має свої суб'єктивні і об'єктивні межі, які мають бути в сукупності. Суб'єктивні межі мають місце, коли в обох справах беруть участь одні й ті самі особи або їх представники. Якщо судове рішення зачіпає інтереси осіб, які не були залучені адміністративним судом до справи, то преюдиційність на таких осіб не може поширюватися.
2. Відповідно до ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Це означає, що загальновідомість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі і за колом осіб. Обмеженість у часі пов'язана з природною властивістю людської пам'яті забувати події, їх деталі і хронологію. Обмеженість у просторі пов'язана з тим, що обставини можуть мати як світову загально відомість, так і регіональну і лише конкретний суд може визначити для конкретних обставин їх загально відомість на цій території. Загальновідомість пов'язана і з певним колом осіб. Так, наприклад, певні факти у сфері публічної служби під час розгляду спору щодо її проходження, можуть бути відомі сторонам процесу і суду, який володіє цією інформацією, що базується на практиці розгляду певних категорій справ. Отже, загальновідомими вважатимуться обставини, які знають усі або переважна більшість громадян як мінімум на території певного регіону.
Отже, суд визнає загальновідомими факти, якщо вони стали або є відомими широкому загалу (колу) осіб, в тому числі і судовому складу (або судовому корпусу). Загальновідомі факти поділяються на всесвітньо відомі (наприклад, дата аварії на Чорнобильській АЕС - 26 квітня 1986 р.); відомі на території України (наприклад, факти початку і закінчення Великої вітчизняної війни - 22 червня 1941 р. і 9 травня 1945 р.); локально відомі, тобто на обмеженій території.
Про загальновідомість локальних фактів на відповідній території повинна бути зроблене позначення в судовому рішенні. Таке позначення необхідне на випадок перегляду рішення апеляційним або касаційним адміністративним судами. Про факти, відомі у всьому світі або на території України, в судовому рішенні позначення не робиться з причин їхньої відомості для судів вищих інстанцій на випадок апеляційного або касаційного перегляду.
3. Відповідно до ч. З ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо щодо цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їхнього визнання. Ця частина статті передбачає, що визнані факти -це обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини можуть не доказуватися, якщо щодо цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їхнього визнання. Отже, з огляду на аналіз цієї норми, можна дійти висновку, що за відсутності будь-якого застереження суд визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, факт вважає встановленим. Але якщо після попереднього судового засідання, на якому могло бути визнання факту, обставини, особа доведе, що таке визнання було здійснене внаслідок помилки, обману, насильства тощо, суд вважає це відмовою від визнання, тобто суддя повинен перевірити, а чи були наявні обставини, які змусили особу до такого визнання, до того ж особа повинна довести це на підставі доказів. Це свідчить про те, що в разі визнання стороною доведеності або існування в минулому юридичної обставини, подальше доказування є зайвим, оскільки в противному разі виникатиме суперечність подальшого процесу розгляду справи із загальними принципами сучасного адміністративного процесу. Так, з позиції принципу диспозитивності ніхто не може зобов'язати робити особу те, чого вона не бажає і що до її прав належить - брати участь в адміністративному процесі і «змусити» виграти справу неможливо. Отже, визнання може бути зроблене не тільки при впевненості сторін у існуванні факту, а й з метою, суперечною інтересам інших осіб, а також під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховування істини, що практично в суді встановити неможливо, але суддею має бути з'ясована ця обставина зі слів зацікавлених осіб. Умови визнання факту можуть бути висловлені не тільки усно, а й письмово поза залом судового засідання. Тому такий доказ перестане належати лише до пояснень сторін, а водночас належатиме до письмових засобів доказування, з чого можна зробити висновок про його змішаний характер і певні особливості визнання факту.
Цікавою для процесуального аналізу є й можливість представника визнавати факт встановленим. На нашу думку, слід враховувати, що положення про повноваження представника на ведення справи в суді свідчить про те, що він може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти особа. Тобто, з огляду на загальні та спеціальні права сторони, він має право визнавати факт встановленим, якщо таке обмеження його повноважень на вчинення цієї процесуальної дії не буде застережене у виданій йому довіреності. Але це питання неможливо розглядати без дослідження характеру представництва та процесуального статусу представника в справі.
У більшості випадків особи надають право участі в адміністративних справах іншим особам або за станом здоров'я та внаслідок юридичної некомпетентності, або з інших поважних причин, але найбільш поширеною рисою представника є те, що він не був безпосереднім учасником спірних чи конфліктних правовідносин. У цьому випадку винятком може вважатися представництво юридичних осіб, права та інтереси яких представляють у суді їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням та випадки представництва інтересів одним із співпозивачів чи співвідповідачів.
Отже, загалом пояснення представника мають відрізнятись від пояснень довірителя тим, що вони мають стосуватися правового аспекту розглядуваної справи, оскільки інше може пояснювати лише сама сторона. Отже, право визнавати факт є особистим правом сторін і яким не наділені треті особи. Отже, коли йдеться про визнання слід відокремлювати визнання позову часткове або повне від визнання факту, яким обґрунтовуються позовні вимоги. Тому слід завжди уточнювати, що визнає відповідач і треті особи на його боці - юридичну обставину, всі підстави позову, предмет позову чи зміст позову.
4. Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду в справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питаннях, чи відбулося діяння та чи вчинене воно цією особою.
В юридичній науці як на такі, що не потребують доказування, вказують на факти, що презумуються - такі факти, які згідно з законом вважаються встановленими. Хоча від обов'язку доказувати зазначені факти звільняється одна із сторін, таке припущення може бути спростовано у загальному порядку іншими особами, які беруть участь у справі.
Отже, необхідно ще раз підкреслити, що на практиці трапляються більш складні правові ситуації, коли в результаті дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди позивачеві, а в постанові ДАІ винним встановлений відповідач. У цьому випадку факт винності відповідача не розглядається у порядку адміністративного судочинства, оскільки для суду він вважається безспірним. Також набув законної сили вирок суду у кримінальній справі, який обов'язковий для суду, який розглядає справу про публічно-правові відносини (в адміністративному суді), якщо це стосується питань цієї самої особи, але в справах адміністративного судочинства України.