Стаття 14. Обов'язковість судових рішень

Чт, 02/05/2009 - 15:37 — Консультант

 

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в ад­міністративному суді, ухвалюється іменем України.

2.   Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

3.        Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

 

1. У відповідності з ч. 1 ст. 14 Кодексу адміністративного судо­чинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Це положення перекликається зі ст. 11 Закону України «Про судоустрій України», де зазначається, що рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 11 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш «Про судоустрій України» (далі - Закон № 3018-ІЇІ) судове рішення ухвалюється іменем України, завдяки чому воно сприймається як воля держави, а вирок, зокрема, визнається засудженим як правова оцінка державою його діяння. Бланк, на якому виготовлено судове рішення, обов'язково має містити державну символіку України, тобто герб, і напис «іменем України». Відсутність бланків судових рішень, що відповідають чинному законодавству, та недостатнє забезпечення ними судів призводить до неоднакового оформлення цих документів. Зокрема, постанови про закриття справ у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності нерідко складаються у довільній формі на самостійно розроблених судами бланках без державної символіки.

У чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) немає статті, в якій було б передбачено ухвалення судами іменем України постанов у справах про адміністративні право­порушення. Однак виходячи зі змісту конституційної норми (ч. 5 ст. 124)та ч. 1ст. 11 Закону №3018-111 судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Отже, в таких випадках суди повинні враховувати принцип дії верховенства права та виносити постанови від імені України, що й передбачено у проекті нового Кодексу (див.: «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення» // Узагальнення Верховного Суду України від 01.08.2004 р.).

Отже, судове рішення в справі є найважливішим актом правосуддя, оскільки воно ухвалюється іменем України незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі суддів (одноосо­бово чи колегіально) розглянуто справу.

При аналізі положень ч. 1 ст. 14 цього Кодексу необхідно звернутися до ст. 158 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачені види судових рішень адміністративного суду. Такими рішеннями є: 1) постанова - це судове рішення, яким суд вирішує спір по суті справи. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Отже, такі рішення відносяться до тих, якими закінчується розгляд адміністративної справи по суті та по ним виноситься постанова (див. ст. 158 цього Кодексу). При цьому слід зазначити, що суд може скористатися своїми повноваженнями лише після того, як він надасть належну правову оцінку в адміністра­тивному спорі. Це означає, що суд повинен повно та всебічно з'ясувати всі обставини в справі на підставі наданих особами, які беруть участь у справі, доказів, прийняти всі необхідні заходи щодо забезпечення та витребування доказів, які допоможуть встановити істину в справі, а також залучення третіх осіб, права та законні інтереси яких можуть бути порушені при ухваленні постанови та після виконання судом інших процесуальних дій, з метою ухвалення законного та обґрунто­ваного рішення.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності  компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Це не вичерпний перелік ухвалення постанов при задоволенні адміністра­тивного позову. Тут відображені найбільш типові випадки задоволення позовів.

Необхідно зазначити, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Таке право суду дає можливість застосовувати норми матеріального права до будь-якої життєвої ситуації, тим самим створюючи новий прецедент у судовій практиці. Крім того, слід зазначити, що суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити частину позовних вимог. Така постанова є також судовим рішенням, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді і ухвалюється іменем України. Таке положення законодавець закріпив у законі з метою зняття напруженості та громіздкості при судовому вирішенні спору в тому випадку, коли позивач вимагає задовольнити цілу низку позовних вимог, в доведенні яких необхідно вивчати різні за об'ємом обставини справи за наявними доказами. Це можливо лише за клопотанням особи, яка бере участь у справі (від сторін, третіх осіб, представників цих осіб - ст. 47 цього Кодексу).

Крім того, зупинення провадження по справі, закриття проваджен­ня по справі - це також є судовим рішенням, яким закінчується розгляд справи і проголошується ухвалою суду (ст.ст. 156, 157 цього Кодексу).

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати іменем України. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі.

Крім того, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Додаткове судове рішення також проголошується (ухвалюється) іменем України.

Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі: 1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін; 2) зміни ухвали суду першої інстанції; 3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали; 4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі; 5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі; 6) скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляцій­ної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, прого­лошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Судові рішення суду касаційної інстанції також ухвалюються іменем України. Розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі: 1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін; 2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд; 3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції; 4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження; 5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження; 6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З усіх процесуальних питань суд касаційної інстанції постановляє ухвали. Судові рішення суду касаційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Ухвалення судового рішення адміністративного суду, яким закінчується розгляд окремої справи в суді, іменем України визначає також і особливу роль суду серед інших органів державної влади як єдиного органу, що має право здійснювати правосуддя. Отже, в рішенні СУДУ реалізується право держави Україна на вирішення правових конфліктів у публічно-правовій сфері.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судо­чинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень гарантована, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на судовий захист було б примарним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії, зазначені у статті 6 Конвенції, якими користується особа на час судової стадії розгляду своїх вимог, втрачають зміст.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 і ч. З ст. 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнано однією з основних засад судо­чинства. Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Судові рішення набирають законної сили за правилами статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України. У випадках, визначених статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду належить виконувати негайно, не чекаючи набрання ними законної сили.

Невиконання судового рішення є підставою для адміністративної, кримінальної, цивільної та дисциплінарної відповідальності. 

Принцип обов'язковості судових рішень також стосується судів. Судове рішення суду вищої інстанції в одній і тій самій справі є обов'язковим для суду нижчої інстанції у разі направлення справи на новий розгляд. У частині встановлення обставин обов'язковими для судів є преюдиційні рішення (ч. 1,4ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України): 1) судове рішення в адміністративній справі, що набрало законної сили, - є обов'язковим для адміністративного суду при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини; 2) постанова суду в справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Крім того, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими також для осіб, які не брали участі у справі, оскільки вони мають рахуватися з рішеннями суду, співвідносити з ними свою поведінку. Отже, обов'язковість рішень суду, що набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) ці рішення не можуть бути скасовані або змінені будь-якими державними органами, громадськими організаціями, службовими та посадовими особами; 2) зазначені органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, яке вступило в законну силу; 3) жоден орган, крім суду наступної інстанції, не може скасувати рішення суду, що вступило в законну силу.

3. У відповідності з ч. З ст. 14 Кодексу адміністративного судо­чинства України невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, невиконання судового рішення є підставою для: 1) відповідальності, яку встановлено статтями 87-88 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (штраф), - за невиконання боржником - фізичною чи юридичною особою рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, а також за невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами; 2) адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 185 Кодексу України про адміністративні право­порушення від 7 грудня 1984 року (штраф) - за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу суду; 3) кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю) - за умисне невиконання службового особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Крім того, якщо невиконання судового рішення є порушенням трудових (службових) обов'язків, це є підставою для дисциплінарної відповідальності залежно від суб'єкта - згідно з вимогами статті 147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року.

Невиконання судового рішення, якщо цим особі завдано шкоду, є підставою для цивільної відповідальності. Шкоду, яку завдано невиконанням судового рішення, належить відшкодовувати за за­гальними правилами глави 82 ЦК України.

Усі інші судові рішення формально не є обов'язковими для врахування при розгляді подібних справ. Однак цілком зрозуміло, що суд вищої інстанції слідуватиме своїй позиції, яку вироблено під час розгляду подібних справ, і скасовуватиме рішення, у яких суди нижчого рівня необґрунтовано відійшли від цієї позиції. Якщо суди одного рівня своїми рішеннями допускатимуть різне застосування закону у тотожних питаннях, це, безумовно, завдаватиме шкоди авторитету судової влади. Виправленню таких ситуацій слугуватиме діяльність судів вищих інстанцій.