4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1. Основні терміни до теми.

Термін	Визначення
Езофагогастродуоденоскопія	Інструментальне дослідження стравоходу, шлунку та дуоденум за допомогою гастроскопу, що дозволяє провести візуалізацію слизової оболонки зазначених органів і при потребі провести біопсіюслизової.
Ерозія	Поверхневий дефект слизової оболонки.
Helicobacter pylori	Грамвід’ємні, які не утворюють спори; мають спіралеподібну або зігнуту форму, виявляються в астральному відділі шлунка.
Гастроезофагальний рефлюкс	Постійне або тимчасове мимовільне потрапляння шлункового вмісту в стравохід внаслідок зниження тонусу нижнього стравохідного сфінктера.
Дуоденогастральний рефлюкс	Порушення моторики воротаря (пілоруса), ослаблення його тонусу, підвищення тиску в дуоденум, що призводить до потрапляння дуоденального вмісту до шлунка
Печія	Специфічне відчуття за грудиною, зумовлене закидом шлункового вмісту до стравоходу.

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Що розуміють під терміном «хронічний гастрит», «хронічний гастродуоденіт», «виразкова хвороба 12-палої кишки»?

2. Як класифікують хронічний гастрит?

3. Назвіть основні етіологічні чинники виникнення загострення хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби.

4. Етіопатогенез хронічного гастриту, гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у дітей.

5. Клінічні прояви хронічного гастриту, гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

6. План обстеження хворого на гастрит та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

7. З чим необхідно диференціювати хронічний гастрит, гастродуоденіт та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки?

8. Ускладнення виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

9. Основні принципи лікування хронічного гастриту, гастродуоденіту та виразкової хвороби 12-палої кишки.

10. Принципи терапії виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

11. Прогноз хронічного гастриту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у дітей.

12. Принципи первинної та вторинної профілактики хронічного гастриту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки; диспансерне спостереження за дітьми із гастродуоденальною патологією.

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:

1. Участь у демонстрації хворого викладачем.

2. Самостійна курація хворого.

3. Складання плану обстеження.

4. Диференціальна діагностика, оцінка результатів лабораторно-інструментальних досліджень.

5. Складання плану лікування.

6. Засвоєння практичних навичок з надання невідкладної допомоги при гіпертермії та гострій дихальній недостатності.

7. Оформлення результатів практичної роботи.

5. Зміст заняття Захворювання стравоходу та шлунку

Рефлюкс-езофагіт - це запальний процес в дистальній частині стравоходу, що виникає під впливом дії на слизову оболонку шлункового соку, жовчі, ферментів при гастроезофагеальному рефлюксі.

Езофагіт. Класифікація:

- за походженням: первинний, вторинний;

- перебіг: гострий (тривалість захворювання до 2,5 місяців), підгострий (3-6 місяців), хронічний (тривалість понад 6 місяців з виразками, рубцювання та укорочення стравоходу);

- клінічній формі: больова, диспепсична, дисфагічна, малосимптомна;

- періоду хвороби: загострення, стихання загострення, ремісії;

- ускладнення: ускладнений езофагіт - кровотеча, перфорація ускладнення та інші; неускладнений;

- характер змін слизової оболонки у: катаральний, ерозивно-виразковий, геморагічний, некротичний;

- локалізації та поширеність змін: дифузний (поширений), локалізований, рефлюкс-езофагіт;

- ступінь тяжкості: легкий, среднетяжкий, тяжкий.

Рефлюкс-езофагіт.

Класифікація:

- ступінь тяжкості - I, II, III, IV, V ступенів;

- форма - латентна, больова, псевдокоронарна, геморагічно-анемічна;

- ускладнення: гостра кровотеча, рецидивуюча кровотеча, постгеморагічна анемія.

Дисфугкція стравоходу.

Класифікація:

- гіпертонічний тип (дифузний езофагоспазм, сегментарний езофагоспазм);

- гіпотонічний тип (гіпотонія або параліч стравоходу).

Обстеження:

- кал на приховану кров;

· електрокардіографія (одноразово);

· фіброезофагогастродуоденоскопія (до і після лікування);

· при підозрі на гостру або хронічну кровотечу з ерозивно-виразкових поразок стравоходу - група крові і резус-фактор, рівень сироваткового заліза;

Лікування проводиться в амбулаторно-поліклінічних умовах. Дієта - 5-6 прийомів їжі на день, невеликими за об'ємом порціями. Не слід вживати в їжу продукти, які знижують м'язовий тонус нижнього стравохідного сфінктера: тваринні жири, шоколад, цитрусові, томати та томатний сік. Максимально зменшити кількість гострих страв зі спеціями. Обмежуються жирні і смажені блюда, а також продукти, стимулюючі жовчовиділення та газоутворення, виключаються газовані напої, жувальні гумки; не лежати після їжі протягом 1,5 годин; не приймати їжу перед сном; не приймати лікарських засобів, що негативний впливають на моторику стравоходу і тонус нижнього стравохідного сфінктера (нітрати пролонгованої дії, антагоністи кальцію, теофілін) або ушкоджують слизову оболонку стравоходу (нестероїдні протизапальні препарати).

За відсутності ефекту через 7 днів призначають:

- домперидон (мотиліум)

- антациди (маалокс) по 5 -10 мл за годину після їжі 3 рази на день і 4-й раз безпосередньо перед сном.

При рефлюкс-езофагіті I та II ступенів тяжкості застосовують:

- Н 2-блокатори II - III покоління – ранітидіин;;

- антациди - маалокс - 5 - 10 мл через 1-1,5 години після їжі 3 рази на день і перед сном на період наявності симптомів.

Лікування припиняють через 6 тижнів, якщо наступила ремісія.

При рефлюкс-езофагітеі III і IV ступеня тяжкості:

- інгібітори протонної помпи - омепразол по 20 міліграм 1 або 2 рази на день вранці та ввечері;

Функціональні порушення верхніх відділів органів травлення (ФПВВОТ) або невиразкова диспепсія.

Функціональні порушення верхніх відділів органів травлення (ФПВВОТ), - це стани, що супроводжуються розладами моторної та/або секреторної функції органів травлення без морфологічних змін їх структури. Римські критерії діагностики, II (пункт G, педіатрія, Рим, 1999).

Діагностика

- вивчити анамнезу, у тому числі і сімейного;

- скарги хворого та причини їх виникнення (зв'язку з психогенними, фізичними і харчовими чинниками);

- неінвазивні методи обстеження (УЗД шлунку з наповненням або контрастними капсулами, дихальні тести, ІФА із специфічними діагностикумами);

- ФЕГДС з морфологічним дослідженням біоптату, визначення HP – інфікування;

- добовий моніторинг рН стравоходу та шлунку. ЛІКУВАННЯ

Стартовий напрям :

- зміна режиму дня та поведінки, харчування, зменшити вплив травмуючих чинників;

- за відсутності ефекту від зазнаених заходів призначають медікаментозне лікування:

- при виявленні моторних порушеннь:

- прокінетики - мотиліум 2-3 тижні;

- при секреторних порушеннях:

- антацидні засоби у вікових дозах; - за відсутності ефекту їх поєднане застосування.

- за відсутності ефекту від попередньої терапії:

- прокінетики та Н2-гістаміноблокатори, або

- прокінетики та інгібітори протонної помпи;

- при Н.pylori, інфікованих ураженнях – антихелікобактерна ерадикаційна терапія.