на політика держави виступає як засіб забезпечення повної зайня­тості); 3) "держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечуєть­ся мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайня­тість (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення "рівності, кооперації і солідарності").

Усі моделі соціальних держав об'єднує ідея про пов'язаність економічного розвитку із соціальним вирівнюванням у тому сенсі, що економічний розвиток сприятиме соціальному вирівнюванню, а соці­альне вирівнювання позитивно впливатиме на економічний розвиток.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конститу­ції України" (08.06.1995 р.). Тут, зокрема, підкреслюється, що договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке положен­ня щодо необхідності побудови в Україні соціальної держави містить­ся в ст. 1 Конституції України 1996 р. У ч.І ст. З Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторка­ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Формуванню соціальної держави в Україні можуть сприяти такі заходи: законодавче установлення обсягу соціальних послуг і їх державне гарантування; формування соціального законодав­ства на чолі з Соціальним кодексом; введення інституту омбудсма-на (Уповноваженого Верховної Ради з прав людини) з соціальних питань; створення в судах загальної юрисдикції колегій із розгляду соціальних спорів та ін.

Прогнозувати успішний розвиток України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів верховенства права (правової державності), демократизму, соціальної державності.

§ 7. Правова політика держави

Правова політика держави - це правова програма її діяльності, що ґрунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпе-

чепня збалансованості взаємних прав, обов'язків і відповідальнос­ті держави, суспільства, особи. Правова політика держави є різнови­дом і складовою частиною єдиної соціальної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічною, бюджетною, податковою, митною, монетарною, антиінфляційною, інноваційною тощо. Без такого зв'язку неможливо реалізувати різноманітні завдання і функ­ції держави.

Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання, правова політика є особливою формою вираження державної полі­тики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонуван­ня громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Інші види політики можуть бути успішно здійснені тільки разом із правовою політикою.

Правова політика держави реалізується в трьох основних напрям­ках: 1) нормотворчість; 2) застосування права; 3) розвиток правосвідо­мості і правової культури населення. Елементи цих напрямків різно­манітні: вдосконалення стратегії і практики законотворчості, чітке встановлення сфер правового регулювання, реформування судової системи, спеціалізація юридичної практичної діяльності, розробка і утвердження державного стандарту підготовки юриста, підвищен­ня рівня правової інформованості населення, забезпечення механізму притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб у судово­му порядку та ін.

Правова політика держави перебуває в постійному русі, динамі­ці, на неї впливає безліч факторів об'єктивного (економічних, полі­тичних та ін.) і суб'єктивного характеру (імідж Президента та ін.), що змінюються. Можливі нові аспекти її розвитку чи зміна пріо­ритетів на якомусь етапі. Проте у сутності своїй вона призначена бути стабільною: її основу повинні становити демократичні, гума­ністичні принципи. Така стабільність політики, за всієї її рухливос­ті, забезпечує за допомогою права надійність формування і функці­онування правової системи суспільства.

Пріоритетами правової політики в Україні є першочерго­ві завдання, які необхідно вирішувати тепер і в найближчій перспективі:

1) втілення принципу верховенства права, побудова правової дер­жави, громадянського суспільства;

і ' Правова політика держави

2. удосконалення законодавства і практики його застосування, тобто наближення правових текстів законів і практики їх реа­лізації до реальних потреб та інтересів людини в суспільстві;

3. створення надійної, відносно стабільної правової бази держав-

них реформ;

4) підтримка самостійності і незалежності вітчизняної юриспру-

денції;

5. боротьба зі злочинністю;

6. створення системи правових засобів, спрямованих на боротьбу

з корупцією;

7. зміцнення охорони і захисту прав людини;

8. подолання правового нігілізму й ідеалізму, підвищення рівня

правової культури населення та ін. Правова політика держави деталізується в її різних правових підсистемах (видах): кримінально-правова, судова, кримінально-виправна, правоохоронна, цивільно-правова, інформаційно-правова та ін. Вектором розвитку кожної з них є принцип верховенства права.

Правова політика держави відображена в програмно-правових документах (програма проведення правової реформи), проектах (проекти Конституції), концепціях (концепції цивільного, кримі­нального, адміністративного й інших кодексів), заявах, законодавчих актах, у тому числі тих, які стосуються правозастосовної сфери, що є галуззю докладання праці юристів-професіоналів (суд, прокуратура, міліція, нотаріат та ін.).

Правову політику в Україні формують Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд, парламент­ські комітети, депутатський корпус, наукові установи, представниць­кі і виконавчі органи. У її формуванні беруть участь політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання, а також громадяни як через органи державної влади і місцевого управління, так і безпосередньо. Відповідальна роль у цьому процесі належить органам юстиції, судо­вим, прокурорським, слідчим та іншим органам, що мають значну правоохоронну, правозастосову і правовиховну практику. Вони не лише формують правову політику, а й виступають її реалізаторами.

Велику відповідальність у розробці і проведенні правової полі­тики держави покладено на Міністерство юстиції України та його

органи на місцях²³ як основні її генератори і координатори. Від ефек­тивної роботи Міністерства юстиції України залежить організаційне забезпечення планування законопроектної роботи і роботи з адапта­ції законодавства України до законодавства Європейського Союзу, виконання рішень судів, роботи нотаріату й органів реєстрації актів громадянського стану, розвитку правової інформатизації, здійснення міжнародно-правові співпраці та ін.

²³ Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства юсти­ції України в Автономній Республіці Крим, обласні. Київське і Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні в містах (містах обласного підпоряд­кування) управління юстиції, підприємства, установи й організації, що належать до сфери його управління.