5.3.Психосоціальна робота

Психосоціальна робота є для багатьох достатній, але розпливчастим поняттям. У доповіді з психотерапії (1975) вона визначалася як «професійне заняття з ясним розумінням того, яке значення мають соціальна організація і форми людського спілкування для псіхічес-кого розвитку і благополуччя індивіда».

Психосоціальна робота - це напрямок в соціальній ра-боті, яку приділяє особливу ува-ня психологічним аспектам важкій життєвій ситуації клі-ента.

Поняття "псіхосо-соціальне", з одного боку, визначає точку зору на причини людського страждання - соціальні та психиче-ські проблеми взаємодіють один з одним, з іншого сто-ку, вказує шляхи вирішення проблеми, що враховують як соціальні, так і психологічні аспекти , з якими-ми, в свою чергу, працюють паралельно.

У практичній роботі кордону між психотерапією та психосоціальної роботою часто є рухомими.

Тієї професійною групою, яка знаходиться на вододілі між психотерапією та психосоціальної рабо-той, є соціальні працівники в системі соціального захисту, кримінального виправлення, шкільного освітньої-ня і більшої частини закладів охорони здоров'я. У своїй практичній діяльності вони часто застосовують ють психотерапевтичні знання, але не впевнені, якою мірою при цьому вони регулярно здійснюють психотерапію. Тому в останні роки їх роботу стали називати психо-соціальної. Порівняти різні робочі форми псіхотера-ПІІ і псіхосоціологіі можна на прикладі їх різних це-лей та рівня домагань, коли мова йде про зміну си-туації пацієнта / клієнта.

Тут можна виділити три напрями психосоціальної роботи:

1. Соціальна служба.

2. Психосоціальна робота:

- Суспільно спрямований вплив;

- Індивідуально спрямований вплив.

3. Лікування (вплив):

- Психосоціального впливу;

- Психотерапія.

6. Лекція №6. Основні теоретичні аспекти роботи з сім`єю (2 години)

6.1.Поняття сім'ї з точки зору різних наук.

Нестабільність сімейного способу життя відображається насамперед у зростанні кількості розлучень, у постійному ско­роченні кількості дітей на кожну сімейну пару.

У більшості розвинутих країн спостерігається другий демог­рафічний перехід від малодітної до переважно однодітної сім'ї, що викликане не економічними, а насамперед соціальними причинами. Відсутні дані, за якими можна було б зробити вис­новок про те, чи безповоротний другий демографічний перехід, чи це тимчасовий, можливо, циклічний процес, і стереотипи сімейного життя знову відродять модель сім'ї, яка має середню кількість дітей, або навіть багатодітної сім'ї.

На фоні загального скорочення народжуваності відбуваєть­ся зростання кількості позашлюбних дітей. Ще однією ознакою нестабільності сімейного способу життя є переконання, що са­мотність є привабливим і комфортабельним стилем життя.

В Україні за останні роки поширені орієнтації на роздрібнен­ня сімей і, як наслідок, - переважання простих (нуклеарних) сімей; розповсюдження малодітності та надмірної однодітності; стійка тенденція формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок підвищеної розлученості і безшлюбного материнства; розповсюд­ження різних форм шлюбно-сімейних стосунків, заснованих на консенсуальних (юридично не оформлених) шлюбах; значна і стійка частка сімей (порівняно з високоурбанізованими країнами світу), у складі яких перебувають один із батьків подружжя або інші родичі (як наслідок міцних родинних стосунків, властивих ментальності українського населення); поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, а й у молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаш­тованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції).

Такі тенденції в розвитку сучасної сім'ї породжують багато соціальних проблем, у вирішенні яких значну роль повинні відіграти соціальні служби.