2. Механізм валютного регулювання

Рівні валютного регулювання. Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавний (у т.ч. регіо­нальний) і національний. Сучасний механізм валютного регулюван­ня склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побудови всієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладе­ні світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийня­тими країнами-учасницями постановами та домовленостями.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи та нормативні параметри визначаються законо­давчими актами кожної країни.

МВФ у системі валютного регулювання. У 1992 р. у

члени МВФ були прийняті країни колишнього СРСР, у т.ч. й Україна. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, яке ведеться цією важливою між­народною організацією. Сьогодні її членами є практично всі (за невеликим винятком) країни світу.

Рішення про створення МВФ було прийняте Бреттонвудською конференцією у 1944 р. Угода про МВФ після відповідної ратифікації країнами-учасницями набула чинності у грудні 1945 р.

Статутом МВФ визначено, що метою цієї організації є забезпе­чення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учас-ниць.

72 Розділ 4

У статті IV Статуту МВФ зазначено: «Фонд повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефек­тивне функціонування».

МВФ також має здійснювати аналіз виконання кожною краї-ною-членом загальних зобов'язань. Статутом передбачено, що краї-ни-учасниці, вступаючи у Фонд, добровільно зобов'язуються спрівпра-цювати з Фондом і між собою у питаннях стабілізації валютних відносин.

У розв'язанні цього комплексу завдань першочергова увага приділяється системі заходів щодо регулювання валютних курсів, які забезпечують найсприятливіші умови розвитку зовнішньоеко­номічної діяльності країн-учасниць, щодо зниження валютного ризику, кон'юнктурної невизначеності та ін. У Статуті МВФ вказується, що «...Фонд буде слідкувати за політикою країн-учасниць у сфері валютних курсів».

У квітні 1977 р. директорат МВФ у межах своїх повноважень щодо спостереження за політикою у сфері валютних курсів визна­чив три основні принципи, якими мусять керуватися країни-учасниці

Фонду.

По-перше, кожна країна-член Фонду повинна не допускати такої маніпуляції валютними курсами, яка б дала їй змогу отримати неспра­ведливі конкурентні переваги над іншими країнами.

По-друге, обов'язком кожної країни є здійснення валютного регулювання, спрямованого на уникнення руйнівних наслідків, які викликані короткостроковими коливаннями обмінних курсів.

По-третє, при проведенні політики регулювання валютного курсу мають враховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валютах яких здійснюється інтервенція.

МВФ має змогу активно впливати на країни-учасниці у питан­нях виконання ними відповідних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми та механізм взаємних консультацій.

Стабілізаційні програми пов'язані з наданням кредитів на фі­нансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих кра­їн. У встановленому порядку кредит надається в іноземній валюті строком на 3-5 років в обсязі 25% квоти автоматично. Понад цей ліміт надання кредитів супроводжується вивченням Фондом економічної ситуації у країні і вимогами проведення жорстких заходів стабілізаційного характеру.

Практика валютного регулювання

73

о регул

Відмова країни, яка хоче отримати кредит, виконувати рекомен­дації Фонду фактично закриває їй допуск до світового ринку капіта­лів. Нині 55 країн-учасниць Фонду беруть участь у здійсненні такого типу стабілізаційних програм.

Роль Світового банку у валютному регулюванні. Важ

ливою ланкою у системі валютних відносин є Світовий банк -міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гемпшір) у 1944 р. (попередня назва Світового банку - Міжнародний банк реконструкції та розвит­ку).

Вступ країни в МВФ автоматично забезпечує їй членство у Світовому банку. Водночас вся кредитна діяльність банку, яка звичайно має довгостроковий характер і пов'язана з фінансуванням об'єктів виробничого призначення прямо та безпосередньо синхроні­зується з відповідними експертними оцінками МВФ.

Мова йде про те, що надання кредитів Фондом одночасно забез­печує відкриття кредитів і Світовим банком. Більше того, як свідчить світова практика, у цьому разі відповідно діють і найбільші приватні банки.

Вступивши у члени МВФ, Україна одночасно ввійшла у струк­туру Світового банку, їй виділена квота в 10 678 акцій на загальну суму 1,3 млрд. дол. Валютну готівку за членство України в банку в сумі 7,9 млн. дол. внесла Голландія, котра є країною-опікуном нашої країни у названій банківській структурі.

Вступ України до МВФ і Світового банку дає їй можливість отримувати достатньо вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.

р Національний рівень валютного регулювання. Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принци­пів і методів, що визначаються МВФ і регіональними союзами, в які входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку

Зміст валютного регулювання конститується діючим законодав­ством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та міжгосподарських розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні

74

Розділ 4

Практика валютного регулювання

75

валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування та розпорядження валют­ними цінностями, напрямки валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства тощо.

Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою систему контролю за припливом і відпливом іноземної валю­ти з країни в країну.

Із цією метою урядом приймаються постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, це поста­нови, які:

а) вимагають від окремих осіб чи фірм, що отримують іноземну валюту, передати або продати її урядові;

б) нормують запаси іноземної валюти.

Підприємець, який бажає здійснити платежі за кордон в іно­земній валюті, може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дозволить йому купити за рубежем стільки товарів, скільки він би хотів. Тому українська фірма, яка бажає експортувати свої товари за кордон, повинна знати про всі діючі постанови щодо валютного регулювання в Украіні і в інших країнах, позаяк вони можуть відбитися на її спроможності поставляти товари чи отримувати платежі з цих країн.