1.4. Організація психологічної допомоги

Об’єктами психологічної допомоги є військовослужбовці, що зазнають проблем і труднощів осо¬бистісного зростання, подолання тяжких ситуацій і розлади психічного здоров’я.

Девіантна поведінка – відхилення від норми психологічних особливостей конкретної людини, у поєднанні з порушенням соціальних (пра¬вових і моральних) норм, що знаходять вираження в її поведінці, яка відрізняється, як правило, від загальноприй¬нятих поглядів, мо¬же мати тимчасовий або постійний характер, а також різноманітний ступінь виразності: від більш «загострених» ок¬ремих рис характеру (акцентуації) до різноманітного роду не¬вротичних станів і деформацій особистості. Саме ці військовослужбовці є об’єктом найбільшої уваги посадових осіб і, у першу чергу, психолога військової частини і підрозділу.

Однак коло осіб, які потребують надання їм психологіч¬ної допомоги, не обмежується суб’єктами з відхиленнями у поведінці.

Найбільш типовою за рівнем суб’єктивної трудності для більшості військовослужбовців є ситуація адаптації до умов військової служби. Під терміном «адаптація» розуміється, з одного боку, стійкість особистості до умов середовища, з іншо¬го – процес пристосування біосистеми людини до обстанов¬ки, що змінюється. Процес адаптації воїна до умов служби вимагає величезної нервової праці, пов’язаної з відмовою від багатьох звичок і схильностей, вироблених протягом багать¬ох років, підпорядкування своєї поведінки новим вимогам. Процес адаптації протікає довше і частіше супроводжується різноманітними нервово-психічними розладами у осіб, які пе¬ренесли ураження центральної нервової системи, мають відхи¬лення в домашньому вихованні, а також слабкий адаптацій¬ний потенціал.

Посиленню негативних психологічних виявів можуть слу¬жити не тільки індивідуальні особливості конкретного військо¬вослужбовця, але й ті умови макро- і мікросоціального сере¬довища, в яких здійснюється його життєдіяльність (відно¬шення у військовому колективі, розірвання звичних зв’язків, несприятливі звістки з дому, відсутність уваги і дефіцит поваж¬ного відношення з боку командирів і т. п.).

Особливим предметом уваги психолога й інших посадо¬вих осіб повинні бути військовослужбовці з ознаками нерво¬во-психічної нестійкості (НПНС).

Нервово-психічна нестійкість (НПНС) – це схильність до зривів нервової системи військовослужбовця при значних фізичних і психічних навантаженнях.

Найбільш важливі чинники, що сприяють розви¬ненню нервово-психічної нестійкості:

слабка підготовка до військової служби і негативне відно¬шення до неї;

психотравмуючі конфлікти між молодими воїнами і військовослужбовцями більш раннього призову;

грубість і педагогічні помилки командирів; особливості рис характеру самого військовослужбовця (надмірна образливість, підозрілість, невпевненість, упертість тощо), у тому числі і фізіологічні особливості організ¬му, які зумовлюють ненадійність адаптаційних і компенсацій¬них механізмів;

психологічний клімат до призову (у родині, колі однолітків і у військовому підрозділі);

зловживання алкоголем, приводи в міліцію, ранній сек¬суальний досвід, вживання препаратів, що містять наркотики;

факт розлуки з родиною, близькими людьми, несприят¬ливі звістки з дому й ін.

Організація роботи щодо виявлення військовослужбовців з ознаками НПНС повинна передбачати планові заходи в пері¬од прибуття молодого поповнення в частину, у період адаптації до військової служби (перші 3-5 місяців), а також у період по¬дальшого проходження військової служби.

З прибуттям молодого поповнення в частину психо¬лог проводить інструктивно-методичне заняття з посадовими особами пункту прийому молодого поповнення і офіцерами підрозділів. На цьому занятті він у доступній формі розпові¬дає про сутність і ознаки вияву НПНС у спілкуванні, по¬ведінці, діяльності, зовнішньому вигляді військовослужбовців, а також указує, на що звернути увагу при вивченні доку¬ментів, спостереженні і в процесі бесіди з поповненням.

Побічні ознаки нервово-психіч¬ної нестійкості отримані у результаті вивчення документів: психічні захворювання у батьків і близь¬ких родичів, перенесені травми й інфекційні захворювання головного мозку, спостереження в психоневрологічному дис¬пансері, нічне нетримання сечі, виховання в неблагополучній родині, відсутність одного з батьків, наявність відстрочки від призову за станом здоров’я, приводи в міліцію, труднощі в навчанні і засвоєнні професії, утягнення до антисоціальних груп, складні відношення з товаришами, низька суспільна активність, вузькість і невідповідність інтересів і захоп¬лень віку людини, гарячність, дратівливість, нестійкість настрою, образ¬ливість, замкненість, безініціативність, зайва принциповість слабовілля, рання пристрасть до алкоголю, паління, вживан¬ня препаратів, що містять наркотики.

За наявності 1-2 ознак військовослужбовець заслуговує на більш пристальну увагу і спостереження, а за наявності 3-5 ознак – заноситься до списків для більш глибокого обстежен¬ня психологом.

Ознаки нервово-психічної нестійкості військо¬вослужбовця, виявлені в результаті спостереження в ході бесіди або проведення психологіч¬ного обстеження: зухвала поведін¬ка, легка дратівливість, запальність, нетерплячість і метушливість, театральність, демонстративність, сором¬ливість, замкненість, плаксивість, неспритність, незграбність і різкість рухів, скованість пози, незручна постава, немоти-вовані рухи руками і ногами, часте моргання, посіпування повік і щік, закушування губ, почервоніння шкіряних по¬кривів обличчя і шиї, підвищену спітнілість; недостатня кмітливість і тямучість, відповіді на питання не по суті; ви¬раз розгубленості й переляку; часте звертання до товаришів за роз’ясненнями; спізнення, затримки з початком роботи або її припинення при тестуванні; примітивність висловлювань.

Спостереження за поведінкою військовослужбовців у повсякденній обстановці повинно бути спрямованим на ви¬явлення осіб, схильних до замкненості, відокремленості, со¬ром’язливих, нерішучих, боязких, плаксивих або, навпаки, конфліктних, що вступають у сперечання, відмовляються ви¬конувати накази, порушують розпорядок, розв’язних у по¬ведінці.

За наявності навіть однієї з перерахованих ознак, що стійко виявляється в процесі всього спостереження, особливо у осіб, які вже мали за результатами вивчення документів 1-2 побічні ознаки НПНС, військовослужбовець заноситься до списку для поглибленого вивчення психологом частини.

До спостереження можна залучати і сержантський склад, заздалегідь провівши відповідний інструктаж з метою отри¬мання конкретних відомостей про особливості поведінки пред¬ставників молодого поповнення.

За результатами проведеної роботи психологом спільно з командирами підрозділів складається список військовослужбовців, що потре¬бують поглибленого психологічного обстеження щодо обме¬ження використання цих військовослужбовців за окремими спеціальностями і в певних ситуаціях. Військовослужбовці з різко вираженими ознаками нервово-психічної нестійкості подаються для медичного освідчення щодо здатності до військо¬вої служби.

У період адаптації до військової служби (перші 3-5 місяців) і подальшого проходження служби триває вивчен¬ня військовослужбовців, динамічне спостереження за особа¬ми з ознаками НПНС з метою контролю їхнього поточного стану і вироблення психологом пропозицій посадовим особам про міри індивідуально-виховного характеру щодо психопро-філактичних і психокорекційних заходів.

Предметом особливої уваги посадових осіб повинні бути військовослужбовці, які знаходяться в депресивному (при¬гніченому) стані. Досвід вивчення пригод, пов’язаних з суїцидальною поведінкою військовослужбовців показує, що напередодні самогубства або його спроби більшість з них зна¬ходились у психічному стані, який може бути охарактеризо¬ваним як депресивний. Причинами такого стану можуть слу-жити високозначимі для людини психотравмуючі події, що створюють конфліктну ситуацію, єдино можливим подолан¬ням або виходом з якої здаються суїцидальні дії.

Найбільш імовірними причинами для прийняття рішен¬ня про самогубство є:

ускладнена адапта¬ція військовослужбовця;

знущання з боку товаришів по службі;

втрата соціального статусу у військовому колективі;

побоювання відповідальності за скоєний злочин, провину;

смерть або зрада близької людини;

тривале соматичне або психічне захворювання;

слабкий фізичний розвиток.

Імовірність виникнення суїциду значно вища на початковому періоді служ¬би, під час несення служби у варті, а також якщо в підрозділі спостерігається важка морально-психологічна обстановка.

Суїцидальна поведінка, як прави¬ло, має певну тривалість і характеризується такою динамі¬кою: спочатку (під впливом конфліктної ситуації) у військо¬вослужбовця виникають суїцидальні думки, що характеризуються міркуваннями про відсутність сенсу життя, фантазіями на тему своєї смерті; після цього виникають суїцидальні за¬думи (розробка плану самогубства) і наміри (прийняття рішен¬ня про самогубство) і лише після цього здійснюються суїцидальні дії.

Період від виникнення перших суїцидальних думок до намірів вчинити самогубство – найбільш імовірний період, коли тим, хто оточує потенційного самогубця, вдається зу¬пинити його від скоєння задуманого. У цей період, як правило, у самого військовослужбовця спостерігається гостра потреба в теплих дружніх відношеннях, у співпереживанні й емоційній підтримці.

Ознаки, які можуть свідчити про наближення суїциду:

відкриті висловлювання про бажання покінчити з собою;

побічні натяки на можливість суїцидальних дій, демонст¬рація матеріальних атрибутів самогубства;

приховування патронів, накопичування лікарських пре¬паратів, пошук отруйних рідин, приготування мотузки і т. п.;

підвищений інтерес, часті розмови про самогубства;

прагнення до самотності, розірвання звичних зв’язків, зміна стереотипу поведінки;

надзвичайно наполегливі прохання про переведення в інший підрозділ, військову частину, про госпіталізацію, на¬дання відпустки за родинними обставинами;

раптова поява щедрості (роздача особистих речей), що супроводжується символічним прощанням;

втрата інтересу до навколишнього і т. д.

Запрошуючи такого військовослужбовця на бесіду (обо¬в’язково особисто), офіцеру-психологу необхідно встановити тісний емоційний контакт, виявляти істинну зацікавленість, терпимо, без сум¬ніву і критики, вислухати людину. Після відновлення послідов¬ності подій, що призвели до кризової ситуації, необхідно по¬казати (не зменшуючи значимості цієї ситуації для військо¬вослужбовця), що подібні ситуації виникають й у інших лю¬дей, що це тимчасове явище, що його життя потрібне його близьким, іншим людям. Головну увагу зосередити на спо¬собі і спільному плануванні подолання цієї ситуації. У кінці бесіди висловити свою підтримку і придати впевненість людині в своїх силах і можливостях.

Після проведення бесіди необхідно продумати питання направлення цього військовослужбовця, при необхідності, в лікувальну установу. При цьому будь-яка інформація, повідомлена під час бесіди, не може бути переда¬на будь-кому без згоди самого військовослужбовця. Не зали¬шати його без уваги, створити на деякий період режим і умо¬ви для діяльності без навантажень (не ставити в наряд, особ¬ливо зі зброєю, не посилати в рейс тощо).

Заходи з про¬філактики нервово-психічних зривів:

уважне, чуйне відношення до підлеглих, повага до їхніх почуттів, думок, суджень, пропозицій і т. д., недопущення на їх адресу різких образливих висловлювань, кривди і т. п.;

раціональний розподіл військовослужбовців за підрозді¬лами і спеціальностями з урахуванням їхньої підготовки й індивідуальних особливостей;

виключення необґрунтованих фізичних і морально-пси¬хологічних перевантажень військовослужбовців;

рівномірний розподіл нарядів на службу і роботу, ураху¬вання при призначенні до наряду фізичного стану і психоло¬гічного самопочуття воїнів;

постійне вивчення соціально-психологічних процесів у підрозділах, запитів, настроїв військовослужбовців;

створен¬ня здорового морально-психологічного клімату у військових колективах – атмосфери поважності, доброзичливості і взає¬модопомоги;

створення умов для вияву творчих здібностей військовос¬лужбовців, надання можливості відпочинку за власним пла¬ном;

аналіз обстановки в сім’ях військовослужбовців, обмін листами з батьками, установка у військовій частині міжмісько¬го телефону, з якого військовослужбовці в тяжку для них хвилину могли б зв’язатися з рідними і близькими, прийом військовослужбовців з особистих питань;

роз’яснення військовослужбовцям типологічних рис їхньо¬го характеру, можливих негативних виявів, пов’язаних з ними, і формулювання рекомендацій для самоконтролю і корекції (проводить особисто психолог);

знання найбільш типових ситуацій, в яких поведінка воїнів з ознаками нервово-психічної нестійкості буде не¬адекватною.