2. Місце об'єднаної Європи на сучасній полі­тичній карті світу

Сучасній ролі ЄС на політичній карті світу важко дати адекватну оцінку. ЄС являє собою нескінченний набір дилем, які виходять за рамки стандарт­них уявлень у сферах міжнародних відносин, міжнародної політики та політичної географії. Що являє собою ЄС? Це політичний альянс держав чи економічне інтеграційне об'єднан­ня? Чи ми спостерігаємо формування бага­тонаціональної наддержави?

ЄС не можна інтерпретувати лише як об'єднання держав, створене з метою реалізації спільних економічних інтересів. ЄС має територію, що складається з територій країн-учасниць. Має систему законодавства (комунітарне право), має чітко оформлену систему наднаціональних органів управління. Питання полягає в тому, як наднаціональна надбу­дова співвідноситься з національним суверенітетом країн — учасниць об'єднання. ЄС має низку атрибутів державного утворення, проте зі всією очевидністю не вкладається в класичне визначення держави.

Щодо просторового виміру, то сьогодні до ЄС входять 27 країн Європи: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірлан­дія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Пор­тугалія, Фінляндія, Франція, Швеція (склад ЄС до 2004 р., або ЄС-15), Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словач­чина, Словенія, Угорщина, Чехія (нові країни-члени, або ЄС-10), Румунія, Болгарія.

Офіційний статус країн-кандидатів на вступ мають Туреччина і Хорватія.

На рівні колективної свідомості й на рівні правлячих еліт існує розуміння, що Європа не може розширюватися безмежно. Але проголошення кінцевих кордонів ЄС, остаточних меж розширен­ня звело б нанівець усю зовнішньополітичну стратегію ЄС.

Рис. 5. Асиметрична інтеграція (або Європа змінних геометрій).

Просторове перекриття найважливіших інтеграційних утворень

3. Інституціональна система єс

Ядро інституціональної системи ЄС склалося із заснуванням перших співтовариств. Основою апарату управління є так званий інституціональний три­кутник: Рада Міністрів (або Рада Європейського Союзу, скороче­но — Рада), Європейська комісія (Комісія) та Європейський парламент. Комісія виступає ініціатором європейського законодав­ства, Рада разом із Європейським парламентом схвалюють або відхиляють ініціативи Комісії.

Рада Європейського Союзу є головним органом, що ухвалює рішення. На кожному засіданні Ради присутні по одному міністру від кожної країни-учасниці відповідно до теми обговорення (якщо обговорюються питання сільськогосподарської політи­ки, то зустрічаються міністри з сільського господарства, якщо зовнішня політика — міністри закордонних справ і т. д.). У Раді існує дев'ять галузевих «конфігурацій», що охоплюють усі галузі спільної політики. Роботу Ради в цілому планує і координує Рада із загальних питань та зовнішніх відносин. Адміністративну роботу Ради організовує її Генеральний секретаріат, розміщений у Брюсселі. Кожна з країн ЄС почергово очолює Раду впродовж шестимісячного періоду.

Європейська комісія є основним виконавчим органом «трикутни­ка». Починаючи із 2004 р. Комісія складається з 27 членів (по одному від кожної держави). Головною особливістю Комісії є її повна політична незалежність. Її члени не представляють інтересів своїх держав. Натомість орган діє від імені інтересів ЄС у цілому. Комісія є гарантом основоположних угод і гарантує виконання пос­танов, директив та рішень Ради та Європейського парламенту. Як­що відповідні документи не виконуються, Комісія може притягну­ти сторону-порушника до відповідальності в Європейському суді. Комісія є єдиним органом, що має право законодавчої ініціативи. Крім того, Комісія може сприяти досягненню згоди як у межах Ради, так і між Радою і Парламентом. Роботі Комісії допомагає цивільна служба, що складається з 36 генеральних правлінь та служб, що розташовані переважно у Брюсселі та Люксембурзі. На відміну від традиційних міжнародних організацій, Комісія має власні джерела фінансування і може діяти цілком незалежно.

Європейський парламент є виборним органом, що представляє громадян ЄС і бере участь у законодавчому процесі. З 1979 р. чле­ни Парламенту обираються прямим голосуванням строком на п'ять років. Нинішній склад Парламенту представлений 732 членами. Пленарні засідання проходять у Страсбурзі, додаткові сесії — у Брюсселі. Парламент поділяє із Радою законодавчі повноваження: оцінює проекти директив та постанов Комісії, дає згоду на підписання Комісією міжнародних угод, має право на відхилення пропонованого Комісією законодавства з широкого спектра питань. Повноваження Парламенту поступово розширюються.

Європейський суд покликаний розв'язувати суперечки між ор­ганами управління ЄС, гарантувати виконання базових угод і вторинного законодавства, а також давати інтерпретацію в разі його розбіжності з національними правови­ми нормами. Суд розміщений у Люксембурзі. Він складається з 27 суддів (по одному від кожної країни-члена), яким асистують вісім генеральних адвокатів, що призначаються за спільною зго­дою урядів держав. З 1989 р. було запроваджено суди першої інстанції, куди входять по одному судді з кожної країни. Вони розглядають справи фірм та приватних осіб, а також справи у сфері конкуренції.

Євро­пейський інвестиційний банк (ЄІБ), розташований у Люксембурзі, фінансує допомогу менш розвинутим регіонам ЄС, а також сприяє підвищенню конкурентоспроможності дрібного бізнесу.

Європейський центральний банк (ЄЦБ), розташований у Франк­фурті, забезпечує належний обіг євро та здійснює монетарну політику ЄС. Створення та реалізацію вторинного законодавства у спеціалізованих технічних, наукових та управлінських сферах покладено на систему децентралізованих органів, що складаєть­ся з 18 агенцій.