Література:

1. Андрианова Т. В. Геополитические теории ХХ в. (Социально-философское исследование). — М., 1996. — 178 с.

2. Базив Д. П. Геополитическая стратегия Украины. — К., 2000. — 192 с.

3. Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. — Львів: Лілея-НВ, 2000. — 236 с.

4. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. — 528 с.

5. Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: Геополітичне становище України та її національні інтереси. — К., 1997. — 426 с.

6. Дергачев В. А. Глобальная геоэкономика: Трансформация мирового экономического пространства. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. — 238 с.

7. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. — К.: МАУП, 2003. — 376 с.

8. Дністрянський М. С. Україна в політико-географічному вимірі. — Львів: ЛНУ, 2000. — 310 с.

9. Зюганов Г. На рубеже тысячелетий. Судьба России в современном мире. — М.: Мысль, 2001. — 574 с.

ЛЕКЦІЯ 9. ЄВРОПА В ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ

План:

1. Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни.

2. Місце об'єднаної Європи на сучасній політичній карті світу.

3. Інституціональна система ЄС.

4. Європа в геоекономічному та геополітичному вимірі.

1. Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни

Хоча європейська інтеграція є склад­ним історичним процесом формування культурних, етнічних, економічних та політичних зв'язків між європейськими народа­ми, який розпочався ще за доби Середньовіччя, сучасна гео­політична роль Європи була зумовлена ситуацією на політичній карті світу в повоєнний період.

За цих умов європейська інтелектуальна еліта концентрува­ла свої зусилля на пошукові шляхів подолання наслідків війни, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. У цей час починають активно обгово­рюватися ідеї федеративного устрою Європи, за якого діяльність наднаціональних органів унеможливила б виникнення міждер­жавних конфліктів.

Водночас ідеальні моделі федеративного устрою були прире­чені на невдачу через об'єктивну непідготовленість європейців до об'єднання.

Неможливість втілення федералістських ідей змусила ідеологів об'єднання Європи шукати компромісні шляхи. З ініціативи Жана Моне та Робера Шумана Франція висунула проект створення спільної франко-німецької організації для контролю над стра­тегічними на той час галузями промисловості — вугільною та ста­леливарною.

Рис. 4. Етапи розширення європейських співтовариств

У 1951 р. шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) підписали Паризьку угоду про утво­рення Європейського співтовариства з вугілля і сталі (ЄСВС), що було першим кроком на шляху формування Європейського Союзу (ЄС) у його сучасному вигляді. Інституціональна структура ЄСВС стала прообразом сучасної структури ЄС.

Пізніше, у 1957 р., було підписано Римські угоди щодо утворення аналогічної організації з атомної енергії (Євроатом), а також Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Слід зазначити, що успішно здійснювалися лише проекти економічної інтеграції. Плани політичного та військово-політич­ного співробітництва не діставали необхідної підтримки. Створення в 1949 р. Ради Європи не дало очікуваного ефекту у сфері політичного зближення європейських країн. Проект Європейського оборонного співтовариства був заблокований Францією. Таким чином, у військово-політичному відношенні Європа опинилася під протекцією США.

Після завершення формування ЄЕС європейська інтеграція перебувала у стані своєрідного застою, що тривав до середини 1980-х років. У 1973, 1981 та 1986 рр. відбулися поетапні розши­рення співтовариств.

У 1993 р. набрав сили Маастріхтський договір, згідно з яким європейські співтовариства об'єднувалися в Європейський Союз.

Формат організації та її функції були далі розвинуті Амстердамсь­ким договором від 1997 р. У цей період не лише поглиблюється економічна інтеграція (формування єдиного ринку доповнюється створенням єдиної валюти — євро), розвивається і набуває офіційного рівня співпраця у політичній сфері. Формується спіль­на зовнішня політика та політика безпеки. З розвитком інсти­туціональної системи ЄС дедалі більше набирає ознак федератив­ного утворення.

Структурні перетворення супроводжуються по­дальшим розширенням. У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія та Швеція, набирають чинності Шенгенські угоди, що передбачають зняття обмежень на пересування громадян і ліквідацію прикордонного та митного контролю між країнами-учасницями. У 2001 р. у Ніцці укладено угоду, що визначає новий формат інституціональної системи ЄС після чергової хвилі роз­ширення.

У 2004 р. відбувається новий етап розширення, що пе­ретворює ЄС із об'єднання 15 країн. У 2008 р. до ЄС приєднались Болгарія і Румунія.