3. Геопросторовий каркас території країни

Залежно від конфігурації території формуються територіальні структури різного ступеня складності.

Лінійна структура геопросторового каркаса території характерна для:

а) країн з витягнутою формою, наприклад Чилі, Куба, Норвегія, В'єтнам, Того, Бенін тощо;

б) країн, територія яких нерівномірно освоєна й економічна ак­тивність зосереджується вздовж одного (або кількох) транспорт­них коридорів. Така схема геопросторової організації території характерна для сибірських районів Росії або західних районів Ки­таю, Туркменістану, Канади, Єгипту, Лівії, Алжиру, Пакис­тану тощо.

Структури типу «дерево» трапляються або в країнах зі складною конфігурацією території, або в країнах, що розвиваються, які пере­бувають на стадії активного освоєння території. Це, наприклад, у першому випадку — Японія, Греція, Хорватія, Узбекистан; у другому — Бразилія, Мексика, Іран, Казахстан, Австралія тощо.

Зіркові структури характерні для компактних територій роз­винутих унітарних держав. Це, зокрема, центральна частина Європейської Росії, Франція, Велика Британія, пів­нічна частина Італії, Іспанія, Польща, Угорщина, Чехія, Біло­русь, Мексика, Аргентина та ін.

Ортогональні (або матричні) структури трапляються в держа­вах або великих за територією, або з поліцентричною структурою господарства. Приклад перших — США, Китай, Індія; других — ФРН, Україна тощо.

Література:

1. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура. — К.: Фенікс, 2003. — 584 с.

2. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 504 с.

3. Гринев В. Б. Потерянное десятилетие — контуры новейшей политической и экономической истории Украины. — К.: МАУП, 2001. — 432 с.

4. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геполитика и политическая география: Учебник. — М.: Аспект-Пресс, 2001. — 479 с.

5. Нартов Н. А. Геополитика: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 359 с.

6. Сирота Н. М. Основы геополитики: Учеб. пособие. — СПб.: ИВЭСЭП; Знание, 2001. — 136 с.

7. Тихонравов Ю. В. Геополитика: Учеб. пособие. — М.: Инфра — М, 2000. — 269 с.

Лекція 6. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГЕОПОЛІТИКИ

План:

1. Сутність, об’єкт, завдання геополітики.

2. Історичний розвиток геополітики.

3. Основні поняття і категорії геополітики.

4. Парадигми геополітики.

1. Сутність, об’єкт, завдання геополітики

Підходи до визначення геополітики надзвичайно різноманітні: від ототожнення її з мистецтвом управління загальносвітовим процесом, державою чи іншою спільнотою, через твердження, що геополітика є цілісною самостійною наукою, до визнання її світоглядною концепцією майбутнього.

Процес формування цілісного уявлення про геополітику як науку та вироблення єдиного поняттєво-термінологічного апарату ускладнює, однак водночас сприяє її методологічному збагаченню і розширенню сфери практичного застосування те, що серед геополітиків багато представників географічних, політичних, історичних та інших наук.

Термін «геополітика» етимологічно складається з двох грецьких слів: geo – земля, politicos — держава, громадянин та все, що пов'язане з містом. На відміну від політичної географії, чіткого і всеохопного визначення геополітики немає. Геополітику нерідко розуміють як науку, що вивчає глобальну політику, тобто стратегічний напрям політичних відносин, в основному сучасних. Поняття використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій держави, її місця в системі міжнародних досліджень, умов її участі у військово-політичних союзах.

Кілька поширених визначень геополітики:

• «Геополітика служить визначенню національної політики з урахуванням факторів впливу на неї природного середовища» (Енциклопедія «Вritaniса», 1994).

• «Це наука, яка вивчає і аналізує в єдності географічні, істо­ричні, політичні та інші взаємопов'язані фактори, які впливають на стратегічний потенціал держави» («Тhе Еnсусlореdіа Аmегісаnа», 1973).

• «Геополітика — це поєднання географічних і політичних факторів, що визначають положення держави чи регіону з ухилом на вплив географії на політику» (3. Бжезінський, 1997).

• «Наука про вивчення відносин між владною політикою в міжнародному плані й тими географічними рамками, в яких вона проводиться» (П. Галлуа, 1990).

• «Геополітика — це наука про контроль над простором» (В. Мадіссон, В. Шахов, 2003).

Отже, по-перше, стрижнем геополітики залишається гео­графія як динамічна система суспільно-природничих наук, що дає підстави більшості дослідників визначати її як географічну дисципліну. Супротивники даного підходу переважно політологи.

По-друге, геополітика пов'язує в одне ціле політичні процеси і земні простори. Раніше вважалося, що ця наука, на противагу політичній географії, досліджує лише глобальний простір, проте з'являється дедалі більше праць, присвячених політичній стратегії на мезо- та мікрорівні (регіональна геополітика, атомістична геополітика тощо).

Геополітика — це наука про багатогранну політику держав та інших суб'єктів, спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної, еко­номічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії.

Супротивники визнання за геополітикою статусу науки небезпідставно закидають їй суб'єктивність суджень, філософування, мрійництво. На це справді хибує прикладна геополітика, яка виходить з інтересів конкретного суб'єкта і є «теорією позиційної боротьби на світовій шахівниці».

Натомість академічна геополітика позбавлена національної заангажованості та авторського суб’єктивізму. За М. Мироненком, вона «повинна виокремити розумне з минулого і подати геополітичну аргументацію у вигляді загальних закономірностей і тенденцій геополітичних відносин» (В. Колосов, М. Мироненко, 2002).

Основним об'єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу в усій її різноманітності. Нині вона представле­на багатьма просторовими моделями.

Предметом дослідження геополітики є поля взаємодії («силові поля») – виокремлені сегменти суспільної діяльності, які взаємодіють з певним географічним простором.

Оскільки геополітика є суспільною наукою, то об'єкт і предмет її дослідження перебувають у постійній динаміці, відображаючи мінливу реальність.

Головним завданням геополітики є фіксація і прогноз меж полів взаємодії, динамічна мозаїка яких формує геополітичну структуру світу.

Інші завдання:

– дослідження механізмів і форм контролю над геопростором;

– геополітичне районування планети на основі розмежування геополітичних полів провідних акторів;

– виявлення об'єктивно існуючих просторових політичних одиниць, геостратегічних зон та геополітичних регіонів;

– подолання конфронтаційної логіки в міжнародних відносинах;

– розробка геополітичних кодів для суб'єктів геополітики тощо.