Питання 31

1. Класифікація ракетного озброєння.

Ракетна зброя ВМС (РЗВМС), це об'єднання корабельних, авіаційних і берегових ракетних комплексів для поразки наземних, морських та повітряних цілей. По характеру виконуємих задач РЗВМС ділиться на стратегічне, оперативне та тактичне. Стратегічна ракетна зброя включає ракетні комплекси підводних човнів з балістичними та крилатими ракетами, для знищення важливих об'єктів та території противника. Крім того крилаті ракети стратегічного типу можуть використовуватись з літаків морської ракетоносної авіації, надводних кораблів і рухомих берегових установок. Оперативна (Оперативно-тактична) та тактична Ракетна зброя використовується для поразки цілей, що мають оперативне або тактичне значення (корабельних груп, кораблів, літаків і т. і.) До нього відносяться зенітні протичовнові і протикорабельні ракетні комплекси ВМС, що стоять на озброєні кораблів і берегових ракетних частин ВМС.

Ракета – безпілотний літаючий апарат, що рухається під дією реактивної тяги. Основними частинами ракети є корпус, один або декілька ракетних двигунів, об'єму з паливом, системи керування, корисна нагрузка. Корпус ракети ділиться на відсіки і разом з аеродинамічними поверхнями утворює планер. Практично усі сучасні ракети користуються ракетним або повітряно-реактивним двигуном. На багатьох ракетах використовується також стартові двигуни, що відкидається після розгону. Система керування утримує задану траєкторію або наведення ракети на ціль за допомогою. аеродинамічних або комбінованих органів керування. Ракети без керування стабілізуються у польоті за рахунок повертання відносно повздовжньої осі або за допомогою хвостового оперення. По характеру задач, що вирішують, ракети діляться на стратегічні, оперативно-тактичні і тактичні. У залежності від місця пуску і знаходження цілі діляться на класи: "земля-земля", "земля-повітря", "земля-корабель", "корабель-корабель", "корабель-земля", "корабель-повітря", "повітря-корабель", "повітря-земля", "повітря-повітря". Ракети також можуть класифікуватися за призначенням, дальності польоту, типу бойової частини, формі траєкторії, типу реактивного двигуна, числу ступенів та ін.

Авіаційні ракети використовуються з літаючими апаратами для поразки наземних, морських та повітряний цілей. Авіаційні ракети як правило, є одноступеневі твердопаливні. Розрізняють некеруємі авіаційні ракети і керуємі.

Балістичні ракети є основний елемент ракетних комплексів наземного та морського базування, має вигляд безпілотного літального апарату, що не має аеродинамічної підіймаючої сили і що рухається по траєкторії вільно кинутого тіла. Дальність польоту визначається швидкістю, висотою та кутом нахилу ракети у кінці активної ділянки траєкторії. Балістичні ракети можуть бути керуємі і некеруємі, одно і багатоступеневі, з рідинними або твердопаливними ракетними двигунами і оснащуються моноблочними або розділяємими частинами у ядерному або звичайному знаряженні.

Зенітні ракети, основний елемент зенітно-ракетного комплексу наземного і корабельного базування. Різновидність крилатої ракети. Розрізняють зенітні ракети великої і малої дальності і самооборони.

Крилаті ракети основний елемент ракетних комплексів мобільного морського та наземного базування. Мають вигляд безпілотного керуємого літального апарату з несучими поверхнями, що створюють підйомну аеродинамічну силу при польоті у атмосфері. Крилата ракета може виконуватись по схемі літака з плоским крилом і оперенням для знищення високоманевренних цілей. На крилатих ракетах використовується ракетні і повітряно-реактивні двигуни. Вони оснащуються, як правило, комбінованими системами керування. Крилаті ракети з невеликими змінами у їх конструкції можуть використовуватись із торпедних апаратів підводного човна і пускових установок надводних кораблів.

Оперативно-тактичні ракети, як правило, керуєма ракета, для поразки об'єктів противника у оперативній глибині. Має різне по потужності ядерне або звичайне знарядження. Пуск виконується з наземних корабельних пускових установок, а також з літаків ракетоносіїв.

Протикорабельна ракета, основний елемент корабельних, авіаційних і берегових ракетних комплексів, використовується для поразки морських цілей. Має вигляд керуємої крилатої ракети, що дає високу точність влучення у ціль. Протикорабельна ракета має дальність польоту від 6-9км до 450-500км. На ціль ці ракети звичайно наводяться за допомогою комбінованої системи наведення.

Протирадіолокаційні ракети, використовуються для поразки наземних, корабельних і авіаційних РЛС. Має звичайно широкополосну головку самонаведення (ГСН), цифровий процесор для обробки сигналів від ГСН, виробки команд керування, утримання заданої траєкторії і апаратуру запам'ятовування координат цілі, що дає наведення ракети після закінчення роботи РЛС. Має осколочно-фугасну БЧ. ГСН може бути комбінованою.

Ракета-торпеда, протичовнова, одноступенева твердопаливна ракета, що доставляє у район цілі бойову частину – малогабаритну самонавідну торпеду. У розрахованій точці торпеда відділяється від носія і спускається на гальмівному парашуті. Після відділення парашута в момент приводнення і занурення на задану глибину торпеда призводить запрограмований маневр пошуку, і при вияву цілі, після чого самонаводиться на неї і знищує її. Пуск ракети-торпеди виконується із пускових установок надводних кораблів або торпедних апаратів підводних човнів у підводному положенні.

Стратегічна ракета, керуєма балістична або крилата ракета наземного, морського або повітряного базування, використовується для доставки головних частин великої потужності ядер, заряду до важливих стратегічних об'єктів для їх поразки. Стратегічні ракети можуть бути середньої дальності (від 1000 до 5500км) і міжконтинентальні.

Тактична ракета, керуєма або некеруєма ракета з невіддільною у польоті бойовою частиною ядерного або звичайного озброєння, використовується для запуски з наземних пускових установок, кораблів, підводних човнів, літаків і гелікоптерів по цілям противника у тактичній глибині. Ракети можуть використовуватися також для створення радіоелектронних перепон і для інших цілей.

Універсальна ракета, керуєма ракета, що у залежності від обставин може використовуватись для поразки різних цілей.

2. Загальна характеристика ракетного озброєння надводних кораблів.

1. Комплекси балістичних ракет.

Великі успіхи, що були зроблені у ракетобудуванні у кінці 50х початку 60х рр., необхідність подальшого підвищення ефективності ракетних комплексів ВМФ і бойової стійкості підводних човнів потребувала рішення ряду нових принципових питань, що дали можливість далі дати нові якості балістичним ракетам ВМС.

З прийняттям ракетного комплексу Р-11ФМ на озброєння Радянський Союз був єдиною країною у світі, у якої були ракетні підводні човни. Вже у 1960р. у складі вітчизняного флоту знаходилися більш десяти підводних човнів пр. АВ-611 і 629, озброєних серійними балістичними ракетами Р-11ФМ.

Першим вітчизняним комплексом, розробленим спеціально для підводних човнів, був комплекс Д-2 з балістичною ракетою Р-13. Ескіз проекту був виконаний колективом С.П.Корольова, однак у зв’язку з переходом його на розробку космічних літальних апаратів у подальшому відробка комплексу Д-2, як і усіх слідуючих комплексів морських балістичних ракет, проводилася під керівництвом В. П. Макєєва.

Однак ракетний комплекс Д-2 мали суттєвий недолік – старт ракет виконувався тільки з верхнього зрізу шахти, що знаходився вище поверхні моря. Тому у 1959р. було передбачені дослідно-конструкторські роботи по створенню комплексу Д-4 з ракетою Р-21, що стартувала з-під води і використовувалася на підводних човнах пр.628А і 658М.

Комплекс Д-4 стріляв на дальність майже у 2 рази вищу ніж Р-13. Комплекс РЗ Д-4 у 1963р. був прийнятий на озброєння ВМС.

У 1962р. приймається рішення о розробці малогабаритної ракети Р-27 комплексу Д-5 для озброєння атомних підводних човнів пр. 667-А і у 1968р. цей комплекс був прийнятий на озброєння.

У 1964р. починається розробка нового комплексу РЗ Д-9 з міжконтинентальною двохступіневою ракетою Р-29, він являється зброєю сполучаючою у собі якості міжконтинентальної ракети високої ефективності зі збільшеною боєздатністю. Проведенні іспити з експериментального підводного човна пр. 701 і головного підводного човна пр. 667-Б підтвердили правильність прийнятих технічних рішень по ракеті і комплексу Д-9 у цілому. У 1974р. комплекс Д-9 з ракетою Р-29 був прийнятий на озброєння.

ВМС прийняв якісно новий комплекс, що суттєво підвищив бойову міць морської ракетно-ядерної системи країни. Комплекс Д-9 був першим у світі морським комплексом з міжконтинентальною дальністю стрільби. Він дозволив різко підвищити боєздатність і бойову стійкість ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення (РПКСП). Він дав можливість поразки наземних цілей на усій території ймовірного противника як при патрульовання РПК СН у широких районах Світового океану, так і з прибережних районів РСРС, у тому числі і військово-морських баз.

Для збільшення максимальної дальності стрільби ракети Р-29 модернізували і у 1978р. був прийнятий на озброєння ракетний комплекс Д-9Д з ракетою Р-29Д, розташований на підводному човні пр. 667Б і 667БД.

Складний і довгий етап розробки та іспитів ракет ВМФ на твердому паливі завершився у 1980р. прийняттям у експлуатацію нового комплексу Д-11 з ракетою Р-31.

У 1977р. прийнятий на озброєння комплекс Д-9Р з ракетою Р-29Р, а у 1979р. його модифікація Д-9РЛ.

Комплекс Д-9РК з ракетою Р-29К, прийнятою на озброєння у 1982р., являється якісно новим комплексом, що суттєво підвищив міць морської ракетно-ядерної системи стратегічного призначення, РПК СН пр. 667БДР стали основними носіями балістичних ракет ВМФ.

2. Комплекси крилатих ракет.

У другій половині 50-х років почався інтенсивний розвиток крилатих ракет для озброєння підводних човнів, надводних кораблів та берегових частин.

У 1955-56 рр. починається розробка 3х комплексів самонавідних крилатих ракет з надводним стартом: для підводних човнів – П-6, надводних кораблів – П-35 і катерів – П-15.

Крилаті ракети П-15 х рідинним ракетним двигуном була дозвуковою (швидкість порядку 320м/с) і мала порівняно невелику дальність – 40км. Комплекс був прийнятий на озброєння катерів у 1960р.

Самонавідні крилаті ракети П-6 і П-35 мали турбореактивний двигун (ТРД) спеціальної розробки, що давало великі дальності і надзвукові швидкості польоту. Пуск ракет П-6 з підводних човнів і П-35 з надводних кораблів виконувався з пускових установок контейнерного типу. Комплекс П-35 у 1962р. прийнятий на озброєння ракетних крейсерів пр. 52 і 1134. Ракетний комплекс П-6 був прийнятий на озброєння атомних підводних човнів пр. 675, 651 у 1964р.

У 1969р. починається конструкторська розробка комплексу з самонавідною крилатою ракетою "Аметист", що мала підводний старт. Ця ракета була укомплектована стартовим агрегатом з двома ступінями тяги, що дає рух ракети під водою з заданою швидкістю і швидкий розгон її після виходу з-під води. Комплекс "Аметист" буз прийнятий на озброєння атомних підводних човнів пр. 661 і 670.

У 1962р. була почата конструкторська розробка нової модифікації катерного комплексу, з назвою "Терміт", у 1971-1972рр. закінчилася модернізація комплексу П-15, що дозволило збільшити дальність стрільби, зменшити висоту польоту ракети і вдосконалити систему керування. У результаті значно збільшилася ефективність стрільби. Новий комплекс під назвою "Терміт" прийнятий на озброєння ракетних катерів пр. 205 і надводних кораблів пр. 56У, 61М у 1972р.

У 1963р. почалися конструкторські розробки двох нових комплексів – "Базальт" і "Малахіт". Комплекс "Базальт" розроблявся на базі комплексу П-6 і використовувався для переозброєння підводних човнів пр. 675 і оснащення тяжких авіаносних крейсерів типа "Київ", що будувалися. Ракетний комплекс "Базальт" успішно пройшов державні іспити і у 1975р. прийнятий на озброєння підводних човнів, а у 1977р. – головного корабля пр. 1143.

У 1974р. на базі комплексу П-35 почав розроблятися комплекс "Прогрес", і був рекомендований до прийняття на озброєння ракетних крейсерів пр. 58 і 1143 а також стаціонарних систем і рухомих частин берегової оборони.

Процес удосконалення комплексів крилатих ракет для озброєння підводних човнів, надводних кораблів в берегових ракетних частин ВМС продовжується.

3. Зенітні ракетні комплекси.

У середині 60-х рр. зенітне ракетне озброєння вже займало провідне положення серед вогневих засобів ПВО корабельних сполучень. Початок розробки зенітних ракетних комплексів (ЗРК), було прокладено у 1955р., першим з'явився ЗРК "Волна" з ракетою В-600, розробленою, для ВМС і військ ПВО. Іспити ЗРК проходили на ЧФ з берегової стартової позиції і спеціально переобладнаного корабля пр. 56 (ем. "Бравий"). У 1962р. ЗРК "Волна" був прийнятий на озброєння. Головним кораблем-носієм комплексу став ракетний крейсер "Грозний", що ввійшов у склад ВМФ у тому ж році. У подальшому комплексом "Волна" були озброєні протичовнові і військові кораблі пр. 61, 61М, 58, 56К, 56А, 57А і 1134.

У 1965-68рр. комплекс пройшов модернізацію, і став називатися "Волна-М" з ракетою В-601.

У 1961р. була почата розробка другого ЗРК під шифром М-11. Державні іспити комплексу проводилися на головному кораблі-носії цього ЗРК пр. 1123. Комплекс М-11 з ракетою В-611 прийнятий на озброєння у 1969р. і має назву "Шторм". У подальшому їм були озброєні кораблі пр. 1134А, 1134Б і 1143. Комплекс є одним із основних засобів ПВО корабельних сполучень.

У 1972р. комплекс пройшов модернізацію й став називатися "Шторм-М" і тому ж році був прийнятий на озброєння. Паралельно з розробкою ЗРК "Шторм" велись роботи по створенню автономного ЗРК "Оса-М", що виконує автономний пошук, визначення і ефективне знищення повітряних цілей зі швидкостями польоту до 500м/с на дальності 9км у діапазоні висот від 50м до 60км. Іспити ЗРК "Оса-М" робились на малих кораблях пр. 1124 і 1234.

У 1971р. комплекс "Оса-М" був прийнятий на озброєння, повністю уніфікована по ракеті 9И33. Комплекс "Оса-М" є найбільш масовим ЗРК для ВМФ, їм озброєно більшість сучасних кораблів (пр. 1135, 1134Б, 1144 та ін.).