15. Проблеми потреб і мотивів особистості студента та їх формування у навчально-виховному процесі

Потреби та мотиви зумовлюють у студента бажання не лише засвоїти певний обсяг знань, але і прагнення до самоосвіти. Тому активізація потребно-мотиваційної сфери – головна умова підготовки майбутніх фахівців різних сфер суспільного життя, а серед них майбутніх менеджерів з туризму. Мотив є складним психологічним утворенням, який вибудовує сам студент. Перед педагогічною наукою стоять завдання розробки ефективних форм і методів позааудиторної роботи, які б суттєво підвищували рівень самостійної пізнавальної діяльності студентів, створювали умови для всебічного розвитку особистості. Однією з тенденцій удосконалення процесу підготовки майбутніх фахівців у вищій школі є розширення їх самостійності, що передбачає самостійний пошук і засвоєння студентом нової інформації, організацію діяльності, спрямовану на професійний розвиток.

Мотиви – це внутрішнє визначення діяльності суб’єкта, орієнтоване на реалізацію інтересів. Х. Хекхаузен у саме поняття мотив включає такі поняття як: потреба, прагнення, схильність.

Дослідники А. Маркова та І. Малафіїк поділяють мотиви, якими обумовлена активна навчальна діяльність, на дві великі групи:

пізнавальні, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання;

соціальні, пов’язані з різноманітними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми.

Як зазначає А. Маркова, існують такі рівні пізнавальних мотивів:

широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями – фактами, явищами, закономірностями),

навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів здобуття знань, прийомів самостійного здобуття знань),

мотиви самоосвіти (орієнтація на здобуття додаткових знань та побудова програми самовдосконалення.

Соціальні мотиви А. Маркова поділяє на такі рівні:

широкі пізнавальні мотиви (обов’язок та відповідальність, розуміння соціальної значимості майбутньої професії)

,вузькі соціальні (прагнення зайняти відповідну позицію у стосунках з оточуючими…). Дещо іншою є позиція А. Кузьмінського щодо класифікації мотивів навчання:

соціальні; спонукальні; пізнавальні;професійно-ціннісні; меркантильні.

Науковець С. Занюк стверджує, що мотивом чи навіть сукупністю мотивів мотивація діяльності особистості не вичерпується. Необхідно враховувати вплив факторів конкретної ситуації. Надмірна складність діяльності, несприятлива конкретна життєва ситуація призводить до зниження не лише мотивації, а й ефективності діяльності.

Коли мова йде про формування мотивації навчання, то слід створювати такі життєві та проблемні ситуації в яких би враховувався попередній досвід об’єкта навчально-виховної діяльності, індивідуальні риси особистості. Студент повинен навчитися сам передбачувати соціальні наслідки навчання, вміти долати труднощі в навчанні. Важливим у цьому процесі є і фіксація результату, і шляхи та засоби досягнення поставленої мети, які повинні бути гнучкими та мобільними.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби. Ю. Трофімов визначає потреби „як динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності” . Проблема активності особистості у діяльності зумовлена особистісними характеристиками та впливом мікро- та макросередовища.

Своєрідну ієрархічну модель класифікації потреб запропонував А. Маслоу :Потреба в самоактуалізації, Пізнавальні та естетичні потреби,Потреба в самоаналізі,Потреба в емоційних контактах,Потреба в безпеці, Фізіологічні потреби. Особливу спонукальну силу має мотивація, пов’язаназ самореалізацією особистості.