Поняття суб’єкта правових відносин

Суб'єкт права — це особа чи організація, за якими дер­жава визнає здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Юридична якість, чи властивість, бути суб'єктом права у правовідносинах не виникає сама собою.

Не природа, не суспільство, а тільки держава визначає, хто і за яких умов може бути суб'єктом права, а отже, і учасником правовідносин, які якості він повинен мати. Лише законом може встановлюватися і визначатися та особлива юридична якість, чи властивість, яка дозволяє особі чи орга­нізації стати суб'єктом права. Ця якість чи властивість на­зивається правосуб'єктністю.

Види суб'єктів права, учасників правовідносин

Суб'єктами права можуть бути фізичні і юридичні особи.

До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність. Фізична особа, зазначав ще Г. Шершеневич, «це суб'єкт права, який співпадає з людиною».

До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників пра­вових відносин, належать підприємства та організації. Вони:

а) мають відокремлене майно;

б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями;

в) можуть від свого імені набува­ти і здійснювати майнові та особисті немайнові права;

г) мають самостійний баланс чи кошторис;

д) можуть нести обов'яз­ки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність) у механізмі правового регулювання

Правосуб'єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності.

Правосуб'єктність – об'єднувальна категорія. На думку деяких вчених, вона включає в себе чотири елемента:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність, тобто здат­ність відповідати за цивільні правопорушення (делікти);

• осуд­ність — умова кримінальної відповідальності.

Види дієздатності

У державних і громадських органів та організацій – суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздат­ністю і дієздатністю. Вони виникають, здійснюються і при­пиняються одночасно. Щодо громадян – правоздатність виникає з моменту народження, а повна дієздатність – з досягненням повноліття. Згідно, наприклад, з українським законодавством, повна дієздатність фізичних осіб настає з 18-річного віку. Однак у цивільному праві особам дозволяєть­ся здійснювати дрібні правочини і у більш ранньому віці.

Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна (відносна) дієздатність: 14-18 років.

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю, а також одружений чи являється батьком чи матір’ю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування – за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Часткова дієздатність: до 14 років.

Обмежена дієздатність виражається в такому:

обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону.