23.2 Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні.

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашист­ська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору: комуністична (парти­занські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН—УПА).

У радянському партизанському русі можна виділити кілька етапів розвитку. На початку війни основним завданням була організація руху, збирання сил і розробка методів ведення бойових дій. До середини 1943 р. партизанський рух набув стабілізації, а згодом — мав стійкий наступальний характер.

Такий розвиток був обумовлений об’єктивни­ми чинниками.

Військова доктрина Радянського Союзу припу­скала ведення війни малою кров’ю на чужій те­риторії. Тому партизанська війна вважалася не­доцільною, що зумовила ліквідацію в 1930-ті рр. партизанських баз у прикордонних районах.

Початок війни був відзначений швидким про­суванням фашистських військ Україною, тому в тилу ворога залишилися цілі підрозділи радянсь­ких військ. Саме вони стали базою радянського партизанського руху.

Особливістю партизанського й підпільного руху в Україні було те, що в перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни, револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було мало. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. У з’єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння.

Додаткова інформація

Із наказу фельдмаршала Вільгельма Кєйтеля «Про придушення комуністично­го повстанського руху» (1941 р.): «Слід ужити найсуворіших заходів для запобі­гання подальшому розширенню руху. Слід ураховувати, що на зазначених терито­ріях людське життя нічого не варте. Спокутою за життя одного німецького солдата має вважатися страта 50—100 комуністів».

Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово- організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УПІПР, створений у червні 1942 р., на чолі з Т. Строкачем). Роботою цих центрів радянське керів­ництво вирішило піднести партизанський рух на вищий рівень і перетво­рити його на всенародний. В Україні діяли партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака (зробив рейд від Путивля до Карпат), О. Федорова (Чернігівщина), О. Сабурова (Сумська обл., Правобережна Україна), М. Наумова (Сумська обл.). У містах України діяло комуністи­чне й комсомольське підпілля.

У вирішальному 1943 р. партизанський рух значно активізувався. Дії партизанів координувалися з діями Червоної армії. Під час Курської битви партизани здійснили операцію «Рейкова війна» — підриви ешелонів, за­лізничних і шосейних мостів. Восени 1943 р. було проведено операцію «концерт»: підірвано комунікації ворога і виведено з ладу залізниці. Партизани вели самовіддану героїчну боротьбу, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні: помічника Коха — Функа, його радників — Вінтера і ПІнайдера, віцегубернатора Галичини Бауера. У Харкові радіокерована міна висадила в повітря будинок, у якому розміщувалось гестапо. Героями Радянського

Союзу стали відомі партизанські командири: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов. Однак ефективності партизанських дій заважала позиція И. Сталіна, який недооцінював значення партизанського руху. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р. Звільнення Правобережної і Західної України супроводжувалося активі­зацією партизанської боротьби з нацистськими окупантами. Понад 350 під­пільних організацій діяли у Вінницькій, Житомирській, Кам’янець-Поділь- ській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Партизани узгоджували свої дії з підрозділами Червоної армії. Вони до­помагали в звільненні обласних центрів, сіл, міст.

Рух Опору був преставлений також націоналістичною течією. Представ­ники українського національного руху створили на території Західної Укра­їни (на Поліссі та Волині) воєнні загони — Поліську Січ. їх сформував М. Боровець (Бульба), який вів партизанські дії проти фашистських окупа­нтів і радянських партизанів.

Представники націоналістичного руху намагалися відновити незалеж­ність України, воюючи проти фашистів і проти радянських військ. Полі­тичним центром націоналістичного руху була Організація українських націо­налістів (ОУН). Спочатку ОУН намагалась боротися проти радянських військ за допомогою нацистів, але ті виступили проти ОУН через національні ідеї організації та її прагнення створити незалежну Україну. 14 жовтня 1942 р. ОУН створила Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Тарас Чупринка). УПА була найбільш організованим військовим об’єднан­ням українського націоналістичного руху.

Додаткова інформація

З листівки «За що бореться Українська повстанська армія?»: «УПА бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. УПА бореться проти імперіалістів та імперій, тому ш;о в них один панівний народ поневолює культурно і політично й експлуатує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німе­цької «Нової Європи». У рядах УПА воюють українські селяни, робітники й інтелі­генти... за національне й соціальне визволення».

У 1943 р. відбулася політична еволюція поглядів діячів ОУН—УПА.

У серпні 1943 р. було вирішено вести боротьбу за незалежну державу разом з іншими поневоленими народами. Розглядалося навіть питання щодо альянсу із радянськими партизанами для боротьби з окупантами. Однак в основному ОУН—УПА і радянські партизани залишилися ворожі один одному.

У 1944 р., з наближенням Червоної армії до Галичини, УПА пішла на переговори з німцями, що завершилися компромісом. Німецька армія пови­нна була допомогти зброєю ОУН—-УПА для боротьби з Червоною армією.

Таким чином, у роки Другої світової війни формування ОУН—УПА вели боротьбу за відновлення української державності, відіграючи роль «третьої сили», яка захищає інтереси українського народу між двох ворогуючих бо­ків — радянського і нацистського.

Після звільнення Західної України від нацистських окупантів почалася радянізація. ОУН—УПА активно боролася за права українського населення. На початку 1950-х рр. ОУН—УПА була розгромлена.

У 2005 р. урядова комісія в складі робочої групи істориків Інституту історії НАН України підготувала експертний висновок про діяльність ОУН та УПА у роки Другої світової війни. Були проаналізовані такі питання: плани Гітлера стосовно України й ОУН, доля військових формувань націоналістів «Нахтигаль» і «Роланд»; україно-польське протистояння; протистояння українських націоналістів і органів радянської влади у роки війни тощо.

У дні святкування 61-ї річниці перемоги Президент України В. Ющенко закликав колишніх воїнів УПА і солдатів Червоної Армії до примирення.

Але перемога кувалася не тільки на фронті, а й у тилу. Гасло «Усе для фронту, усе для перемоги!» підкорило собі життя і діяльність народу України в роки війни. Уже за тиждень після початку війни всі підприємства були переведені на виконання замовлень для фронту..Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум були переобладнані під випуск або ремонт воєнної техніки. Так, Харківський танковий завод уже в грудні 1941 р. випустив першу партію танків, а всього за період війни було виготовлено понад 35 тис. танків.

Київський завод «Ленінська кузня», евакуйований у Зеленодольськ, практично відразу розпочав випуск воєнної продукції, а через три місяці обсяги виробництва збільшилися втричі.

Збирання врожаю відбувалося в складних умовах. Проте, темпи заготовки зерна в тилових районах у два-три рази перевищували довоєнні.

Вагомий внесок у перемогу зробили і науковці України. Група вчених на чолі з Є. Патоном розробила метод дугового автоматичного електрозварювання корпусів танків Т-34. І. Доброхотов винайшов нові методи виплавлення броньованої сталі.

В інституті клінічної фізіології, очолюваному академіком О. Богомольцем, були створені препарати для загоєння ран і переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі й консервування крові, підготували фахівців для роботи в них.

Співробітники інституту біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створили препарат, що прискорював процес згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока і розробив технологію пересадки рогівки. Висновок. В Україні рух Опору в роки Другої світової війни був представле­ний двома течіями: комуністичною і націоналістичною. Розкол у русі Опо­ру в Україні перешкоджав швидкому звільненню України від німецько-фа­шистських окупантів. І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім другим фронтом Великої Вітчизняної війни.

Ш Дати: червень 1942 р., 14 жовтня 1942 р., осінь 1943 р.

Поняття, терміни, назви: рух Опору, ОУН—УПА, УШПР.

Особистість в історії: С. Ковпак, Р. Шухевич (Тарас Чуприньса).

>

Білет 24