• 18.2 Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-х — у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.

У середині 1950-х рр. нове керівництво СРСР на чолі з М. Хрущовим здійснило спроби реформування системи управління народним господар­ством. Цих змін вимагав час.

У світовій історії цей період відзначався новим етапом розвитку, обумов­леним науково-технічною революцією (НТР). Завдяки досягненням НТР

якісно змінилася структура світового господарст­ва, у якому провідні місця посіли галузі, пов’яза­ні з виробництвом електронно-обчислювальної тех­ніки, автоматичних і телемеханічних пристроїв, а також атомна енергетика тощо. Саме ці галузі визначали економічну могутність держави. У се­редині 1950-х рр. СРСР увійшов в епоху науково- технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона переважно відбувалася в галузях воєнно-промислового комплексу. Радіо­техніка, електроніка, ЕОМ, штучні матеріали із заданими властивостями усе ширше стали застосовуватися у промисловості. У структурі промисловості виділяється машинобудування. Успішно розвивається літакобудування. На Харківсько­му авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київ­ському — турбогвинтовий літак АН-24. З’являються нові машинобудівні галузі, такі як легкове автомобілебудування (Запоріжжя), приладобудуван­ня (Харків) тощо.

У цей період були зведені найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду, уведені у дію нові ТЕС. Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони — Львівсько-Волинський, Дніп­ровський. Розроблялися нові родовища газу — Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Полтавській.

У 1955 р. у Криворіжжі став до ладу найбільший у Європі гірничозбага- чувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, використовувалася новітня технологія (завод «Криворіжсталь»).

З метою подолання відставання хімічної промисловості, яке позначалося на розвитку воєнно-промислового комплексу, були збудовані підприємства хіміч­ної промисловості: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чер­нігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

Меншого розвитку набули харчова й легка промисловість. Виробництво товарів народного споживання було налагоджено на підприємствах важкої промисловості.

Успіхи у важкій промисловості, на жаль, не забезпечували стійкого зрос­тання економічного розвитку. Спостерігалось суттєве відставання від провід­них капіталістичних країн.

У1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства — раднар- госгш, що повинні були виконувати управлінські функції в організованих економічних регіонах. Керівництво економікою з центру за галузевим прин­ципом було замінене місцевим керівництвом з області. Метою адміністра­тивної реформи було скорочення бюрократичного апарату, наближення управ­ління до виробництва, щоб активізувати ініціативу і зміцнити економічні зв’язки у регіонах.

Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п’ятирічно­го планування і прийняття семирічного плану (1959- 1965 рр.).

Реформа принесла не тільки позитивні результати, але й негативні на­слідки: послаблення єдиної технічної політики, порушення загальносоюз­них зв’язків при фактично централізованому плануванні. За таких умов стри­мувалось масове впровадження нових технологічних розробок.

Особливе місце у процесі реформування відводилось аграрному сектору, відставання якого ставало загрозливим. У 1950-ті рр. відбувалися численні пленуми ЦК КПРС і КПУ, де обговорювалися проблеми сільського госпо­дарства. Були вжиті заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази сіль­ського господарства, матеріального заохочення колгоспників тощо, які спри­яли досягненню позитивного, але короткочасного ефекту.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Поволжі, на Уралі, Північному Кавказі. Значний внесок у реалізацію цієї надпрограми зробила Україна, забезпечивши велику кількість людей і техніки.

Ці заходи мали екстенсивний характер, бо передбачали розвиток сіль­ського господарства за рахунок освоєння нових земель. Позитивний резуль­тат був короткочасний, і до початку 1960-х рр. земля, що постійно видува­ється вітрами, перестала давати великі врожаї.

Усередині 1950-х рр., а особливо після візиту до Америки (1959), М. Хру­щов дійшов висновку, що розв’язати зернову проблему можна за допомогою широкої культивації кукурудзи, як правило, за рахунок скорочення посівів інших культур. Почалося розширення посівів кукурудзи навіть у регіонах, не придатних для вирощування цієї теплолюбивої культури. У результаті часто не було ані кукурудзи, ані вівса й жита. Незабаром було висунуто новий уто­пічний план — наздогнати й перегнати Америку за виробництвом молока, масла та м’яса, для чого необхідно було збільшити їхнє виробництво утричі.

Додаткова інформація

З почином виступило керівництво Рязанської області. Під ніж відправили май­же всіх молочних корів, велику частину іншої худоби. М’ясо таємно скуповували в сусідніх областях. Зобов’язання були виконані. Але вже в 1960 р. область не виконала навіть плану здачі м’яса державі. Перший секретар обкому партії Ларіонов застрелився.

Ужиті заходи закріплювали екстенсивні методи господарювання, що пе­решкоджали прогресивному розвитку економіки. Згубний вплив справляла також практика приписок, липових звітів про «виконання й перевиконання плану», що набула широкого розповсюдження.

На початку 1960-х рр. сільське господарство опинилося на межі кризи. З 1962 р. стали зростати ціни на м’ясо й масло, почалися серйозні перебої з хлібом.

М. Хрущов зважився на нову реформу управління. Були створені коміте­ти з нової техніки, відроджені міністерства. Важелі керівництва промисло­вістю та будівництвом на території СРСР зосередила у своїх руках Вища рада народного господарства.

Додаткова інформація

У 1962 р. доктор економічних наук, професор Харківського інженерно-економіч­ного інституту А. Ліберман запропонував М. Хрущову поєднати директивне пла­нування з об’єктивними закономірностями ринкової економіки. Суть статті

А. Лібермана «План, прибуток і премія» була такою:

Побудова системи планування й оцінювання підприємств, упровадження но­вої техніки, поліпшення якості продукції з метою ефективності виробництва. Збереження централізованого керівництва.

Розширення прав підприємств у витраті фондів на потреби колективного й особистого заохочення.

Гнучке ціноутворення на нові вироби підприємств.

М. Хрущов не поділяв поглядів автора, але й не заборонив опублікувати статтю в газеті «Правда». Стаття А. Лібермана поклала початок економічній дискусії. Пропозиції А. Лібермана, що мали практичний характер, були підтримані вчени­ми й господарниками.

Таким чином, реформи зводилися до адміністративних методів керівниц­тва народним господарством за ігнорування економічних законів, що зумо­вило приреченість процесу реформування на невдачу.

Поряд із цим мали місце позитивні зрушення. За Хрущова відбулося під­несення життєвого рівня населення: скоротився до 7 годин робочий день, зросла заробітна плата, був скасований випуск обов’язкових облігацій дер­жавних позик. Почалося масове житлове будівництво. Родини стали одер­жувати окремі квартири. Продовжувалася газифікація міст. Колгоспники одержали паспорти і право вільного пересування країною. Було запровадже­но грошове і натуральне авансування колгоспників.

Микита Сергійович Хрущов народився в 1894 р. у селі Калинівка Курсь­кої губернії в бідній селянській родині. У 1908 р. сім’я переїхала у Донбас, де М. Хрущов почав свій трудовий шлях. Партійна кар’єра почалася із сере­дини 1920-х років. Завдяки Й. Сталіну М. Хрущов за нетривалий час подо­лав шлях від слухача Московської промислової академії до керівника пар­тійних організацій України і Москви.

У 1938 р. М. Хрущов став першим секретарем ЦК КП(б) України. У роки Великої Вітчизняної війни був членом Військових рад Південно-Західного, Ста- лінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. Війну за­кінчив у званні генерал-лейтенанта. У 1944—1947 р. був Головою Ради Мініс­трів України. З 1947 по 1949 р. був першим секретарем ЦК КП(б) України.

Й. Сталін відкликав М. Хрущова з цієї посади і призначив його першим секретарем Московського обласного комітету компартії. Після смерті Й. Сталіна в 1953 р. М. Хрущова було обрано першим секретарем ЦК, а 1958 р. він стає ще і Головою Ради Міністрів СРСР.

Заслуга М. Хрущова полягала в тім, що він зважився публічно викрити культ особи, розкрити правду про сталінські злочини, виступивши з допо­віддю на XX з’їзді КПРС у 1956 році. На цьому з’їзді було взято курс на оновлення соціалізму. М. Хрущов намагався демократизувати суспільство, реформувати економіку, прагнув розв’язувати соціальні проблеми. Проте він застосовував ті ж прийоми, які намагався зруйнувати, був непослідов­ний у проведенні реформ, вірив у власну безпомилковість. Тому започатко­вані Хрущовим зміни мали поверховий характер і короткочасний ефект. Помилки Хрущова посилили позиції тих, хто виступав проти рішень XX з’їзду КПРС, призвели до усунення М. Хрущова від влади в жовтні 1954 р.

Висновок. Економічні реформи наприкінці 1950-х — у першій половині 1960-х рр. повинні були забезпечити вступ країни до епохи НТР. Реформи

Білет 19