8.1. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.

Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовиць­ких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбув­ся державний переворот. До влади прийов Пав­ло Скоропадський.

Скоропадський Павло Петрович (1873—1945). Його предки походили з давнього козацького роду. Скоропадський був вихований у повазі й любові до української культури. Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. У роки Першої світової війни був командиром лейб-гвардійського полку, потім ко­мандував кавалерійською дивізією й армійським корпусом. Став генералом. Був обраний почесним отаманом Вільного козацтва України.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повнова­ження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій, Украї­ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою осо­бою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан.

П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земель­них власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні авс-тро-німецькі війська.

У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади, Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Україн­ську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм.

Після ліквідації в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян дер­жавними, удільними, а також викупленими у великих власників приватни­ми землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не­гативно сприйнята великими землевласниками.

У промисловості були відновлені права власників підприємств. Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижу­вати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових до­говорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валю­ту — гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонер­ні компанії тощо.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пере­вороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.

Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі пол­ки не було сформовано.

Православна віра проголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та геогра­фії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімна­зій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та пра­ва; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Україн­ська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Українська національна бібліо­тека, Державний український архів, Національна галерея мистецтв. Український театр драми та опери. Український історичний музей тощо.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних від­носин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Поль­щею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Гру­зії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжува­ли залишатися у складі Польщі.

В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман ого­лосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. геть­ман П. Скоропадський 'зрікся влади.

Висновок. Гетьман П. Скоропадський на деякий час зумів стабілізувати становище в Україні. Але внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння гетьманату.

■ Дати: 29—ЗО квітня 1918 р., 14 листопада 1918 р., 14 грудня 1918 р.

■ Поняття, терміни, назви: Рада Міністрів, Сейм.

■ Особистість в історії: П. Скоропадський.