11.1. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Є. Петрушевич. Злука унр і зунр.

Активізація національно-визвольного руху в За хідній Україні була пов'язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, по­силенням державної кризи в Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники захід­ноукраїнських політичних партій створили Укра­їнську Національну Раду (УНР). її очолив Єв­ген Петрушевич.

Євген Петрушевич народився в 1863 р. у ро­дині священика. Навчався у Львівській Академіч­ній гімназії, потім на юридичному факультеті Львівського університету. Після захисту докторської дисертації мав адво­катську контору. Брав участь у національному русі: очолював відділення товариства «Просвіта», був депутатом галицького сейму, членом Головної Української Ради, головою депутатської фракції від Галичини в австрій­ському парламенті. Є. Петрушевич стояв біля витоків створення ЗУНР, був її президентом. Нетривалий час входив до складу Директорії УНР як представник західної області УНР. Через політичні розбіжності з С. Петлюрою виїхав до Австрії. Проводив дипломатичну роботу проти оку­пації Галичини Польщею. Очолив уряд ЗУНР у вигнанні. Останні дні життя провів у Берліні.

УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту й узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, яка пізніше отримала назву Західноукраїнсь­ка Народна Республіка (ЗУНР).

1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Стані­слав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях до своїх рук і готуватися до

скликання Установчих Зборів. Революція переросла у війну за незалеж­ність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі По­сполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала тимчасовий уряд — Ге­неральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Уряд складався з Секретаріатів із військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, з публічних справ і віросповідань. Президентом став Євген Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила «Тимчасовий основний закон», відповідно до якого:

— новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Ре­спубліка (ЗУНР);

— були визначені кордони держави;

— закріплювалася державна незалежність;

— визначалися державний устрій, прапор, герб.

5 листопада 1918 р. відбулися вибори до законодавчого органу влади (пар­ламент) — Української Народної Ради. Уряд і президент прагнули вивести країну з глибокої економічної кризи, для чого було вжито таких заходів:

— монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;

— співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;

— початок відновлення роботи залізничного транспорту;

— уведення в обіг валюти — гривні й карбованця;

— 14 квітня 1919 р. із прийняттям Закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, прове­дення поділу землі між малозабезпеченими і безземельними селянами.

Проте уряд не зумів узяти під контроль нафтовидобуток (більшість розро­бок належала іноземцям), зупинити інфляцію і у повному обсязі реалізувати трудове законодавство. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти, спря­мована на відокремлення школи від церкви, а також стосовно політичних партій.

Проголошення незалежності ЗУНР привело до пожвавлення зовнішніх зв'язків уряду з країнами Європи та Америки. Зусиллями уряду ЗУНР та українських емігрантів в Австрії, Німеччині, Угорщині вдалося відкрити в цих країнах представництва на рівні посольств, а з урядами Італії, Канади, СІЛА та Чехо-Словаччини встановити дипломатичні відносини. Однак краї-ни-переможці в Першій світовій війні не визнавали ЗУНР.

На Паризькій мирній конференції у січні—червні 1919 р. делегація ЗУНР не змогла заручитися підтримкою держав Антанти. Французька делегація була зацікавлена в існуванні в Східній Європі міцної Польської держави, а тому в лютому 1919 р. надіслала до ЗУНР місію на чолі з генералом Берте-лемі (для припинення війни з Польщею). Делегація запропонувала урядові ЗУНР встановити демаркаційну лінію, за якою Львів та Дрогобицький ра­йон повинні були залишатися під владою Польщі. Уряд ЗУНР категорично відмовився прийняти таку пропозицію.

У таких умовах в липні 1919 р. почалося загарбання території Закарпат­тя чеськими та румунськими військами. Остаточно Закарпатська Україна перейшла під владу Чехо-Словаччини в вересні 1919 р. відповідно до умов Сен-Жерменського договору Угорщини з країнами Антанти, а у 1923 р. Рада послів Антанти визнала владу Польщі у Східній Галичині.

22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки (об'єднання) українських земель. Універсал про об'єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію. В урочистостях під час обміну грамотами брали участь делегати від Директорії (Б. Винниченко, С. Петлюра, А. Андрієвський, Ф. Швець, А. Макаренко та ін.; всього 60 осіб), галицькі делегати на чолі з Л. Бачинським, С. Вітви-цьким, Л. Цегальським, десятки тисяч киян, військо, представники інших держав.

Однак об'єднання всіх українських земель залишилося тільки деклара­цією. Воно мало політико-ідеологічний, а не державно-правовий характер: не були вироблені правові умови для його виконання, воно не було ратифіко­ване законними органами обох держав. Пізніше передбачалося затверджен­ня Акту Злуки всеукраїнськими установчими зборами.

Ідея соборності стала реальністю на дуже короткий період. Соборність 1919 р. виникла в найбільш важкі й трагічні для України дні. Тому україн­ські політики і громадські діячі того часу заслуговують на визнання, бо вони прагнули знайти шляхи збереження української державності.

Тепер щорічно 22 січня відзначається як свято День Соборності України.

Додаткова інформація

До поняття соборності входило уявлення про територіальну цілісність, неподіль­ність, незалежність і демократичність України. Ідея соборності веде свою історію від філософії Візантії, а також від політики єднання давньоруських земель навколо Київського князівського престолу.

У «Слові о полку Ігоревім» є заклик до єднання русичів. Ідея соборності знай­шла своє відображення в релігійній думці (праці Й. Борецького і П. Могили). Ідею соборності втілювали українські гетьмани Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Доро­шенко, П. Орлик.

У XIX — на початку XX ст. ідея соборності українських земель знайшла відо­браження в документах Кирило-Мефодіївського братства, суспільно-політичних поглядах М. Драгоманова і В. Антоновича. Про самостійність і суверенність Соборної України йшлося в прогресивному документі Української народної партії на чолі з М. Міхновським.

Висновок. ЗУНР прагнула відкрити широкі можливості для повноцінного Національно-державного, економічного й культурного життя українців. Уря­дові програми мали демократичний характер, але були короткочасними й залишилися нереалізованими. День Соборності України 22 січня 1919 р. увійшов в історію нашої держави як національне свято. Соборність земель України була досягнута дуже дорогою ціною, однак це, за словами І. Крип'я-кевича, був «сонячний момент» нашої історії. Ш Дати: 1 грудня 1918 р., 22 січня 1919 р.

■ Поняття, терміни, назви: УНР, ЗУНР, Акт Злуки, соборність.

■ Особистість в історії: Є. Петрушевич, В. Винниченко, К. Левицький.