28. Предмет, метод, сфера і межі правового регулювання.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин.

Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

28. Механізм правового регулювання та його основні елементи.

Правове регулювання — це цілеспрямований вплив права на су спільні відносини і поведінку осіб з метою їх впорядкування за допомо гою системи спеціальних юридичних засобів.

До елементів механізму правового регулювання належать: юри дичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти правореалізації, правосвідо мість та режим законності та правопорядку, який впроваджується в результаті досягнення цілей правового регулювання.

Кожній стадії правового регулювання відповідають специфічні елементи механізму правового регулювання (див. табл.), місце яких у механізмі правового регулювання обумовлене їх функціональною роллю. Функціонування механізму правового регулювання відріз няється послідовністю: кожен з його елементів вступає в дію на пев ній стадії правового регулювання.

 

Стадії правового регулювання	Елементи механізму правового регулювання
Правотворчість	Норма права, закріплена в нормативно-правовому акті
Настання умов, передбачених нормою права	Юридичні факти, оперативно-виконавчі правозастосовні акти
Установлення юридичного зв'язку між уповноваженими та зобов'язаними суб'єктами — конкретизація прав і обов'язків, передбачених нормою права	Правові відносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки
Втілення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків	Акти правореалізації (використання <—> — дотримання, — виконання)
Факультативна стадія настає у випадку недотримання суб'єктивних прав або невиконання юридичних обов'язків	Правоохоронний правозастосовчий акт

28. Основні правові системи сучасності та їх характеристика.

Пропонуємо класифікацію правових систем за такими типами: 1. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Усередині романо-германського типу правової системи виділяють два підтипи, або дві правові групи: — романську (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною у цій групі є національна правова система Франції); — германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Провідною у цій групі є національна правова система Німеччини). 2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північ на Ірландія, СІЛА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві групи: — англійське загальне право (Англія); — американське право (США). Крім того, поділ англо-американського типу правової системи можливий на дві групи: — європейське загальне право (Англія, Ірландія); — позаєвропейське загальне право (США, Канада). Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи. 3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класичних типів правової системи: романо-германської та англо-американської і має специфічні риси. У рамках цього типу можна виділити дві групи: — північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія); — латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.). 4. Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів: — релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи); — далекосхідний-традиційний (основні групи — китайська, японська); — звичаєво-общинний (африканська група — країни Африки, Мадагаскар). Соціалістичні правові системи в основному стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи менших — залежно від держави — новацій. Проте це не означає, що з урахуванням «соціалістичного» забарвлення їх не можна віднести до класично усталених типів правової системи.