95.Державна програма соціального захисту населення.

В економічно розвинених ринкових країнах система соціаль­ного забезпечення втілюється у дві основні форми: соціальне страхування та трансфертні виплати (від французького "транс­ферт" - передавати). Відмінність між ними полягає у тому, що перша із названих форм передбачає попередні регулярні внески до страхових фондів з боку роботодавців та самих осіб найманої праці. У цьому випадку виплати фактично с заробленими і не ма­ють відбитку державної благодійності.

Друга форма соціального забезпечення не передбачає попе­редніх спеціальних внесків. Отож, трансфертні виплати здійсню­ються у вигляді допомоги особі з боку держави незалежно від її трудового або грошового внеску до загального доходу нації.

За якими ж напрямками (або програмами) здійснюється соціальне страхування особи?

По-перше, воно передбачає програму страхування по ста­рості, яка реалізується у формі пенсій по старості.

По-друге, соціальне страхування здійснюється у формі виплат по втраті утриманця. Якщо померлий мав право на пенсію по старості, то її починають одержувати члени сім'ї, що були у ньо­го на утриманні.

По-третє, формою соціального страхування є виплати по втраті працездатності, що встановлюються для осіб віком до 65 років, якщо людина стала інвалідам внаслідок захворювання або нещасного випадку. Право на отримання цих виплат стосується людей, що сплатили певний обсяг страхових внесків і мають стаж роботи не менше 5 років. Іншим джерелом цих та попередніх ви­плат є податок з роботодавців, обсяг якого розраховується у про­центному відношенні від фонду заробітної плати.

По-четверте, суттєвою за своїм значенням є форма страхуван­ня по безробіттю.

Необхідно підкреслити, що в економічно розвинутих країнах, крім державної, існує приватна система Соціального страхуван­ня, яка, в свою чергу, передбачає дві форми: колективну та індивідуальну.

У першому випадку застосовується метод укладання колек­тивного договору між профспілками та підприємцями, який пе­редбачає певні соціальні виплат та гаранта (медичні страховки, приватні пенсії, оплачувані відпуски, додаткозі виплати на випа­док безробіття).

В другому випадку кожна особа індивідуально, шляхом отри­мання страхового полісу, прагне до підтримання свого соціаль­ного стану Найбільшого поширення індивідуальне соціальне страхування набуло в галузі медичного страхування.

Нарешті, необхідно з'ясувати, яким чином у економічно роз­винутих країнах функціонує другий елемент системи соціального забезпечення, що грунтується на трансфертних виплатах.

Як вище було зазначено, трансфертні виплати передбачають реалізацію конкретних програм державної допомоги і стосують­ся лише тієї категорії людей, які не мають принаймні мінімально­го доходу від своєї праці або ж взагалі не здатні до пращ.

Основною відмінною рисою цієї форми соціального забезпе­чення, у порівнянні із розглянутою формою соціального страху­вання, є те, що для отримання трансферту не потрібні страхові або інші попередні внески з боку особи. Програми допомоги фінансуються із державного та місцевих бюджетів.

Особливого значення проблема соціального захисту набирає за умов соціально болючих процесів трансформації командної економіки в ринкову. Йдеться про широке коло заходів соціаль­ної політики.

Соціальна політика - це соціально-економічні заходи держа­ви, підприємств, організацій, місцевих органів влади, які спрямо­вані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення тру­дових заощаджень тощо.

Вище розглядались деякі аспекти соціальної політики, зокрема ті, що стосувались соціального страхування та державної до­помоги тим верствам населення, які її потребують. Тепер слід зу­пинитись на аналізі системи соціального захисту населення.

Серед її елементів звертає на себе увагу реалізація програм працевлаштування та перекваліфікації. У їх виконанні беруть участь як держава, так і підприємці. Наприклад, в США фірми витрачають на ці заходи близько ЗО млрд. доларів, а ще більшу частку витрат бере на себе держава. Крім цього, держава, засто­совуючи кошти свого бюджету для скорочення числа без­робітних, інвестує громадські роботи (будівництво залізниць, ав­томобільних шляхів, електромереж, каналізації тощо). Під час економічного спаду держава збільшує інвестиції у державні підприємства, стимулює зниження податків компаніям, які ство­рюють додаткові робочі місця, впроваджує гнучкі механізми сво­го впливу на рівень заробітної плати. Сучасна держава бере на себе значну частку витрат по перекваліфікації працівників, випе­реджаючи можливі зміни у попиті на працю певної кваліфікації.

Одним із елементів соціального захисту населення за умов па­нування ринкових відносин є правове регулювання найманої пра­ці, яке здійснюється шляхом законодавчого встановлення міні­мального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладання ко­лективних договорів щодо умов праці, оплати праці, відпусток, соціального страхування, тривалості робочого дня (тижня) тощо.

Ще одним елементом системи соціального захисту є регулю­вання заробітної плати в залежності від сфер діяльності, форм власності та професій. Так, в економічно розвинених країнах здійснюється пряме регулювання заробітної плати у державному секторі. Спеціальним законодавством встановлюються не лише обов'язки, а й права осіб, що знаходяться на державній службі, військових, виборних осіб. Слід зауважити, що в розвинених країнах заробітна плата в державному секторі нижча, ніж у при­ватному, але саме заходи соціального захисту (спеціальні випла­ти, гарантія зайнятості) забезпечують вирівнювання соціального статусу працівників державних підприємств.