66.Суть та особливості понять “матеріальні потреби” і “економічні ресурси”.

Життя суспільства потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересування). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предметом розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших товарів. Важливою закономірністю є й те, що з розвитком суспільства роль послуг у задоволенні потреб людей випереджає споживання матеріальних благ.

Економічні ресурси — це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засобів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію.

Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси — земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого переробляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це означає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які забезпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності. Праця — це фізичні та розумові здібності людини, за допомогою яких вона приводить у дію засоби виробництва. Підприємницькі здібності займають особливе місце у понятті «людські ресурси». Адже саме підприємець поєднує матеріальні ресурси з працею людей, організує виробництво товарів і послуг. До того ж саме він приймає рішення щодо організації та вдосконалення виробництва, виявляє новаторство, впроваджуючи нові техніку і технологію, організацію виробництва. Приймаючи рішення, підприємець неминуче ризикує, прагнучи одержати більший прибуток. Усі економічні ресурси, тобто чинники виробництва, мають одну головну властивість — вони рідкісні й існують в обмеженій кількості. Орні землі, корисні копалини, устаткування, робоча сила завжди певною мірою обмежені або рідкісні.

67.Безподатковий доход та його значення в економіці.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуги економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход.

Велике значення в макроекономіці має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він вираховується як різниця між особистим доходом та особистими податками (ОП):

БД=ОД-ОП,

ОД- особистий дохід

де ОП – особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, спадщину тощо).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Особисте споживання охоплює лише споживання домашніх госпо­дарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також виграти на споживання органів державного управління і некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

Особистий доход (ОД) складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів.

Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок цього формується безподатковий дохід (БД), який обчислюється як різниця між особистим доходом та особистими податками (ОП). На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно роспоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (З).

68. Типи економічного зростання: сутність та ознакиЕкономічне зростання – це збільшення кількості товарів і послуг, що створює національна економіка.

Економічне зростання вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту ВВп, ЧВП, НД в цілому, або темпами приросту цих показників на душу населення за певний проміжок часу. Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни. Приріст на душу населення – для аналізу добробуту країни та порівняння рівня життя в різних країнах.

Виокремлюють два типи економічного зростання:

1. Екстенсивний тип екон. зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів вир-ва при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

2. Інтенсивний тип екон. зростання х-ся розширенням вир-ва за рахунок якісного поліпшення усіх факторів вир-ва та ефективного використання всього виробничого потенціалу.

На практиці вони не існують в чистому вигляді.

69. Основні фактори економічного зростання

Економічне зростання – це збільшення кількості товарів і послуг, що створює національна економіка.

Економічне зростання вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту ВВп, ЧВП, НД в цілому, або темпами приросту цих показників на душу населення за певний проміжок часу. Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни. Приріст на душу населення – для аналізу добробуту країни та порівняння рівня життя в різних країнах.

Економічне зростання визначають такі групи факторів:

1. Фактори пропозиції: кількість та якість природних ресурсів; кількість та якість трудових ресурсів; капітал; технологія.

2. Фактори попиту – рівень цін, споживчі витрати, інвестиційні витрати, державні витрати, чистий обсяг експорту: тобто, це таке макросередовище, в якому сукупні видатки достатні для того, щоб національна економіка змогла повністю реалізувати свій виробничий потенціал, який визначають фактори пропозиції.

3. Фактори ефективності – передбачає, що національна економіка продукує товари і послуги з найнижчими витратами (виробнича ефективність) і ресурси спрямовуються на вир-во найцінніших для суспільства життєвих благ (розподільча ефективність).

70. Особливість впливу нецінових факторів на сукупний попит

На сукупний попит впливає ряд факторів, вони поділяються на цінові та нецінові.

До нецінових факторів належить:

1. Зміни у споживчих витратах (пов’язані з добробутом населення, очікуванням споживача, заборгованістю, податками).

2. Зміни в інвестиційних витратах (пов’язані з процентними ставками (за рахунок інших факторів крім зміни рівня цін), з очікуванням щодо прибутку від інвестиції, з податками підприємств, технологіями (нові технологій вимагають збільшення інвестицій), з надлишковими потужностями).

3. Зміни в державних витратах (державні закупки впливають на сукупний попит).

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту (відбувається під впливом змін в світовій економіці):

- Зростання націон. доходу в закордонних країнах-імпортерах вітчизняної продукції, викликає зростання попиту на вітчизняні товари;

- Зміна рівня цін в країнах-імпортерах робить вітчизняну продукцію більш або менш привабливою, це впливає на експорт і сукупний попит;

- Вплив валютних курсів;

- Змінив торговій політиці іноземних партнерів (протекціонізм, вільна торгівля).

Таким чином, на сукупний попит впливає такий екон. суб’єкт як держава, через свою внутр.. і зовн. Політику і певні її механізми. Під дією нецінових факторів крива АD переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується і ліворуч вниз, якщо навпаки.

71. Характеристика перехідної економіки

Перехідна економіка — це закономірне явище розвитку економічних систем. Згідно з цивілізаційним підходом існування періодів перехідної економіки зумовлене становленням нового технологічного способу виробництва, подальшим поглибленням суспільного розподілу праці, що спричинює глибокі зрушення у рівні і структурі виробництва, у характері суспільного розвитку.

Перехідна економіка є специфічним етапом у процесі еволюційного розвитку економіки, коли стара суспільно-економічна система замінюється новою. Економіка в цей період набуває ознак, притаманних лише перехідному етапу. Насамперед це стосується одночасного існування протягом певного часу старих і нових відносин та форм господарювання. Відбувається загострення суперечностей між інтересами різних груп населення, суспільство та економіка країни стають нестабільними. Нестійкість перехідної економіки має закономірний характер, оскільки в її основі лежить конфлікт між новими і старими формами господарювання, що ускладнює реалізацію економічної політики в суспільстві і є основою гострих соціальних суперечностей.

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси:

1.Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.

2. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної.

3. Перехідна економіка нестабільна і нестійка.

Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними.

Важливою рисою перехідної економіки є альтернативний характер розвитку. На розвиток перехідних суспільств значний вплив справляють неекономічні чинники. Йдеться про партії, рухи, які виникають тут набагато швидше, ніж у суспільстві зі стабільною економікою, а також владні структури. Проте слід зазначити, що вплив останніх має певні межі, які визначаються економічними характеристиками.

Історичність також є рисою перехідної економіки. Вона зумовлена особливостями як регіону, так і розвитку самої країни. Так, перехідні процеси відбуваються по-різному в умовах східної та західної цивілізацій. Це означає, що навіть загальні закономірності перехідної економіки мають різні форми вияву в різних умовах.

72. Суть теорії порівняльних переваг Д.Рікардо, неокласичної та неотехнологічної теорії

Д.Рікардо в роботі «Початки політичної економії і оподаткування» довів, що принцип абсолютної преваги є лише окремим випадком загального правила, і обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Під порівняльною превагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами.

Навіть тоді коли країна немає абсолютної переваги у вир-ві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін. Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє 50 т зерна, або 25тцукру, а Бразилія при аналогічних витратах виробляє 67т зерна, або 100 т цукру. Бразилія має абсолютну перевагу і по зерну, і по цукру. Але до тих пір поки у співвідношенні внутрішніх цін між країнами будуть зберігатись відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, вир-во якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж вир-во інших товарів. Незважаючи на те, що в Аргентині вир-во обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим. Отже, у вир-ві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.

Таким чином, запровадження зовнішньоторговельних відносин призводить до того, що:

1. Рівень добробуту в обох країнах зростає;

2. Зростає обсяг споживання товарів в обох країнах;

3. Зростають обсяги вир-ва обох товарів у загальносвітовому масштабі.

Аналіз ситуацій порівняльної преваги дає змогу зробити висновок: вигоди від торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат за відсутності торгівлі у різних країнах є різними.

73. Суб`єкти змішаної економіки. Роль держави в економіці.

Більшість сучасних розвинених економік є змішаними. Це означає, що ринкове саморегулювання в них тією чи іншою мірою доповнюється регулюванням суспільного вир-ва. При ринковій чи змішаній економіці держава не втручається в життя самостійних підприємств, допускаючи лише правове макроекономічне регулювання ринку.

Основним регулятором змішаної економіки є ринок. «Невидима рука» ринку регулює найважливіші параметри економічного розвитку. Насамперед ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів. Це означає, що він спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємців застосовувати найбільш ефективні комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових, найбільш ефективних технологій. І нарешті, ринок виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкової конкуренції.

Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Як суб'єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження, які можна об'єднати в чотири напрямки. Перший - ринок не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти такому явищу, як економічна нестабільність, яка проявляється через затяжний спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції. Другий - ринок здатний реагувати лише на індивідуальні потреби людей, які фінансуються окремими суб'єктами згідно з їхньою індивідуальною платоспроможністю. До них належать послуги державного управління, національної армії, міліції, охорони здоров'я, освіти, науки, культури. Третій - сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові відносини великий вплив можуть справляти монопольні утворення. Четвертий - взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки, так звані зовнішні ефекти, які не враховуються в процесі ринкових відносин. Перелічені вище обмеження ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання в економіку.

74. Грошовий ринок. Попит і пропозиція на грошовому ринку.

Гроші – це загально визнаний засіб платежу за товари та послуги. Грошова маса – сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці. З визначенням грошей і грошової маси можна визначити їх ринки. Грошовий ринок-короткострокові депозити (до 1 р.), Ринок капіталу більше 1 р. Ці два ринки перетинаються і утворюють грошово-кредитний ринок, який перерозподіляє грошову масу між окремими економічними суб’єктами з метою її використання на поточні і довгострокові потреби. Грошовий ринок, як і будь-який інший х-ся через попит, пропозицію і ціну.

Пропозиція грошей (M^s) – кількість грошей, які знаходяться в обігу поза межами банківської системи. M^s=С+Д, де С- готівка, Д- чекові депозити.

Пропозиція грошей в усіх країнах регулюється центральним і комерційними банками. Комерційні банки відіграють велику роль у формуванні грошової пропозиції, адже залучають гроші на депозит і надають позики. Кошти залучені на депозит формують загальні резерви банківської системи. Головна особливість комерційних банків в тому, що вони здатні «створювати гроші» збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Пропозиція грошей залежить від трьох основних змінних: грошової бази, коефіцієнта депонування грошей, норми фактичного резервування депозитів. Загальна модель пропозиції грошей враховує роль центрального банка, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з банківських депозитів у готівку.

Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи. Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто з їх використання для купівлі товарів і послуг. Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від ВВП. Попит на гроші для угод залежить від двох факторів: реального обсягу вир-ва – з його зростанням зростає попит і попит на гроші; швидкість обертання грошей – чим вища швидкість обертання грошей, тим менша їх к-ть, що необхідна для обслуговування угод.

Попит на гроші як активи випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

75. Види економічних циклів. Причини циклічних коливань.

Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Це рух економіки від одного кризового явища до іншого.

Види циклів:

1. Довгохвильові цикли: вікові цикли та цикли Кондратьєва. Викликані радикальними змінами в технічній основі суспільного вир-ва, які пов’язані з НТП і змінами в структурі вир-ва.

2. Середньохвильові або середньострокові цикли: їх тривалість 7-15р. і викликані вони змінами в кредитно-грошовій сфері порушені змінами у співвідношенні між попитом і пропозицією.

3. Короткострокові або короткохвильові цикли: охоплюють групи підприємств або стосуються одного підприємства (викликані змінами в інвестиційній активності підприємств).

Причинами циклічності можуть бути:

1. Технічні нововведення, які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно на вир-во, зайнятість і рівень цін;

2. Політичні і випадкові події;

3. Зміни в кредитно-грошовій політиці;

4. Нестача національних інвестицій;

5. Зміни цін на нафту, газ та інші види сировини.

76. Створення «нових грошей» банківською системою

Пропозиція грошей в усіх країнах регулюється центральним і комерційними банками. Мультиплікативне розширення депозитів, як результат діяльності комерційних банків. Комерційні банки відіграють велику роль у формуванні грошової пропозиції, адже залучають гроші на депозит і надають позики. Кошти залучені на депозит формують загальні резерви банківської системи, які поділяються на:

1)обов’язкові резерви – встановлюються згідно з нормою обов’язкового резервування, яка визначається Нац.банком по відношенню до депозитів;

2)надлишкові резерви – використовуються комерційними банками для проведення активних операцій.

Окремий комерційний банк формує пропозицію на рівні надлишкових резервів. А системакомерційнихбанків в цілому може надати позикив обсязі, який в декілька разів перевищує початкові надлишкові резерви, тому що гроші переходять з банку в банк і знову повертаються на ринок.

Головна особливість комерційних банків – вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей і створеними депозитами існує мультиплікативна залежність.

Можливість створення грошей всією банківською системою визначається депозитним мультиплікатором.

Депозитний мультиплікатор – числовий коефіцієнт, який показує, у скільки разів зміниться грошова маса в результаті зміни вкладів у грошово-кредитну систему на одну одиницю.

Механізм створення грошей спирається на дві умови:

1) Нацбанк визначає норму обов’язкових резервів і, відповідно, впливає на банківські резерви;

2) Використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші.

Нові гроші, сворені банками, це є приріст грошової маси, або прирістгрошової пропозиції.

77. Валовий випуск та ВВП. Методи обчислення ВВП

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первиним показником є валовий випуск.

Валовий випуск (ВВ)- це сукупна ринкова вартість товарів та послуг вироблених за рік резидентами країни в базових цінах.

Основний показник, ВВП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг вироблених резидентами країни в межах її економічної території за рік.

Є три методи обчислення ВВП:

1. Виробничий метод. При цьому методі підсумовується додана вартість, утворена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків, цей метод практично не використовується. Y=BB-Mв+ПП- субсидії, де ВВ- валовий випуск, Мв- матеріальні витрати, ПП- продуктові податки.

2. Метод обчислення доходів передбачає додавання всіх доходів економічних суб’єктів. Y=ЗП+ВКП+ЗД+ЧНП, де ЗП- зарплата, ВКП- валовий корпоративний прибуток, ЗД- змішаний дохід, ЧНП- чисті неприбуткові податки.

3. Метод обчислення витрат в полягає в додаванні витрат усіх економічних суб’єктів:домогосподарств, підп.-в, держави, а також іноземні підп.-ва та громадяни, які здійснюють експортно-імпортні операції. Y=С+І+G+NX, де С- витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів, І- валові приватні інвестиції, G- витрати держави, NX- чистий експорт.

78. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Вплив безробіття на обсяг виробництва.

Зайнятість – це втягування економічних ресурсів в процес суспільного вир-ва. Повна зайнятість – означає, що економічні ресурси використовують всі свої ресурси. Неповна зайнятість – х-ся безробіттям, неповним обсягом вир-ва. Існують різноманітні причини неповної зайнятості трудових ресурсів. Одна з них - динаміка нагромадження капіталу. Діалектика нагромадження капіталу зумовлює зростання потреби в праці, адже масштаби виробництва невпинно збільшуються.

Таким чином, у кожний даний момент на ринку праці є певна кількість продавців робочої сили різноманітних професій і кваліфікації, з одного боку, і вільних робочих місць – з іншого. Якщо кількість бажаючих продати свою робочу силу перевищить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна зайнятість.

Зайнятість населення х-ся рівнем безробіття. Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію в сфері зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. РБ=БР/r_рс*100%, де РБ- рівень безробіття, БР- кількість безробітних, r_р- чисельність робочої сили. Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 р. і старше. Рівень зайнятості = Зайняті/ Особи у віці від 16р. і старше*100%.

Реальний обсяг виробництва, при якому норма безробіття знаходиться на природному рівні, називають природним рівнем реального обсягу виробництва.

Якщо в результаті циклічного розширення величина реального обсягу виробництва піднімається вище свого природного рівня, то виявляється тенденція зниження норми безробіття нижче свого природного значення. Причина, що пояснює дане явище, очевидна: щоб зробити додатковий продукт, потрібно більша кількість робочої сили. Аналогічним образом, коли в результаті стиску величина реального виробництва опускається нижче природного рівня, норма безробіття перевищує своє природне значення, тому що попит на робочу силу падає.

Однак взаємозв'язок між змінами реального обсягу виробництва і норми безробіття не можна виразити простим співвідношенням один до одному, як це мається на увазі припущенням, що “більший обсяг виробництва вимагає більшої робочої сили”. Ситуація, що має місце в дійсності, може бути описана відповідно до емпірично встановленого співвідношення: при кожнім збільшенні реального обсягу виробництва на 2% понад свій природний рівень норма безробіття має тенденцію знижуватися на один процентний пункт, а при зниженні реального обсягу виробництва на кожні 2% нижче свого природного рівня виявляється тенденція росту норми безробіття на один процентний пункт. Це співвідношення відоме як закон Оукена.