6. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів, типи синонімів і синонімічних рядів

Синоніми (грецьк. однойменний) - це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням: проживати - мешкати; бажати — хотіти; властивий - притаманний; башта — вежа.

Синоніми можуть різнитися:

- відтінками значень,

- емоційним забарвленням, експресивністю,

- стилістичною віднесеністю,

- різною активністю в мові,

- здатністю сполучатися з іншими словами.

Наприклад, слова батьківщина і вітчизна тотожні за значенням, проте перше слово має ще й побічне значення «місце походження». Можна сказати: Південна Америка – батьківщина картоплі, але не вітчизна.

Різну сполучуваність мають синоніми замурзаний, заяложений, каламутний, неприбраний, нечистий, у яких є спільне значення «брудний». Кажемо: замурзане обличчя, заяложений одяг, каламутна вода, неприбрана кімната, нечиста гра, але поміняти місцями ці означення не можна, цього не дозволяє їхня конкретна семантика.

Синоніми є лексичні, тобто такі, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Лексичні синоніми діляться на:

• стилістичні – відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет:

говорити(загальновж.), балакати ( розмовн.);

здібний (загальновж.), метикуватий (розмовн.);

• семантичні - відрізняються лише відтінками значення:

вивчати, штудіювати;

хата, дім, будинок;

дотація, асигнування, субсидія (економіка)

• семантико-стилістичні - відрізняються водночас і відтінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вживання :

архітектор і зодчий (уроч.);

іти , чалапати;

• конотативні ( емоційно-оцінні) - відрізняються ставленням мовця до названого ним явища:

дитина, крихітка;

обличчя, фізіономія;

• абсолютні синоніми мають абсолютно однакове значення - алфавіт, абетка; буква, літера.

Слова, що мають однакове або подібне значення, утворюють синоніміч­ний ряд: гарний — красивий — чарівний - чудовий - хороший - гожий -вродливий. Тут є стрижневе слово - домінанта, воно перше у цьому ряду. Домінанта є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим.

Багатозначне слово залежно від його конкретних значень може бути домінантою різних синонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний ; добрий (про спеціаліста) , кваліфікований, досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про урожай), багатий, високий, щедрий, рясний, великий.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно поповнюватися новими словами.

До складу синонімічних рядів можуть входити й фразеологізми: рано, на світанні, ні світ ні зоря, ще й на світ не благословилося, ще треті півні не співали.

Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми.

Табу – слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним (емоційно-оцінним) відтінком: смерть – кончина, летальний кінець; чорт – дідько, лихий, нечиста сила.

Евфемізми – слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом : старий – похилого віку, літній; дурний – недалекий, наївний.

Крім лексичних синонімів, виділяються контекстуальні, тобто такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Наприклад: А Давидові спогади - зелені, весняні (А. Головко). Думки, високі, солодкі, змінювали одна одну (Ю. Збанацький).

Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази – описові мовні звороти, ужиті для називання предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, для уникнення постійного повторення власної назви Київ уживають перифразу столиця України або місто Кия ; замість лев – цар звірів.

Джерела виникнення синонімів

Синоніми виникають:

а) за рахунок творення нових слів: перемогти, подолати, подужати;

б)внаслідок запозичень: невдача, фіаско;

в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів: садиба, обійстя, гражда; віз, хура, фіра, теліга, мажа;

г) внаслідок розвитку багатозначності слів: байдужий, холодний, офіційний.

7. Антоніми (грецьк. - проти, ім'я) - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.

Антоніми, на відміну від синонімів, об'єднуються в пари. В антонімічну пару можуть входити слова тільки однієї частини мови : день - ніч, світ­лий - темний, рухатися - стояти. В антонімічні пари об’єднуються слова з протилежним значенням, але за умови певної лексичної спільності: глибокий – мілкий (глибина), далеко – близько, північ – південь (простір).

В антонімічні відношення можуть вступати не тільки слова, а й фразеологічні звороти: мовчати – говорити, точити ляси, теревені правити, тріпати язиком.

В українській мові антоніми бувають виражені такими частинами мови:

а) іменниками: добро – зло; б) прикметниками: холодний – теплий; в) займенниками: всі – жодний; г) дієсловами: мокнути – сохнути; д) прислівниками: ясно - темно; е) прийменниками: над – під.

Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар залежно від кількості значень: сухий – мокрий, сухий – м’який, сухий – повний, сухий – емоційний.

Протиставлення слів-понять покладено в основу численних українських прислів’їв та приказок, в яких виражається народна мудрість, наприклад: добра слава далеко йде, а погана ще далі; правда кривду переважить; повний колос до землі гнеться, а пустий угору дереться.

Антоніми дають можливість контрастно ха­рактеризувати предмети, явища тощо. Особливо широко користуються антоніма­ми, зокрема й контекстуальними, майстри художнього слова, наприклад: Нена­видять у мені мою скажену силу, Ненавиджу я слабкості свої (Ліна Костенко).