23

Лекція № 3

Лексикологія

План :

1. Слово як мовна одиниця.

2. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.

3. Типи (види) переносних значень (метафора, метонімія, синекдоха).

4. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).

5. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімії

6. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, критерії їх розрізнення . Явища суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).

7.Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів, типи синонімів і синонімічних рядів.

8. Антоніми.

9.Лексика української мови за походженням.

10. Лексика української мови з погляду вживання.

11.Активна і пасивна лексика.

Література до теми:

1. Сучасна українська літературна мова: В 5-ти томах. Т. Лексика і фразологія.- К.: Наук. думка, 1968.

2. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа,1994, 2001, 2002.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. Вид.1. - К.: Вища школа,1993; Вид. 2.-Перероб. і доп.- К.: Вища школа,1997, 2003.

4. Сучасна українська літературна мова /За ред. О.Д.Пономарева. - К.: Либідь, 1997, 2005.

5. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. – К.: Літера, 2000.

Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. - К.:Наук. думка, 1988.

6. Словник синонімів української мови: У 2 кн. – К.: Наукова думка, 1999.

1.Слово як мовна одиниця

Лексикологія (від гр.lexis - слово, logos - учення) - розділ мовознавства, в якому вивчається словниковий склад певної мови.

Завдання розділу «Лексикологія» :

• визначити й охарактеризувати слово як одну з основних мовних одиниць;

• словниковий склад СУЛМ за походженням;

• стилістичним уживанням;

• поширеністю й активністю використання. .

Слово – це основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і , характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення і речення.

Слово органічно не пов’язане з предметом або явищем, яке воно називає, тому в різних мовах одні й ті самі предмети і явища об’єктивної дійсності й суспільного життя називаються по-різному: укр. жайворонок, лат. alauda , болг. чичулига, польськ. skowronek .

Слів у мові значно менше, ніж предметів, явищ, дій, ознак у навколишньому світ, тому що слово має здатність називати клас однорідних предметів, дій, ознак узагальнено. На основі узагальнених ознак у свідомості людини створюється поняття, і як категорія мислення матеріалізується у слові.

Слово книга називає усі різновиди книг за призначенням кожної з них, часу створення, форми, розміру, обсягу змісту, назви. Ми узагальнюємо істотні ознаки, що відрізняють один предмет від іншого, і сприймаємо слово книга як певну кількість друкованих чи рукописних аркушів, зброшурованих й оправлених.

Функції слова:

1) номінативна ( називає всі пізнані людиною предмети і явища об’єктивної дійсності);

2) інформативна функція ( несе основну інформацію у спілкуванні між людьми);

3) емоційна функція (допомагає людині висловлювати свої думки й почуття: дід - дідок – дідусь.

Номінативну функцію слово виконує завдяки властивій йому семантиці (гр. знак) – лексичному значенню.

Лексичне значення слова – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем.

Реальний предмет чи явище як об’єкт найменування називається денотатом (позначуваним), а його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві – сигніфікатом(позначка, образ). На денотат може накладатися додаткове враження, оцінка - конотат (супровід). Додаткове емоційне чи стилістичне значення слова називаємо конотативним, а основне - денотативним. Наприклад, у слові яблучко денотативне значення – «плід яблуні» ( як і в слові яблуко), конотативне – пестливе ставлення мовця до предмета (такого значення в слові яблуко немає).

Граматичне значення визначає віднесеність слова до певної частини мови й особливості слова поєднуватися з іншими словами.

За наявністю чи відсутністю лексичного значення розрізняють слова повнозначні і неповнозначні.

Повнозначні( самостійні) слова мають лексичне значення, вони виконують номінативну та емоційно-експресивну функцію, і більшість із них співвідносна із поняттям. ( Поняття – це форма мислення, узагальненого відображення дійсності. Мовним засобом вираження поняття є слово. Людина розуміє слова, тому що має уявлення про предмети, явища, властивості, дії, які цими словами називаються. Не виникає у людини поняття, коли чує незнайоме слово).

Неповнозначні (службові) слова лексичного значення не мають , вони виражають відношення між словами повнозначними.

Вигуки (ой, ох, цить, ура) не мають номінативної функції і не належать ні до повнозначних, ні до службових слів.

Серед повнозначних слів розрізняють слова з конкретним і абстрактним значенням

Конкретне значення мають слова:

а) що називають предмети, явища навколишнього світу, які людина сприймає й пізнає органами чуття: хата, зелений, сидіти;

б) прізвища, імена людей: Шевченко, Антон;

в) назви підприємств, установ, організацій: «Світоч», Адміністрація Президента;

г) періодичних видань, друкованих творів: журнал «Малятко», роман «Роксолана»;

д) астрономічні та географічні назви: Місяць, Дніпро;

е) назви просторових і часових понять, що виявляються в певних межах: берег, площа, тиждень, рік.

Абстрактне значення властиве словам, що називають узагальнені поняття, які сприймаються лише розумом, уявою людини: дотепний, вихований, мислити, сприймати.

До абстрактної лексики (до слів з абстрактним значенням) належать слова:

а) з непохідною основою: горе, чужий, думати;

б) з суфіксами:

-б- : просьба;

-от- : доброта;

-ість-: чуйність;

-ств-: чародійство;

-тв-: садівництво;

-нн-: слухання;

-енн- : здійснення;

-тт- : чуття.