37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів
Ліна Костенко – одна із найвідоміших модерних поетес. Її щирість, доброта, душевність, жіночність, ніжність роблять її поезію приємною для душі настільки, що її віршами читачеві і самому хочеться зізнаватися в любові.
Кохання, на думку поетеси,- це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення,- значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Закохана людина не здатна творити зло,- вважає Л.Костенко.
Інтимна лірика Ліни Костенко — це дивовижний світ Жінки, повний пекучої ніжності і гордовитої самоповаги, пристрасті і цноти, мудрості і безоглядного шаленства. Саме тому ця лірика така близька для кожного її читача – адже будь-яка людина, читаючи рядки любовної поезії Ліни Костенко, впізнає там і свої почуття, себе самого.
Важливо також, що поетеса уникає пишних, гучних слів, так само як боїться слів порожніх. Саме тому іноді в її віршах постає перед читачем мовчання:
«Очима ти сказав мені люблю»
Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.
Ліричний герой цієї поезія ,на мою думку, пригадує своє минуле кохання.Мені здається також ,що цей спогад він світлий,цнотливий.
Герой можливо навіть і жаліє,через те,що в хвилини от того кохання,якого вже немає,не сказав того,що мав би сказати. З іншого боку , це почуття всередині було тієї силою,яка змушувала творити,жити,рухатися далі.
У кожної людини, яка читає цей вірш, виникають різні почуття.У когось- сум і печаль, або навіть сльози, у когось- туга за коханими, але факт в тому, що почуття дійсно виникають.
Наприклад, коли я читаю цю поезію, то починаю задумуватися над сенсом життя, сенсом кохання і всіх почуттів, звичаюно ж навіюються сумні думки, але як кажуть у кожної людини повинна бути не тільки радість, а й сум, оскільки тільки в сумі людина може зрозуміти сенс життя і своє призначення у цьому світі.
Але загалом поезія Л.Костенко – світла, сповнена надій, очікувань, приємних переживань, які несуть приємні зміни.
38. Бідермаєр в українській літературі.
Назва “бідермайєр” прийшла до літератури з прикладного мистецтва. Так називався меблевий стиль першого тридцятиліття XIX ст. та течія жанрового малярства (Ф.Вальдмюллер, Ф.Керстінг, Л.Ріхтер, В.Швінд, К.Шпіцвеґ). На початку XX ст. дослідники австрійської та німецької літератур (В.Бітек, Ф.Маутнер, Г.Вайгель та ін.) вводять термін бідермаєр для визначення стилю, що розвивався на терені Австро-Угорської імперії паралельно з романтизмом у 1820-50 pp.
Література бідермаєр відмовилася від основних ідеологічних мотивів романтизму. Її виникнення було зумовлене особливостями історичного розвитку післянаполеонівської Австрії. У 1820-30-х pp. вона переживала економічну та політичну кризу. В духововному житті ця криза виразилася у відмові від абстрактних ідеалів свободи. Розв’язання суперечностей між раціонально визначеними ідеалами та ірраціональним розвитком історії митці бідермаєру побачили у втечі від універсально-ґлобальних проблем, високих тем та героїчних характерів до буденної дійсності. Героєм літературири бідермаєр стає нічим не примітний городянин, що щиро прагне до збереження державних й суспільних норм життя, спокою, порядку. Сенс життя вбачає в буденних турботах, радощах, у праці, духовну рівновагу знаходить у братерському єднанні людей. Зваженість, поміркованість, смирення виділяються як основні чесноти людини. Не почуття, а розум повинен керувати вчинками людини. Мова літератури бідермаєр позбавлена експресивної динамічності, різкості, контрастних порівнянь.
Спроби ввести стиль бідермєр в історію української літератури зробили Д.Чижевський (“Історія української літератури”), І.Панькевич (статті у “Працях Українського історично-філологічного товариства в Празі”). У 20-50-х pp. минулого століття Галичина, як і Чехія, Словаччина входили до складу Австро-Угорської імперії. Політика австрійського уряду щодо українського населення була підпорядкована ідеї утвердження цілісності держави. Вірнопідданство династії Габсбурґів, громадянський консерватизм виховувалися серед підлеглих. Бідермаєр як спосіб життя був притаманний багатьом галичанам. Виникнення бідермєра, як літ явища було закономірним віддзеркаленням цього способу. Його вияви простежуються у тв. М.Шашкевича (“Веснівка”), М.Устияновича (вірш “Трудись і молись”, оповідання), Я.Головацького (вірш “Річка”), І.Гушалевича (“Мир нам браття”), Ф Заревича (оповідання “Хлопська дитина”) та ін. У 40-50-х pp. на сторінках “Зорі Галицької” часто друкувалися вірші, в яких оспівувалися городянські чесноти. Вони різні за своїм художнім рівнем. Є серед них і численні взірці низького бідермєру.