Міністерство освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра методики викладання іноземних мов

Курсова робота на тему:

“ Формування англомовних фонетичних навичок в учнів початкової школи ”

Студента 402 групи

факультету англійської мови

Кудлінського Дмитра Сергійовича

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

Смоліна С.В.

Київ - 2011

План

Вступ ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні передумови формування англомовної фонетичної компетенції в учнів основної школи……………………………………………6

1. Основні вимоги, цілі та зміст для навчання фонетичного матеріалу у початковій школі……….………………………………………….6

2. Психологічні передумови формування іншомовної фонетичної компетенції у дітей молодшого шкільного віку………………….11

Розділ 2. Шляхи навчання фонетики на уроках англійської мови в початковій школі………………………………………………………………..14

2.1. Комплекс вправ для навчання фонематичності учнів початкової школи…………………………………………………………………………….14

2.2. Організація, хід і результати пробного навчання фонетики учнів початкової школи……………………………………………………………….17

Висновки…………………………………………………………………20

Резюме…………………………………………………………………….21

Resume…………………………………………………………………….22

Список використаної літератури……………………………………...23

Додатки……………………………………………………………………25

Вступ

В період інтенсивної і комплексної взаємодії держав та співпраці на міжнародному рівні все більше зростає важливість і значення іноземної мови у спілкуванні, комунікації, переговорах і т.д. Тому вивчення англійської мови, як другої іноземної є рекомендованою в наших школах за Національною програмою, а більше того, англійська мова є найпоширенішею у світі.

А починати вивчення англійської мови слід вже з раннього дитинства. І продовжувати вивчення іноземної мови у школі. Так не всі мають змогу вивчати іноземну мову змалечку, тому потрібно велику увагу приділяти вивченню іноземної мови саме у початковій школі, коли діти тільки знайомляться з основними конструкціями, вимовою, структурою мови. У дитячих навчальних закладах навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п’ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. У них вже сформувався достатній запас слів і правильна вимова звуків, вони вживають граматичні форми рідної мови згідно із законами та нормами фонетики, прагнуть і вміють орієнтуватися у ситуаціях спілкування, підтримують розмову, ведуть діалог, здатні зосереджуватись і концентрувати увагу в ігрових формах діяльності, проявляють інтерес до спілкування, прагнуть досягти успіху, заохочення тощо.

На шостому році життя діти легко засвоюють звукову форму морфем. Мовленнєвий апарат дитини характеризується гнучкістю, податливістю для формування іншомовної вимови, добре розвинутою здатністю до імітації.

Починаючи з перших уроків, молодших школярів слід навчати іноземної мови перш за все як засобу інтернаціонального спілкування. Кожен урок має бути моделлю потенційного і водночас цікавого за змістом спілкування дітей з носіями іноземної мови – з іншомовними ровесниками та їхніми батьками і вчителями, з персонажами іншомовної художньої літератури, фольклору, кіно тощо. Завдяки такій стратегії навчання учні краще усвідомлюють практичну користь та життєву перспективу засвоєння іноземних мов. Одним із елементів національно-культурного компоненту змісту навчання іноземних мов на початковому етапі З.М. Никитенко вважає аутентичні пісні [17, 14]. Підтримуючи інтерес до мови, як засобу спілкування, необхідно розвивати інтерес до неї як до носія своєрідної культури. В цьому велику допомогу може надати використання культурного і духовного спадку країни, мова якої вивчається. Завдяки розширенню звуко- і відеозапису, англійські пісні є дуже цінним матеріалом для навчання вимови.

Комунікативний метод навчання іншомовного говоріння загострив проблему навчання вимови у початковій шклі. Комунікативність – це подібність процесу навчання до процесу комунікації. Як відзначає Ю. І. Пассов «коммуникативный метод основан на том, что процесс обучения является моделью процесса коммуникации». [21, 25] В зв’язку з цим навчання вимови з перших уроків повинно базуватися на умовах реального спілкування. Фонетичні вправи, звукові зарядки обов’язково мають бути комунікативно спрямованими для того, щоб стимулювати учнів до вивчення іноземної мови.

Актуальність теми нашого дослідження зумовлена роллю фонетики, яка в даний час відводиться у початковій школі. Адже послідовна і системна робота над артикулюванням фонем, слів, словосполучень, інтонацією ти ритмом сприяє розвитку та вдосконаленню всіх інших навичок і вмінь іншомовного говоріння.

Об’єктом дослідження є процес формування фонетичної компетенції в учнів початкової школи.

Предметом дослідження виступає методика формування фонетичної компетенції у школярів початкових класів а також психолого-фізіологічні особливості їх сприйняття.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні методики навчання фонетичного матеріалу в початковій школі, її практичній розробці та експериментальній перевірці.

Завдання дослідження:

- проаналізувати теоретичні основи процесу навчання фонетичного матеріалу в початковій школі;

- дослідити рівень психічного та комунікативного розвитку молодших школярів;

- встановити зв’язки, які можуть впливати на форування англомовної фонетичної компетенції;

- розробити фонетичні вправи, спрямовані на покращення вивчення фонетичного матеріалу.

Методи дослідження:

- аналіз методичної, психологічної, педагогічної та лінгвістичної літератури;

- спостереження за процесом навчання фонетичного матеріалу;

- пробне навчання фонетичного матеріалу.

Наукова новизна дослідження зумовлюється тим, що в ньому робиться спроба вирішити проблему навчання фонетичного матеріалу в початковій школі в умовах сучасного міжкультурного обміну.

Практична цінність роботи полягає у систематизації знань про психічні особливості засвоєння фонетичного матеріалу учнями.

1.1.Основні вимоги, цілі та зміст для навчання фонетичного матеріалу у початковій школі.

Найперший спосіб вивчення іноземної мови. Який ще ми можемо назвати природнім, або імітативним – є спосіб наслідування почутого в іншомовному оточенні. Є багато прихильників цього методу, і вони кажуть у захист – що лише імітація звуків носіїв мови може дати позитивний результат у досягненні чистої вимови. Не можемо не погодитися, що вони мають рацію. Вважається, що імітація, про яку йдеться мова, повинна в загальних рисах бути схожою на невимушену імітацію дитини. В цьому саме і базується цей метод. Той простий факт, що дитина шляхом імітації опановує рідну мову, і може таким же чином вивчати інші мови, надає переваги цього методу і ми зробимо правильно, якщо візьмемо за основу даний метод. [20, 12] Не дарма Гарольд Пальмер взяв за основу навчати вимові саме наслідуючи носіїв мови. Так, для свідомої імітації потрібно давати учням матеріал, цінний у змістовному відношенні: пісні, римівки, пісні, афоризми, прислів’я та приказки. На початковому етапі – це рахування та римівки, на наступних – зразки справжнього поетичного слова. Фонетична сторона цього матеріалу повинна бути дбайливо опрацьована. Спонукати до заучування напам’ять необхідно лише тоді, як досягнута правильність вимови. Також необхідно звертати увагу на виразність вимови[24, 70]. До таких аспектів належать як ритм, інтонація, тембр, паузування, швидкість, експресивність тощо. А оскільки інтонація є одним із засобів вираження модальності, інтонаційні навички розглядаються у тісній взаємодії з лексичними та граматичними, які допомагають реалізувати той же комунікативний намір і висловити те ж відношення до ситуації [11, 95].

Матеріал же для навчання вимові відбирається за двома принципами. Першим з яких є принцип співвіднесення потребам спілкування. Згідно цьому принципу у мінімум включаються звуки та інтонеми, які мають смисло-розрізнювальну функцію. Відповідно до мінімуму включені майже всі фонеми, але виключені їх варіанти, позиційні або ж комбінаторні. Іншими словами у відборі враховуються лише фонологічні значущі ознаки звуків.

Застосування іншого – стилістичного – принципу полягає в тому, що об’єктом вивчення є повний стиль зразкової літературної (нормативної) вимови. Різного роду діалектні відхилення, а також неповний розмовний стиль вимови у школі не вивчається.

А от формування фонетичної навички передбачає перебудову звичної артикуляції на основі встановлення подібності та відмінності у вимові звуків у рідній та іноземній мові, формування фонематичного слуху, а також оволодіння технікою вимови іншомовних звуків у слові та буквосполучень, речень та мовленні у процесі як говоріння так і читання. Оволодіння іншомовною інтонацією передбачає формування навичок аудіювання сприйняття інтонаційного малюнку і його адекватне відтворення в процесі говоріння і читання [15, 7].

Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями виучуваної іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень.

Існує кілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму. За ступенем трудності фонетичного явища об'єктом спеціального засвоєння при навчанні вимови є лише ті, що являють для учнів певні труднощі; за критерієм відповідності потребам спілкування до мінімуму в першу чергу включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозпізнавальну функцію; за критерієм нормативності з фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання виступає повний стиль зразкової літературної вимови (за еталон береться вимова дикторів (коментаторів радіо і телебачення).

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість — ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — 130-150 слів на хвилину) [18, 105].

В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова — це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

При навчанні іншомовної вимови слід враховувати, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови та, в багатьох випадках, і другої мови (в Україні — української і російської, української і польської, української і угорської тощо). З одного боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової (іноземної) мови, з іншого - викликає певні труднощі, викликані інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних та російськомовних учнів є недотримання довготи голосних у німецькій та англійській мовах, бо у рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській і російській мовах високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення. Таким чином, у плані навчання вимови вчитель повинен скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови та доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній або другій мові учнів.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подоланні), які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що матимусь місце у навчальному процесі.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слуховимовними навичками мовлення розуміють "навички фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення".

Ритміко-інтонаційні навички — це "навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей [23, 65].

Як випливає з цього визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем (за аналогією з фонематичним — "інтонаційний слух"), так і їх (ре) продукцію — артикуляцію та інтонування.

Всі навички вимови (так само як граматичні та лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості й сталості і формуватися поетапно.

Навчання вимови в початкові школі – одне з основних завдань, оскільки на початковому етапі вивчення іноземної мови формуються основні механізми легше, ніж у майбутньому коригувати фонетичні помилки.

Підкреслимо, що добре сформовані навички вимови мають велике значення не тільки в плані говоріння, але й розуміння мовлення, оскільки той, хто сприймає інформацію, спирається на вже відомі йому звукові образи.

До навчання вимови фонем англійської мови треба підходити диференційовано.

1) фонеми подібного ряду:

приголосні — [m], [b], [g], [f], [v], [s], [z], [j];

дифтонг – [ei];

2) фонеми близького ряду:

приголосні – [p], [k], [n], [t], [d], [I], [∫], [ʒ], [t∫], [d ʒ];

голосні – [і:], [і], [е], [ ɔ:] [а:], [ ס ], [ з: ], [u], [u:], [л], [ æ ], [ ə ];

дифтонги – [ai], [au], [ eə ], [ou], [ ei ], [ iə ], [ ɔi ], [ υə ];

3) фонеми далекого ряду:

приголосні – [ð], [θ], [ ŋ ], [w], [r], [h].

Фонеми подібного ряду хоча й не тотожні фонемам рідної мови, проте за артикуляцією мало відрізняються від них. Фонеми близького ряду за деякими елементами артикуляції дуже подібні до фонем рідної мови, а за деякими – значно відрізняються від них. Фонеми далекого ряду не мають аналогів у рідній мові.

Навчаючи англійської мови, слід ураховувати особливості фонем. Так, фонеми можна включати у мовлення учнів без спеціальної роботи над ними. Вводячи групи, треба спиратися на подібні елементи, підкреслюючи відмінність між фонемами рідної та англійської мов. Ці фонеми потребують особливої уваги, оскільки учні часто підміняють їх фонемами рідної мови. Фонеми третьої групи легко відрізняються від звуків рідної мови при сприйманні їх на слух, але для оволодіння їх вимовою треба докладно пояснити відповідний артикуляційний уклад.

Учні початкової школи мають здібності до імітації, що широко використовується під введення й опрацювання звуків англійської мови.

У роботі над окремим звуком дотримуються такої послідовності: аудіювання слова з новим звуком – виділення нового звука і аудіювання його у порівнянні з подібними звуками – вимова звука в складі слова – вимова ізольованого звука – вимова звука в складі слова і в мовленнєвому потоці.