40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.
У дослідженні творів Ю.Андруховича виходимо з тієї думки, що в романах автора бубабістський життєрадісний карнавал руйнується, поступаючись місцем карнавалізації. Існує принципова відмінність між карнавалом (своєрідним способом світосприйняття) і карнавалізацією. Т.Гундорова так пояснює цю різницю: “карнавалізація... пульсує карнавалами, але лише задля того, щоб їх відкинути. Вона розгортається як принцип обігрування обмеженості (іншими словами, “підвішування” меж) устійнених соціальних форм буттєвості” . . Переглядаючи концепцію карнавальної амбівалентності, Ю.Андрухович створює карнавалізовану художню дійсність, використовуючи принцип амбівалентності як один із засобів гри. Так, наприклад, характеризуючи Ростислава Мартофляка як талановитого перспективного поета, і, водночас, змальовуючи його п’яничкою, ненадійним чоловіком, безхарактерним додатком до дружини, автор не висміює недоліки вдачі свого героя, а здійснює гру зі стереотипними, закоріненими у суспільній свідомості поняттями “Великого поета”, “поета-месії”. Аналіз романів Ю.Андруховича дозволяє констатувати, що використання алюзії, цитати для творення персонажів довершує процес деперсоналізації. Такий персонаж-конструкт, персонаж-алюзія позбавляється будь-яких ознак особистості, індивідуальності, перетворюється на поле гри авторської ерудиції. Таким чином, специфіка художнього діалогу автора й персонажа в романах Ю.Андруховича полягає в перетворенні персонажів на засіб гри з атрибутами постколоніальної дійсності, застиглими уявленнями суспільної свідомості, що потребують переоцінки. Оскільки співвідношення автора та персонажа в романах Ю.Андруховича регулюється грою, втілення в тексті за допомогою персонажів конкретної думки, ідеї, утвердження моральних цінностей, орієнтирів, окреслення світоглядної позиції письменника тощо, є неможливими. За грою, котра, балансуючи між протилежностями, врівноважує їх, за грою, що дезорієнтує читача в його ставленні до традиційного, звичного, авторська позиція не проступає. Водночас, перверзійна гра в романах Ю.Андруховича маркує ті явища, фактори, на які спрямовується, як такі, що потребують переоцінки, тобто викликають сумнів автора в доцільності, правомірності свого подальшого існування. Отже, авторська точка зору опосередковано все ж проявляється у творі. Якщо сам зміст тексту не дозволяє читачеві відтворити авторську позицію, то надтекстовий концепт авторської гри, або ж дія принципу “автора-гравця” заповнює смислові пустоти. Таким чином, гра, яка, з одного боку, розхитує орієнтири, з іншого, – забезпечує комунікативний зв’язок “текст-читач” романам Ю. Андруховича.
Поет –месія ,на мою думку,це той поет ,який не зважаючи на суспільні румки,правила видає цінні правильні з моральної точки зору речі.У романі ж ми бачимо,що насправді цей поет месія є нічим іншим ,як людина втрачена, .