11. Конституція України про структуру державних органів влади

Державні органи створюються для нормального функціонування держави, для повного виконання нею своїх функцій, тому державних органів є дуже багато і всі вони взаємопов'язані між собою й суспільством та виступають як певна система.

Орган законодавчої влади: Верховна Рада України (парламент).

Глава держави: Президент України.

Органи виконавчої влади:

вищий - Кабінет Міністрів України (Уряд);

центральні - міністерства, інші органи виконавчої влади;

місцеві - місцеві державні адміністрації (областей, районів, міст Київ, Севастополь), 'очолювані головами; територіальні підрозділи міністерств, інших органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій - керування й відділи МВС, КРУ й ін. (їх біля тридцяти в кожній області й більше десяти в кожному районі); адміністрації державних підприємств, установ, організацій.

Органи судової влади:

вищі - Верховний Суд України, Вищий арбітражний Суд України; місцеві - обласні, міжобласні, міжрайонні, районні (міські), військові суди (регіонів, гарнізонів, ВМС); арбітражні суди областей;

Конституція України передбачає діяльність апеляційних судів, спеціалізованих судів (крім нині діючих арбітражних).

Контрольно-наглядові органи:

- Конституційний Суд України;

- Прокуратура України (генеральна й подчиненные їй на місцях обласні, районні й інші прокуратури);

-Уповноважений Верховної Ради України по правах людини (здійснює парламентський контроль дотримання конституційних прав і воль людини й громадянина);

- і ін. 

При огляді органів української держави необхідно бачити, що органи місцевого самоврядування не входять у систему цих органів, тобто органи місцевого самоврядування в сучасній Україні мають недержавний статус, але законом їм можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. З питань, пов'язаним зі здійсненням ними цих повноважень, вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Автономна Республіка Крим входить у систему адміністративно-територіального устрою України. В Автономній Республіці Крим (АРК) Верховна Рада є представницьким органом АРК, приймає Конституцію АРК, рішення, постанови . АРК має свій Уряд. В АРК діє Представництво Президента України. Правосуддя в АРК здійснюють суди, що входять у єдину систему судів України.

12. Політичні погляди в.Липинського.

Серед політичних доктрин України в XX ст. значне місце посідає монархіч­но-гетьманська концепція В. Липинського (1882-1931). Він вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через по­переднє спадкове монархічне правління. Гетьман є своєрід­ним "національним прапором", живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинни­ком державобудівництва є, на його думку, встановлення пра­вової монархії в традиційній гетьманській формі.

В. Липинський вважав, що основна умова створення укра­їнської державності - це єдність: релігійна, регіональна, по­літична, організаційна, національна. Здобуття держав­ності багато в чому залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості

Природно, що про одну із центральних проблем — взаємовідносини з Росією — В. Липинський писав, що ро­сійська орієнтація (більшовицька чи протибільшевицька), в формі заведення в Україні російської державності не допоможе нашому національному об'єднанню, підтримає нашу внутрішню анархію, тому вона для нас, хліборобів, не годиться. Разом з цим він наголошував, що географіч­не положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають, щоб ми з Росією та Біло­русією, як зовсім окрема та суверенна Українська націо­нальна держава, утворили тісний мілітарний та економіч­ний союз і спільно з ними шукали собі союзників у Європі.

По суті, В. Липинський закликав, до об'єднання всіх політичних сил у змаганні за незалежну Україну. Всі ми як християни хочемо Царства Небесного і так само всі ми як українці — українські комуністи, соціалісти, демокра­ти, консерватори, ліберали — хочемо України. Але як християни ми йдемо до Царства Небесного через ту чи іншу Церкву, так само як українці до України ми можемо дійти тільки через ту чи іншу громадську політично-націо­нальну організацію, якої внутрішня сила і здатність довес­ти своїх вірних до мети залежатиме від її більшої внут­рішньої моралі, від її кращих, розумніших, більш раціо­нальних та більш моральних методів спільної акції і спіль­ного громадського життя.

Отже, згідно з концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органіч­ну цілість. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку В. Липинського, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.

Одна із основних тез концепції В. Липинеького полягає в тому, що державу можна будувати за ініціативою про­відної верстви або аристократії. Саме вони здатні повести за собою пасивну більшість. «Без національної аристократії, — підкреслював В. Липинський, — без сильних і авторитетних провідників та організаторів нації в її тяж­кій боротьбі за існування немає і не може бути нації». Передумовою провідної ролі аристократії є її прагнення влади, готовність до боротьби за цю владу. Тобто аристо­кратія мусить бути «стихійно імперіалістичною». Проте В. Липинський не дивився на аристократію як на замк­нену суспільну верству або касту. Він вважав, аристокра­тія — це та активна меншість, яка об'єднує найкращих і найактивніших членів усіх класів. Саме вона творить матеріальні й духовні цінності, які стають власністю всьо­го суспільства.

В. Липинський підкреслював, що політика — це вмін­ня вибрати такий метод здобуття та організації влади і організації громадянства, який би уможливив будову і збереження окремої держави на українські землі і забез­печив існування та розвиток української нації.