36.Поняття лідерства: сутність та типологія

У перекладі з англійської «лідер»-leeder-ведучий провідний. Вівчання проблеми лідерства має прагматичну спрямованість. У деру чергу воно сприяє розробці методів ефективного керівництва.У західних країнах створенірізні психометричні та соціометричнітесті та методики, які успішно використовуються на практиці. У сучасному суспільствознавствііснують декілька підходівдо трактування політичного лідерства:

1.Лідерство - цевплив, авторитет, влада, контроль над іншими.

2. Лідерство-цеуправлінський статус,соціальна позиція, пов’язана з прийняттям владних рішень, це керівнапосаду.

3.Лідерство-цевигляд підприємництва, яку відбувається на політичномуринку. Специфіка такоголідерствав персоніфікації політичноготовару,його ототодження з особистістю конкретного лідера.

4.Політічній лідер – це символ спільноти і взірець поведінки групи,здатний реалізувати її інтереси за допомогою влади.

Таким чином-лідер – це авторитетний член політичної,суспільної організації, або групи, здатний об’єднати й керувати організацією, партією,країною,якіпідтримуютьйого, а власний авторитетйвміннядозволяютьйомугратиістотну роль в соціально-політичних процесах. З цьогоможназробитивисновок,щолідерство грунтується насоціально-історичній потребі людей в організації та керованості певних елементів соціальної системидля забезпечення нормального функціонування та розвитку.

Багатство поняття лідерства відображає в його типології.Існуютьрізнікласифікації лідерства.У залежностівідвідносинкерівникадопідлеглихвоноподіляється на авторитарне та демократичне.Авторітарнелідерство передбачаєодноосібний вплив, підстав на загрозі, застосуванні санкцій та сили. Демократічнелідерствовиявляєтьсяу врахуванні керівництвом інтересів та погляду всіх членів групи або організаціїїхдоля в управлінні.

Одназ найбільш поширенихтипологійбересвоївитокизтеоріїМ.Вебера про типи легітимації влади,згідно з якоголідерів підрозділяютьна:

- традиційних (вожді племен,монархи)-їх авторитетбудується на звичаях, традиціях;

- раціонально-легальних – це лідери, вибрані демократичним шляхом;

- харизматичних-наділених,надумання мас,особливою благодаттю,видатними якостями, здібними до керівництва(В.Ленін І.Сталін, Ф.Кастро, М.Ганді, Д.Кеннедіта ін.)

Усучасній політології використовуються чотири узагальнюючих образи лідерів (згідно типології М.Херманна):

- лідер-прапороносець,який маєвласний погляд на позиції,«мрію»,здатнуоволодіти масами (В.Ленін, М.Л.Кінг);

- лідер-служитель завждивиступає в ролі виразника інтересів своїх прихильників, діє,якправило, від їх імені(Ф.Міттеран,Дж.Буш, Н.Назарбаєв, О.Мороз);

- лідер-торговець - завждиздатний привабливо податісвої ідеї,умовити,як продавець,виборців в їх перевагах;

- лідер-пожарний = орієнтується на актуальні суспільні проблеми, діє рішуче.

37.Основні ідеї радикалізму.

Радикалізм - ( від лат. radicalis - корінний) - практична й ідеологічна орієнтація політики, ціль якої виступає принципова зміна суспільства й політичної структури коштами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, помірності, традиціоналізму. Підставами радикалізму є: прагнення пригноблених верств населення змінити своє социальнополитическое положення в суспільстві й різні інтелектуальні концепції, представники яких критично ставляться до існуючих политикокультурным відносинам і вважають, що дана ситуація може бути змінена за допомогою політичних і організаційних дій. Так, у марксизмі подібна орієнтація випливає з об'єктивної необхідності. Люди, особливо вожді, усвідомлюють цю необхідність і реалізують її у своїй діяльності. Протилежною позицією можна вважати підхід Л. Н. Гумилева, який уважав, що радикалізацію здійснюють пассионарии - люди, що практично несвідомо проявляють активність у тому або іншому напрямку, що й створюють нову форму суспільства й політики. Форми радикалізму можна розрізняти по ступеню активності його представників, а також залежно від глибини планованих перетворень. Помірні радикали прагнуть до реформування суспільства щадними коштами з мінімумом насильства (ліберали, соціал-демократи). Екстремісти наполягають на самих рішучих способах досягнення цілей, аж до терору. Революціонери намагаються здійснити глибокі перетворення всіх суспільних інститутів на принципово новій основі (наприклад, суспільна власність на засоби виробництва). У будь-якому суспільстві є політики, настроєні радикально. Вони відрізняються, по суті, по відповідності їх ідеологічних і політичних позицій реальним умовам, що існують у суспільстві. Особливо радикалізм характерний для соціальних утворів з достатком протиріч. Чим складніше протиріччя, тем яскравіше виражена ідеологія радикалізму. Радикалізм активізується в переломні історичні моменти, коли соціальні й політичні протиріччя усвідомлюються й породжують політичну активність. Радикалізм може бути легальним і нелегальним. Крайньою формою нелегального радикалізму є тероризм. Нелегальний радикалізм перебуває поза законом, він дуже небезпечний, оскільки тісно пов'язаний з насильством і авантюризмом. Історично виправданий радикалізм для зменшення негативних наслідків потребує сдержках і противагах, бажане, щоб він був інтелектуально й культурно обґрунтований. Росія переживає панування полутаровекового радикалізму політиків різних партійних орієнтацій, діяльність яких сильно заплутала політичну й соціальну ситуацію