- •Предмет політології: її структура, методи, основні функції.
- •Політика і глобальні проблеми сучасності.
- •Політика як соціальне явище.
- •Політичний процес: поняття, сутність, методи регулювання.
- •Політична влада: поняття, структура, функції, форми.
- •Конституція України про державу як інститут політичної системи.
- •Політика та політичні вчення у Стародавньому Світі.
- •8. Громадські організації та рухи в політичній системі суспільства.
- •11. Конституція України про структуру державних органів влади
- •12. Політичні погляди в.Липинського.
- •13. Еволюція політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження.
- •14. Політична система суспільства: сутність, структура, функції та тенденції розвитку.
- •2. Ознаки, структура, функції політичної системи.
- •15. Фундаментальні політичні ідеї Нового та Новітнього часу
- •Конституція України про основні напрямки демократизації політичної системи суспільства.
- •Основні ідеї Конституції Пилипа Орлика та її значення
- •Форми державного устрою. Державний устрій України.
- •Гуманізм політичних поглядів мислителів епохи Просвітництва.
- •Політичні партії: походження, сутність, функції.
- •Політичні теорії XX століття.
- •Сутність та типи партійних систем.
- •Політичні погляди м. С. Грушевського та їх втілення в універсалах Центральної Ради
- •Виникнення та розвиток багатопартійності в Україні.
- •Політична та соціальна програма Кирило-Мефодіївського братства.
- •Соціальна політика: суть, зміст на сучасному етапі розвитку України.
- •Демократичне народництво м.Костомарова.
- •Правова держава: основні риси та шляхи побудови.
- •Громадські організації та рухи в політичній системі суспільства.
- •Україна в сучасному міжнародному суспільстві.
- •Політичні погляди мислителів Київської Русі.
- •Поняття еліти: сутність та типологія.
- •Політична свідомість: поняття, сутність, типи, функції.
- •Основні принципи сучасної зовнішньої політики України.
- •Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.
- •36.Поняття лідерства: сутність та типологія
- •37.Основні ідеї радикалізму.
- •38 Структура політичної свідомості.
- •Етнонаціональні відносини і національна політика.
- •40.Права людини: поняття, сутність, структура.
- •41. Політична культура: сутність, структура, типологія, функції
- •42.Виборчі права громадян та виборчі системи
- •43.Теорія та історія міжнародної політики,її місце в житті суспільства.
- •44. Судова влада, структура та функції.
- •45. Вплив міжнародних організацій та громадських рухів на досягнення консенсусу в розвитку міжнародної спільності
- •46. Соціально-етнічні спільноти, народ, етнос, нація, історична спільнота як суб’єкт політики.
- •47. Форми державного правління.
- •48. Національна безпека і національні інтереси України.
- •49. Правова держава: основні риси та шляхи побудови.
Основні принципи сучасної зовнішньої політики України.
Зовнішня політика – це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.
До принципів зовнішньої політики відносять:
принцип мирного співіснування – держав зобов’язані підтримувати мир на земній кулі, виявляти толерантність одна щодо одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних цивілізацій, політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку.
принцип незастосування сили або загрози силою – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН. Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці.
принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитися можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях сторін немає рівності, то вони ґрунтуються не на угодах, а на відвертому або прихованому протистоянні.
принцип непорушності державних кордонів – є підставою для заперечення територіальної експансії.
принцип територіальної цілісності.
принцип невтручання у внутрішні справи.
принцип поважання прав людини та її свобод як одного із основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави.
принцип взаємного інтересу. Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс.
принцип пріоритетів загальнолюдських цінностей над вузьконаціональними будь-якої держави.
принцип відповідальності нормам міжнародного права.
Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.
Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.
Поява лібералізму як політичної течії органічно зв’язана з розвитком капіталістичних відносин у Європі XVII—XVIII ст. Термін «лібералізм» почали активно вживати в першій половині ХІХ ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як Д. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант та ін.
Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:
- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;
- автономія індивідуальної свободи;
- раціоналізація й доброчинність діяльності людини;
- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;
- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;
- договірний характер відносин між державою та індивідом;
- обмеження обсягу і сфер діяльності держави;
- захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;
- утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.
В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або “соціальний” лібералізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дис. Дьюї та ін.).
Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.
Неолібералізм характеризують такі риси :
- утвердження механізму вільного ринку, який створює найсприятливіші умови для ефективної економічної діяльності;
- обстоювання необхідності постійного втручання держави в економіку для створення сприятливих розумів для конкуренції;
- максимально можлива свобода особ; звільнення особистості від будь-якого колективного тиску;
- пріоритет інтересів і прав людини і сім’ї щодо соціальних груп, класів чи держав;
-гуманістичний світогляд; толерантність та ін.