38. Політична боротьба в Закарпатті та її особливості у 20-30-х рр.

Москвофільство ґрунтувалося на помилковому переконанні, що русини - карпатоукраїнці - це, власне, частина російського народу, зденаціоналізованого під впливом історичних обставин. Москвофільські настрої поширилися серед частини греко-католицького духовенства, інших верств інтелігенції краю. Москвофіли уклали ряд організацій, у тому числі авторитетне «Общество им. Духновича». Москвофільські настрої поділяли чехо-словацькі Аграрна, Народно-соціалістична, Народно-демократична партії, деякі інші організації. Москвофільство мало підтримку з боку Угорщини й Польщі, не зацікавлених у консолідації закарпатських українців. Однак глибокого підґрунтя в населенні москвофільство не мало: надто очевидною була відмінність між росіянами й карпато-українцями.

Століття ізоляції від інших українських земель сприяло появі на Закарпатті русинства, прихильники якого, абсолюти-зуючи місцеві особливості, стверджували, що слов'янське населення тут перетворилося в окрему націю русинів, відмінну від українців. Характерно, що серед прибічників русинства було чимало мадяризованих священиків, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. Помітної підтримки серед населення русинство не мало.

Найвпливовішою серед населення Закарпаття була українська течія. Виявляли свою схильність до української течії й інші політичні течії. Для деяких із них, зокрема Комуністичної і Соціалістичної партій, це було тактичним прийомом, що давав змогу під час виборів одержати додаткову кількість голосів виборців.

Українофі́льство (від грец. phileo — люблю) — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури. У ширшому значенні українофілами (ук.) були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою (див. «Українською музою натхненні», К. 1971). Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини XIX ст. (В. Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. 1926). У стислому значенні українофілами називали українських діячів 1860-их pp., а часи їхньої діяльності 1860 — 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у Петербурзі (1861 — 62).

39. Возз’єднання західноукраїнських земель і урср. Початок радянізації західної України.

Згідно з положенням секретного додаткового протоколу про розділ сфер впливу між Німеччиною і СРСР, 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили на територію Західної України і Західної Білорусії, які з 1921 p., згідно з положеннями Ризького мирного договору, перебували під владою Польщі.

Межову лінію між територіями, які контролювала в Польщі Червона армія, і захопленими Німеччиною польськими територіями уточнив підписаний 28 вересня 1939 р. СРСР і Німеччиною договір «Про дружбу і державний кордон». Відповідно до секретного протоколу до цього договору до сфери впливу СРСР переходили також Литва і Північна Буковина.

Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяло кілька факторів:

- радянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону військами Червоної армії прагненням запобігти окупації краю нацистами; в умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект;

- поляки, відступаючи під натиском німецьких і радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенні, не зупиняючись перед убивствами мирних жителів;

- західні українці споконвіку прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала більшість західноукраїнського населення.

26-27 жовтня 1939 р. у Львові відбулося засідання Народних зборів Західної України. Народні збори, виражаючи «одностайну волю визволеного народу», проголосували встановлення радянської влади на території Західної України і ухвалили декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На основі звернення Народних зборів Західної України V позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. 15листопада III позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.