16. Застосування права по аналогії.

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

• немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

• немає норми, яка передбачає подібний випадок. При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істот­них, юридичне рівнозначних ознаках; розбіжність — у деталях, у неістотному;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності та­кої — в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.

При застосуванні аналогії права істотне значення мають прин­ципи права, які закріплюються в конституції. Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то правозастосувач, виходячи із власною правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на конституційні норми.

17. 3міст правовідносин.

Виходячи з того, що правовідносини є поєднанням фактичних суспільних відносин і юридичних норм (які надають фактичним суспільним відносинам правової форми) розрізняють фактичний і юридичний зміст правовідносин. Фактичний зміст правових відносин — це фактичні економічні, політичні, культурні, управлінські, сімейні та інші відносини, які отримали через опосередкування правовими нормами свою юридичну форму. Вони зберегли свій фактичний зміст, але завдяки правовим нормам набули нових якостей. Юридичний зміст правових відносин — це взаємозв’язок зафіксованих в нормах права суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників правовідносин. Кожному суб’єктивному праву, зафіксованому в нормі права, відповідає (кореспондує) певний юридичний обов’язок, і навпаки. Суб’єктивне право — це передбачені для уповноваженої особи вид і міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечені відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб. Суб’єктивне право — складне явище, що включає в себе ряд повноважень: - право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її продати, подарувати, закласти,заповісти тощо); - право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку, тобто право на чужі дії (кредитор має право вимагати повернення грошей боржником); - право привести в дію апарат примусу держави проти зобов’язаної особи, тобто право на примусове виконання обов’язку (в примусовому порядку може бути повернений борг); - можливість користуватись на основі цього права певними соціальними благами. Юридичний обов’язок — це передбачена для зобов’язаної особи та забезпечена можливістю державного примусу вид і міра необхідної поведінки, яку потрібно виконувати в інтересах уповноваженої особи, яка має відповідні суб’єктивні права. Юридичний обов’язок налічує чотири основні компоненти: - необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них; - необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого суб’єкта; - необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; - необхідність не перешкоджати уповноваженому суб’єкту користуватись тим благом, щодо якого він має право. Юридичні обов’язки забезпечують інтереси суспільства і держави,є гарантіями суб’єктивних прав. Більшість правовідносин за своєю юридичною природою такі, що в них кожний з учасників одночасно володіє правом і виконує обо-в’язки (трудова угода, договір купівлі-продажу), тобто сторони взаємно уповноважені і зобов’язані, їх права та обов’язки реалізуються взаємно, адже будь-яка норма права, що регулює суспільні відносини, має надавально-зобов’язальний характер.

18. Історична школа права: трактування права як автономного процесу історичного розвитку.

19. Історичні періоди середньовічної монархії.

20.Класифікація норм права.

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)
імперативні	диспозитивні

Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні - норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу
заохочувальні	рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

Норми права по субординації в правовому регулюванні
матеріальні	процесуальні

Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

21 . Класова теорія походження держави.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства. Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

22. Конституційний суд в системі судової влади.